Німецький філософ колись переконував нас, що історія зазвичай повторюється двічі: спершу як трагедія, а потім — як фарс. У нашій ситуації — трагічний фарс. Утім, майже нічого нового, оскільки йдеться про звичний стиль кремлівського диктатора і міжнародного злочинця, який дедалі більше стає карикатурною копією лідера нацистської Німеччини адольфа гітлера. Певні ознаки вбогого мавпування можна помітити і під час недавнього несподіваного нічного візиту пуйла до вщент зруйнованого й окупованого московськими визволителями Маріуполя.
У роки Другої світової війни, точніше, 2 грудня 1941 року, фюрер посеред білого дня побував у приморському місті, де проводив наради з військовими, навіть переночував там і аж потім відбув. Відчуйте різницю: сучасний лідер рашистів, немов щур чи тарган, зухвало прошмигнув у місто темної ночі, відважно постояв біля невеликої групи цивільних людей, хоробро покивав головою, тихо промимрив всього кілька слів і так само швидко зник.
«Міжнародний злочинець путін під прикриттям темряви відвідав окупований український Маріуполь. Дивився на «відбудову міста» вночі. Напевно, щоб у денному світлі не бачити зруйнованого його армією міста і вбитого його «визволенням». Адже в темряві не побачиш чорних розстріляних будинків та руїн на місці багатоповерхівок. Маріуполь — це фатальний злочин кривавого диктатора, бо він показав справжнє обличчя «руского міра», який насправді є російським терором і звірством», — йдеться у заяві Маріупольської міської ради.
Війна війною, а філармонія для «переможця» — понад усе!
Чому найперша нічна вилазка пуйла на Донеччину, частину території якої рф окупувала ще 2014 року, змусила проводити аналогії з перебуванням там гітлера? Насамперед тому, що в цій темній історії є й світлий промінь. Чимало істориків і аналітиків, спираючись на архіви й мемуари учасників тих подій, висловлюють версію, що саме в тодішньому зимовому Маріуполі фюрер остаточно зрозумів крах бліцкригу і те, що війну програв.
Щось схоже, мабуть, давно відчуває й кремлівський тиран, підібгавши хвоста і зализуючи рани після нахвалянь узяти Київ за три дні. А накази загарбати всю територію Донеччини до осені, а потім зими 2022 року чи до початку весни 2023-го? І найголовніше в цих аналогіях — те, що пуйло впевнено йде шляхом свого бункерного попередника, фатальний кінець якого був прогнозований ще під час боїв на Донбасі.
Щодо інших обставин перебування диктаторів у Маріуполі 1941-го та 2023 років, то їх навіть порівнювати не дуже коректно. Бо тодішній лідер нацистів понюхав пороху в роки Першої світової війни, мав нагороду за хоробрість і як воєначальник брав активну участь у Другій світовій. І до Маріуполя він примчав саме тому, що на Південному фронті складалася важка для нацистів ситуація: рятуючись від оточення, вони змушені були відступити з ростова-на-дону. І саме для нарад з генералами та фельдмаршалом клейстом (штаб 1-ї танкової армії перебував у Маріуполі) і навідався ватажок.
пуйло, як відомо, не мав стосунку до військової служби. Проте очоливши рф, активно експлуатував образ «защітніка родіни»: часто рядився у військову форму, мостився в кабіні винищувача, ліз у люк танка чи підводного човна. Але після початку ініційованого ним загарбницького повномасштабного вторгнення в Україну верховний головнокомандувач зс рф різко здувся. Нищівні поразки, ганебні помилки та військова неспроможність «другої у світі армії» змусили його заховатися за спини своїх паркетних горе-генералів і всю відповідальність перекласти на них. Де й подівся плакатний образ геніального стратега і мужнього захисника рф від НАТО, США, Європи та України!
Знов-таки: до початку березня (а цей не перший і не останній строк назвав кремлівський диктатор, щоб захопити весь Донбас) московити не спромоглися взяти ні Бахмут, ні Вугледар, ні Авдіївку. Жорстокі бої там тривають досі. Колись розпіарена «друга у світі армія», не здатна взяти навіть невеликі містечка, нині більше нагадує якусь двадцять другу, а верховний головнокомандувач у цей час нишком прибув у прифронтовий регіон, щоб темної ночі лише побачити нові будинки, набережну біля яхт-клубу і тамтешню… порожню філармонію.
Існує небезпідставне твердження, що в Маріуполі насправді побував двійник пуйла. На користь цієї версії свідчить і те, що гість із його відомою на весь світ параноєю і посиленими заходами для власної безпеки дуже необачно трохи постояв аж занадто близько біля гурту людей. А ще цей «путін» був аж занадто мовчазним: сказав усього кілька слів, але декому і цього було достатньо, щоб збагнути: «цар несправжній».
Однак хай би хто по-щурячому петляв темними вулицями зруйнованого московитами українського Маріуполя, ця трагікомічна вистава має суто ідеологічне спрямування. І розраховано її здебільшого на російського споживача і частково на світову спільноту: йдеться про маніакальну спробу на тлі поразок, невдач, міжнародних санкцій та ізоляції, а віднедавна ще й ордера на арешт знову презентувати всім лідера-переможця, котрому начебто все як з гуски вода.
На такі незграбні маневри й маніпуляції кремлівської пропаганди вже звернули увагу майже в усьому цивілізованому світі. Адже короткочасне перебування пуйла в ніч проти 19 березня на окупованій українській території насправді стало примітивною показовою бравадою і навіть зухвалістю насправді серйозно наляканого лідера кремля після того, як Міжнародний кримінальний суд видав ордер на його арешт. Оскільки кремлівський диктатор безпосередньо має нести особисту відповідальність за злочинне викрадення і депортацію українських дітей до рф і з розтрощеного Маріуполя також.
«Якщо цей неоголошений візит готували до того, як МКС видав ордер на арешт самого путіна, це могло зміцнити його рішучість. Ці відвідини дають змогу з низьким рівнем ризику дати сигнал світові, що він не сховався у кремлі, а також подати знак росіянам, що він ще досить молодий і енергійний, щоб самостійно їздити містом, і зосереджений на відбудові та інтеграції окупованих територій України до росії», — зазначає SNN.
На перші відвідини лідера кремля окупованої української території після повномасштабного вторгнення звернув увагу й авторитетний часопис The New York Times, назвавши їх досить символічними. «Поїздку пана путіна можна витлумачити як зневагу до Міжнародного кримінального суду. У той час як ордер може вплинути на його здатність подорожувати за кордон і посилити ізоляцію від Заходу, кремль заявив, що вважає ордер безглуздим».
А ще один із закордонних журналістів висловив сумнів стосовно реальності ситуації тієї пропагандистської ночі. «російський диктатор путін у нині окупованому росією українському Маріуполі із вдячними (?) мешканцями нових квартир (старі квартири з усім майном зруйнувала російська армія) посеред ночі. Сюрреалістичні кадри (якщо справжні) із кремля. Але чи реально це?» — риторично питає він.
Видаючи бажане за дійсне, організатори та учасники нічного шоу таки не передбачили небажаної імпровізації: на одному з відео в російських ЗМІ, де гість із кремля безстрашно стоїть біля знедолених, але радих маріупольців, за кадром хтось вигукує: «Це все неправда! Це все напоказ!»
А де і коли ви зустрічали бодай ознаки правди в путінській імперії зла, агресії і брехні?
«Відчуття, що ми не потрібні». Невже?
Оте хаотичне пересування зіщуленого і небалакучого диктатора нічними вулицями Маріуполя суто для картинки на російських телеканалах стало черговою ганьбою і приниженням усього ОРДО: керівників-колабораціоністів, тамтешніх пропагандистських рупорів і пересічних людей. Не такого візиту «самого» там очікували з 2014 року, відколи купилися на кремлівські обіцянки-цяцянки. Той, чиїми мармизами (поки що без арештантської сорочки) тепер обвішаний весь Донецьк, укотре підтвердив, що йому, м’яко кажучи, насправді начхати на обдурений, загарбаний і знедолений люд у Криму чи на Донбасі.
Факт залишається фактом: маріонеткові керівники міської влади Маріуполя та всієї «днр», як і тамтешні ЗМІ, про перебування там пуйла дізналися тільки з повідомлень кремлівських ресурсів. Містом диктатор петляв у супроводі віцепрем’єра рф марата хуснулліна, а жодного з маріупольських чи донецьких владних зрадників на гарматний постріл не підпустили навіть до інформації про поїздку. Єдині з місцевих, хто «зовсім випадково» не спав тієї ночі, а стовбичив біля будинку, — пів десятка осіб, котрі втратили внаслідок обстрілів російською армією рідних і близьких людей, будинки і майно. І в них якось язики повернулися подякували за цей «шматочок раю».
Певна річ, тамтешнім лідерам-колабораціоністам надовго заціпило, і вони на болючу для них тему досі мовчать. А донецькі пропагандистські ресурси слухняно переказують те, що вже скупо повідомляли російські рупори. Проте трохи оговтавшись, у Донецьку раптом побачили позитивні моменти «історичної події» і цілковитого ігнорування кремлівським диктатором кожного тамтешнього зрадника окремо і всіх гамузом також.
Хоч «гість» у Маріуполі насправді ховався від сонячного світла й електричних ліхтарів, один із пропагандистів, такий собі «архангел спецназу», в соціальних мережах наділив того унікальним зором.
«Тепер президент побачив усе на власні очі, і ми готові рубатися по-страшному. Це хороший знак і показник для нас, простих бійців, про те, що наш президент поряд з нами, що він взяв і приїхав. Працюємо».
Певна річ, така «правда», тиражована в Донецьку та поза ним, єдина і найправдивіша. І навіть марно заперечувати «архангелу» та на нього схожим, що насправді той, хто розпочав цю підлу жорстоку війну, пропетляв околицями регіону, де не вщухають бої, і якраз чогось не поїхав до «простих бійців». Навіть у глибокому тилу. І що саме «все» він побачив на власні очі? Купку наляканих маріупольців, в яких кремлівський садист та його озброєна зграя знищили будинки і майно, перетворивши місто-красень на руїни та братську могилу, а вони завчено дякували йому чи його двійникові «за пабєду»… Справді серйозний знак і показник.
Утім, не показною втіхою від насправді не втішної для ОРДО події єдиною. «Це вже ганебно, як Донецьк ігнорують, а всі почесті надають Маріуполю! Відчуття, що ми непотрібні! Невже мученицька столиця днр зовсім не варта справжньої уваги президента?» — аж волає один з авторів у телеграм-каналі. Хоч насправді він та інші донеччани мали б тихо радіти, що «спражня увага» від кремлівського агресора дісталася не Донецьку, а майже геть знищеному Маріуполю. І саме туди, на місце свого жорстокого злочину, оглядаючись і ховаючись у нічній темряві, навідався його ініціатор і організатор.
До речі, за «мученицьку столицю» автор може надовго загриміти «на підвал». Адже це грубе заперечення «розквіту» чи «щасливого і заможного життя» в Донецьку, про які торочить пропаганда. І якщо там справді хочуть маріупольских «почестей», то слід активніше й надалі дякувати кремлівським варварам і паліям війни за донецький «шматочок раю».