ДАТА
140 років тому народився один із найвідоміших орієнталістів світу
Його ім'я відоме кожній освіченій людині практично всіх арабських і центральноазіатських країн. Дружбою з ним пишалися Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, а Лев Толстой завдяки книгам Агатангела Кримського відкрив для себе філософію Сходу й ознайомився з основами Корану. Та для українців видатний орієнталіст насамперед один із фундаторів національної Академії наук і творців сучасного українського правопису.
Українець татарського роду
Глибокий знавець Сходу, який знав понад шість десятків мов, народився в провінційному містечку Володимирі-Волинському (нині Волинська область). Чи не єдиною ниточкою, що єднала хлопця з велетенським і донині загадковим східним світом, було походження батька, рідні якого ще у ХVІІ столітті переїхали із Бахчисараю до Литви.
Як напише згодом Агатангел Кримський, "родився я 1871 року 3 січня ст. ст. (15 січня за новим стилем - В. Ш.). Батько мій - росіянин по вихованню; мати - полька. Вчився я у школах російських, бо других тут немає... Та хоч я родом не українець, але цілком поукраїнився, так що, наприклад, звуки вкраїнської пісні доводять мене аж до сліз".
Залишається лише подякувати долі, що потомок татарського роду, батько якого волів про це не пам'ятати, не лише присвятив все своє свідоме життя налагодженню містків взаєморозуміння між двома світовими культурами - Заходу і Сходу, а назавжди полюбив землю, на якій народився.
Виступаючи у січні 1941 року на урочистих зборах в Києві, присвячених 70-річчю Агатангела Кримського, Максим Рильський особливо наголосив, що в ювілярові "гармонічно злились учений і поет".
Погодьтеся, поєднання рідкісне, бо заняття наукою вимагає точності, яка неминуче йде на шкоду почуттям. Отож у цьому плані український орієнталіст - теж виняткове явище в світовій культурі. Саме на цей феномен свого часу звернув увагу Іван Франко, так відгукнувшись про творчість тоді ще зовсім молодого письменника і... вже професора, добре відомого навіть за межами Російської імперії Лазаревського інституту східних мов: "Незвичайна поява серед українців, незвичайна своєю енергією, пристрасною любов'ю до України і різносторонністю знання й таланту, се Агатангел Кримський".
Читаючи цей відгук, важко повірити, що літературна діяльність була для орієнталіста зі світовим ім'ям фактично заняттям для душі. Адже з-під його пера одна за одною виходили фундаментальні праці з ісламознавства, історії країн Сходу, дослідження давньої і сучасної йому літератури арабського світу. Щоб належно оцінити науковий вклад ученого, досить навести перелік лише основних його праць: "Історія мусульманства", "Історія арабів і арабської літератури, світської і духовної", "Історія Персії та її письменства", "Перський театр", "Історія Туреччини та її письменства".
Отож немає жодного перебільшення в оцінках його колег, які вважали, що "для науки він зробив більше, ніж усі попередні й сучасні йому арабісти". Більше того, донині жодна серйозна наукова робота в світі, присвячена історії мусульманського Сходу, не обходиться без посилань на праці Агатангела Кримського.
Від розстрілу - до злиднів
Після більшовицького перевороту вже визнаний учений-орієнталіст повернеться з Москви на рідну землю. Він стане одним із фундаторів Академії наук України, указ про створення якої у листопаді 1918 року підпише Павло Скоропадський. Високий рівень визнання Агатангела Кримського серед науковців засвідчить його обрання неодмінним секретарем ВУАН, ним він працюватиме до 1929 року.
Заради збереження колиски української науки видатний орієнталіст уникатиме політики, а нова радянська влада користуватиметься авторитетом відомого всьому світу вченого задля надання видимості респектабельності своєму режиму.
Як наслідок, у квітні 1920 року Агатангела Кримського оберуть до ради робітничих і червоноармійських депутатів Києва, а у 1925 році він навіть потрапить до складу Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (українського аналога всесоюзного ВЦИКа), який номінально вважатиметься верховним органом влади в республіці.
Тож весною 1920 року, коли війська Пілсудського ввійдуть до Києва, Агатангел Кримський дивом уникне смерті. Так само як колись патріарх Тихон за царських часів переховував у своїх покоях політкаторжан, що втікали за кордон, академік надасть притулок більшовику Григоруку. Хтось донесе про це і хоча втікача під час обшуку в квартирі вже не буде, її господаря звинуватять у ще важчому злочині - виданні підпільної газети польською мовою "Глас комуніста".
Заарештованого академіка приведуть у двір Академії і поставлять біля стіни, вишикувавши навпроти розстрільну команду. Це стане лише імітацією страти, та перенесений стрес мало не коштував Кримському повної втрати зору.
...Платою за абстрактний гуманізм, коли вчений, ризикуючи життям, рятував не конкретних більшовиків, а просто переслідуваних людей, згодом стануть звинувачення у "буржуазному націоналізмі" та відлучення від наукової роботи.
Та все це в академіка Агатангела Кримського попереду, а поки що він активно займається науковою роботою, стає директором Інституту української наукової мови, завідуючим кафедрою сходознавства Київського держуніверситету, очолює історико-філологічне відділення ВУАН.
Вагомим вкладом ученого в українське мовознавство стануть укладені в 1921 році під його керівництвом "Основні правила українського правопису" та написані ним наукові праці: "Древнекиевский говор", історична "Українська граматика", "Українська мова, звідки вона взялася і як вона розвивалася".
А вже у травні 1928 року рішення академіків про чергове переобрання Агатангела Кримського неодмінним секретарем ВУАН не затвердить... наркомос (народний комісаріат освіти). Арешти Миколи Левченка - прийомного сина і особистого секретаря академіка та Юхима Кримського - рідного брата вченого, дадуть старт кампанії цькування орієнталіста зі світовим іменем. "Хутірський націоналіст" і "апологет колоніальної політики імперіалізму" - далеко не найстрашніші звинувачення на його адресу.
Звільнений з посад і позбавлений засобів існування, видатний учений змушений перебратися до рідної Звенигородки, де виживає за рахунок городу. "Тепер бувають дні, коли я зовсім не маю чого їсти. Ні за що полагодити черевики, - пише Агатангел Кримський у листі до Володимира Вернадського. -Не життя, а суцільний сором, який поглиблюється свідомістю, що буде все гірше й гірше".
Сержант проти академіка
У 1938 році в долі опального вченого відбувається несподівана зміна. Виявляється, що вже 67-річний академік був не у вигнанні, а... у "науковому відрядженні". Йому починають виплачувати академічну пенсію і навіть "довіряють" працювати з аспірантами. Після приєднання до СРСР Західної України добре знаний за кордоном Кримський часто буває у Львові, де його приїзди, за спогадами очевидців, "були тріумфами радянської науки".
У 1940 році вченого нагороджують орденом Трудового Червоного прапора, а у січні 1941 року на державному рівні помпезно відзначають 70-річчя видатного науковця. Та вже 20 липня 1941 року престарілого і напівсліпого академіка доставляють із Звенигородки до Києва і заарештовують. У складеній старшим оперуповноваженим другого відділу третього управління НКВС УРСР сержантом Держбезпеки Секарьовим постанові стверджується: "Кримський був ідеологом українського націоналізму... Останнім часом активізував свою антирадянську націоналістичну діяльність".
Щодо конкретних звинувачень, то вони зводяться до особистого знайомства з Петлюрою, що відбулося ще в 1910 році на музичному концерті в Москві, та видання у 1924 році "націоналістичного" шеститомного "Російсько-українського словника". Не забули академіку і його "звенигородського заслання", в якому він, мовляв, "демонстративно носив драні чоботи і порваний костюм, говорячи: "Ось до чого довела радянська влада академіка".
Судячи з протоколів допитів, вони фактично зводилися до "наукових" дискусій між слідчими і видатним ученим, якому вистачало мужності до останнього доводити свою правоту і навіть виправляти у підписаних ним документах помилки "грамотіїв" з НКВС - "гипотизой", "проруский", "возрение" і т. д. Годі уявити абсурднішу ситуацію, ніж ця, коли "інтернаціоналісти", які не знають навіть рідної мови, звинувачують у "націоналізмі" того, хто вільно володіє мало не всіма мовами світу.
... Земна дорога Агатангела Кримського обірвалась 25 січня 1942 року в лазареті тюрми НКВС N7 міста Кустаная, після чого справу академіка закрили "у зв'язку зі смертю звинуваченого". Лише в травні 1957 року після детального вивчення всіх матеріалів та допитів ще живих свідків з'явилося нове формулювання - "за відсутністю складу злочину", що стало посмертною реабілітацією доброго імені видатного вченого.
Замість епілогу
За свідченням сучасників, "творча спадщина Кримського в українській культурі за обсягом навіть надрукованих творів поступається лише перед спадщиною Івана Франка". Однак більшість цих книг нині фактично невідомі в Україні, хоча за словами самого автора, його "Історія Туреччини" великою мірою розкриває відносини цієї держави з сусідами. Ще більшою мірою це стосується останньої роботи орієнталіста -двотомної "Історії хазар", що збереглася в архівах лише у вигляді машинопису. Отож виникає цілком закономірне запитання: коли на рідній землі видатного орієнталіста ми нарешті дочекаємося реабілітації хоча б головних його наукових робіт?
ДОВІДКA "УК"
Відоме нині далеко не кожному слово "орієнталіст" походить від латинського orіentalіs - східний і означає те саме, що сходознавець - чи то знавець Сходу, чи то східців.