П’ять років тому звістка про вигідний контракт вітчизняних виробників бронетехніки, зосереджених у Харкові,.jpg)
стала однією з топ-новин багатьох ЗМІ. Пригадується, тоді розповідали про успішно виконаний заводом імені Малишева попередній «пакистанський» контракт і пророкували таку долю «іракському». Це найбільша угода про зброю в історії незалежної України. Окрім 420 БТРів, наша країна зобов’язалася поставити танки і літаки Ан-32 на загальну суму 2,4 мільярда доларів.
Тому не залишилися поза увагою відправлення до Багдада першої, а потім і другої партії бронемашин та іншої спецтехніки. А ось третя зчинила у пресі галас. І все тому, що 42 бронетранспортери повернулися з Іраку на Батьківщину, так і не ставши колесами на іракську землю.
На безриб’ї і тріщина дефект
Яких тільки домислів, припущень, версій не виникло після повідомлення про відмову іракської сторони від чергової поставки української бронетехніки. Головною причиною ЗМІ в один голос називали нібито виявлені в броньованому корпусі машин тріщини. Але звідки, з яких джерел саме цей дефект БТРів і наскільки твердження про його наявність відповідає дійсності, залишається таємницею за сімома замками. Бо, як повідомив заступник генерального конструктора КБ імені О. О. Морозова Юрій Волченко, сказати нині про технічний стан ніхто не може, бо існують правила міжнародних контрактів.
— Коли є поставка і до неї виникають якісь претензії, їх направляють із відповідним рекламаційним актом, узгодженим із представником постачальника. І тоді за гарантією, так само, як зазвичай, за рахунок постачальника проводять ремонт, заміну вузлів чи інші дії. Ми жодних офіційних претензій від міністерства оборони Іраку чи інших уповноважених ним органів не отримували. Маємо лише розмови, джерело яких — Інтернет: мовляв, є якісь тріщини. Більше нічого, крім цих розмов, нема.
На виробництві ще близько 50 бронемашин, які ми зібрали. На цих машинах не бачимо жодних тріщин, вони теж проходять випробування, стріляють, їздять бездоріжжям, вибоїнами, просто стоять. Тому з технічної точки зору прокоментувати, про які тріщини йдеться, поки що не бачу змоги.
Не виявили жодних дефектів і десятеро представників іракської армії, які перед відправкою в Ірак замовлення приїздили до Харкова і перевіряли кожну машину на предмет функціонування всіх систем. Вони випробовували БТРи на полігонах, в умовах підвищених навантажень тощо. Більше того, за результатами випробувань дали позитивні висновки про якість цієї партії, підписали відповідні документи про її прийом, і лише після цього техніку завантажили на корабель.
За усталеною практикою, виробники паралельно з підготовкою до відправлення техніки почали готувати до відрядження і гарантійну бригаду на зміну тій, що вже відпрацювала в Іраку. Вона мала на місці допомогти іракцям «подружитися» з новими машинами, в разі потреби усунути можливі несправності, виявлені в ході неправильної експлуатації, чи з будь-яких інших причин, які могли виникнути. Але на цьому етапі вже почалися і до сьогодні не зрозумілі «сюрпризи». Члени бригади не змогли ні за першою, ні за другою-третьою і наступними спробами отримати візи країни, що приймає.
Горбатий «Запорожець» не стане BMW
Фахівці КБ імені О. О. Морозова як тримача контракту з іронією сприймають чутки про тріщини. Вони пояснили: в будь-якій техніці можна шукати певні слабкі місця. Стосовно БТРів компетентні люди могли б говорити про, наприклад, імовірне підгоряння трансмісії через специфічні кліматичні умови експлуатації, проблеми із двигуном, озброєнням, ще чимось, але чомусь були озвучені шпарини у броні. Що безглуздіше, то вірогідніше?
Попри це «тріщини» обростають новими «подробицями», де від самих припущень переходять до «уточнень». Чого варті, наприклад, авторські варіації на тему відправлення до Іраку «підмарафечених» БТРів попередніх поколінь, що залишилися у спадок від СРСР, які генеральний конструктор — начальник казенного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова» Олександр Веретенников назвав, м’яко кажучи, некомпетентністю, оскільки машини, поставлені до Іраку, почали випускати лише з 2010 року.
Не треба бути експертом з бронетехніки, варто лише поцікавитися особливостями конструкції 1960-х, 1970-х чи 1980-х радянських БТРів і порівняти її з БТР-4, щоб зрозуміти всю абсурдність тверджень щодо продажу відновлених і модернізованих старих бронемашин. Принципова їх відмінність не лише в тому, що нову техніку оснащено дистанційно керованим озброєнням, телевізійною системою наведення зброї, що теоретично можна було поставити й на радянські БТРи, а й у самому компонуванні двигуна, відділень для десанту та управління, які довелося б кардинально міняти місцями. Неможливо з горбатого «Запорожця» зліпити BMW останнього покоління.
Продовжують поширювати й чутки про те, що до Миколаєва, де в одному з портів перебуває тепер повернутий вантаж, відрядили на початку січня працівників заводу імені Малишева, щоб усунути брак, так би мовити, на місці. Однак і це напівправда. Бо, як розповіли в КБ імені О. О. Морозова, в порт їздили їхні водії, щоб перегнати техніку на майданчик митної зони для подальшого зберігання.
Нині саме конструкторське бюро імені Морозова, яке, до речі, першу партію бронетехніки кількістю 26 машин зібрало самотужки, а наступні дві — в кооперації із заводом імені Малишева, Лозівським ковальсько-механічним заводом та іншими, опинилося у скрутній ситуації. По-перше, всі постачальники комплектуючих чекають від КБ як від тримача контракту оплати за виготовлені та поставлені вузли й механізми. По-друге, слід сплатити податки за відвантажену продукцію, але грошей на це нема, оскільки замовник так і не перерахував їх виробникам.
Невідомі гравці борються за ринок
Ні для кого не стане одкровенням те, що світовий ринок зброї — один із найменш прозорих і найбільш жорстких. Часто він визначається передусім суто економічними чи технологічними чинниками, а то й політичними. Тут панують власні правила, взаємини між його гравцями. Україна забезпечила присутність на світовому ринку озброєнь завдяки спадку ВПК СРСР. Із цим мали миритися сильніші традиційні гравці ринку, але коли до арсеналу виставленої на продаж зброї, окрім радянських її зразків, додалися ще й новітні високотехнологічні розробки, такі, як бронетранспортери останнього покоління, що за характеристиками не поступаються кращим закордонним аналогам, це, звісно, не могло сподобатися конкурентам.
Отож цілком закономірно припустити, що до розвалу контракту поставки бронетехніки в Ірак могли докласти руку як рівноцінні суперники України, що з огляду на їхні скромні можливості менш імовірне, так і гравці ринку з вищої ліги, яким немає жодного резону впускати у своє коло Україну. І в цьому висновки деяких експертів про російський слід чи втручання іншої держави аж ніяк не позбавлені сенсу. Адже нині цілком очевидна інформаційна війна за цей сегмент світового ринку озброєнь.
Із компетентних джерел, що заслуговують на довіру, нам стало відомо: спускання на гальма умов виконання контракту замовником почалося на тлі змін у складі керівної верхівки уряду Іраку, на чому й зіграли конкуренти. Попри те, що БТР-4 з 2009 року незмінно викликає інтерес як високотехнологічна машина, що брала участь на виставках озброєнь в Абу-Дабі, Євростаторі, певні сили намагаються переорієнтувати іракського партнера й уже нібито йдеться про пошук Іраком нових постачальників бронетехніки. Серед можливих експортерів називають передусім Росію.
Невже все втрачено?
На це запитання може дати вичерпну відповідь лише «Укреспецекспорт» — державна компанія, яка має право здійснювати експорт та імпорт продукції і послуг військового та подвійного призначення. Але на сьогодні у неї немає відповіді. Проте, як стало відомо з надійних джерел цього відомства, жодна зі сторін офіційно не заявляла про припинення контракту. Отож є надія, що за певних зусиль держави, які не повинні обмежуватися лише діями «Укроборонпрому», угода з Іраком ще має шанси на продовження.