Позавчора ввечері нарешті знайшовся один із лідерів «Автомайдану» Дмитро Булатов. Знадобилося сім днів пошуків, зусилля не міліціонерів, а однодумців та родичів, щоб знайти в селі Вишеньки Бориспільського району під Києвом безвісти зниклу вночі 22 січня людину. Чоловік ішов селом, стукаючи в усі двері, аж поки його впустив один з місцевих жителів. Від нього Булатов подзвонив друзям, які забрали його до Києва. «Автомайдан» обіцяв навіть винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках свого лідера. А один з його організаторів Олексій Гриценко на сторінці у Facebook звертався до телеканалів із проханням розмістити фото активіста й дати редакційні номери телефонів для зв’язку. Причетним до можливого викрадення він спрямовував такі слова: «Ми у будь-якому разі дізнаємося, хто за цим стоїть, і знайдемо. Дай Бог, щоб Діма був у доброму здоров’ї, і нам не довелося призначати винагороду за інші речі».
Люди бояться лікарень
31 січня оприлюднені в Інтернеті фото та відеоролики змусили здригнутися. Та й розповідь чоловіка наводила на думку, що ми повертаємося в криваві 1990-ті... Активіста били, катували, розпинали. У нього скалічене вухо, на згадку нелюди залишили йому проколи на руках. Хто саме — невідомо. Єдина зачіпка — явний російський акцент катів.
На цю інформацію міліція не змогла вчасно відреагувати адекватно. Лише тоді, коли він привселюдно розповів про деталі знущань, у відділу зв’язків із громадськістю ГУ МВС в Києві заявили про порушення кримінального провадження за ч. 2. ст. 146 Кримінального кодексу: «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини».
Та якби ж це був єдиний випадок... Згадайте оприлюднене відео, де «Беркут» безжально знущався над голим козаком з Чернівецької області. А ще викрадення громадських активістів Ігоря Луценка та Юрія Вербицького. 21 січня у Facebook активістка Марія Лебедєва повідомила: «Увага, зник Ігор Луценко! Його разом з потерпілим Юрієм Вербицьким, якого він привіз на своїй машині до Жовтневої лікарні, викрали невідомі! Залишилася куртка з паспортом, пацієнт встиг роздягтися у лікаря. Залетіли, скрутили руки, вивели — це вся інформація. Телефони Ігоря не відповідають. Лікарі мовчать, на місці начебто була міліція, машина Ігоря там залишилася. Ці люди були у цивільному».
Дзвінки до відділень міліції виявилися марними. Час також не працював на чоловіків. Їх після поранення у сутичках на вулиці Грушевського викрали невідомі молодики, завезли за місто, катували та допитували, а потім нарізно кинули у лісі на морозі. Ігореві Луценку вдалося доповзти до того місця, де йому змогли надати допомогу. А ось Юрія Вербицького знайшли мертвим. Його тіло зі слідами тортур виявили поблизу села Гнідин Бориспільського району.
Ось така інформація рясніла на сторінках провідних ЗМІ: «22 січня під лікарнею швидкої допомоги міста Києва, куди звозять поранених активістів з вул. Грушевського, чатували кілька машин з невідомими особами. Ці люди свідомо йшли на злочин, щоб захопити беззахисних активістів Євромайдану безпосередньо біля лікарні, оскільки на машинах заздалегідь було знято державні номери. Подібним чином 21 січня 2014 р. було скоєно викрадення з Жовтневої лікарні Юрія Вербицького особами в цивільному».
Були й оптимістичніші сценарії, коли у Львові знайшлися 10 оголошених зниклими земляків. Відпущено на волю й двох заручників харківського Євромайдану. Одначе невтішна статистика від 16 січня затьмарює ці факти. За даними групи «Євромайдан-SOS», станом на 27 січня розшукують 27 осіб. Їхні дані неповні й отримані із трьох джерел: сторінки групи Facebook, «гарячої телефонної лінії» та ЗМІ.
Керівник медпункту Майдану Олег Мусій повідомив, що з 19 січня приблизно 1000 осіб зазнали травм під час акцій протесту на вулиці Грушевського. Близько 50 дістали важкі поранення і були госпіталізовані. Та час довів, що лікарня перетворювалася для декого на справжнісінькі грати, за які звідти хворих переправляли міліціонери.
У такий спосіб, наприклад, потрапив до Катеринопільського суду викрадений у Черкасах Юрій Ботнар. Багато хто взяв приклад з активістів донецького Євромайдану Катерини Жемчужникової та Артура Шевцова, які нині переховуються. Чому? Завдячуючи, наприклад, цим даним: вдень 22 січня 2014 року після штурму барикад протестувальників на вулиці Грушевського загони «Беркуту» захопили деяких активістів. 21 затриману людину було вивезено за місто у невідомому напрямку, де їх роздягнули до пояса, били ногами і кидали в сніг. Увечері один з ув’язнених через СМС повідомив, що вони нині у холодному автозаку, місцеперебування якого з’ясувати не вдалося.
.jpg)
Кому ж вірити?
Колишній начальник ГУ МВС України в м. Києві Віталій Ярема заявив в ефірі «Еспресо.ТВ», що в Києві діє кримінальна структура, яка під прикриттям правоохоронців викрадає людей і скоює інші злочини. В її складі близько двохсот чоловіків. То кому ж вірити й що робити звичайним пересічним?
А чим нам допомагає нині міжнародна спільнота? Звісно ж, сухою реакцією. Cпеціальний посланець Генерального секретаря ООН Роберт Серрі наголосив на необхідності якнайшвидше врегулювати політичну кризу в Україні мирним шляхом. Під час зустрічі з представниками громадянського суспільства України він висловив солідарність із народом України і наголосив на важливій ролі громадянського суспільства в процесі врегулювання політичної кризи.
До речі, обурена фактами загибелі, побиття, викрадення в Україні й міжнародна організація «Емнесті Інтернешнл». Там закликають українську владу зробити все можливе, щоб зупинити ескалацію насильства і нагадують: за міжнародними законами, силовики мають право застосовувати вогнепальну зброю лише для захисту життя.
То хто гарантує безпеку на вулицях міста українцям, які відвідують лікарні чи, до прикладу, щодня змушені йти на роботу, перелазячи через барикади чи минаючи кордони силовиків довкола урядового кварталу? Відновити законність і правосуддя має влада. Та невідомо, чи сприятиме припиненню насильства міліція, якій народ і так не дуже довіряє.