«Увага! Цивільні!» — вигукує тренер, і бійці розступаються та опускають націлену на уявного ворога зброю.

Проходжу повз них у приміщенні одного з рівненських виробництв. Сьогодні субота, тож за домовленістю з керівником тут тренуються  учасники добровільного формування територіальної громади (ДФТГ) Рівного. Спекотного літнього дня вдосконалити свої навички зібралися юристи та землевпорядники, фінансисти і безробітні, держслужбовці,  будівельники, підприємці, освітяни, пекарі. Помічаю серед них і кілька жінок. Зрештою, тут немає титулів, звань чи посад. І вік теж ніхто не бере до уваги: всі вчаться захищатися від ворога на рівних. Це люди, які не рахуються ні із власними зусиллями, ні з часом. Навпаки! Понад усе цінують його, використовуючи максимально раціонально, за покликом воєнного періоду кожну хвилинку.

Не втрачають пильності

«Заняття із загальновійськової, вогневої, хімічної, медичної, тактичної підготовки проводимо три-чотири рази на тиждень, зокрема у вихідні, — каже інструктор, керівник обласної організації військово-спортивних багатоборств Георгій. — До того ж, усі бійці ще й цілодобово чергують на охороні стратегічних об’єктів міста і найважливіших блокпостах, адже пильності не можемо втрачати в жодному разі».

Крім добровольців, він проводить вишкіл і для військових, які вже служать у ЗСУ. Приміром, цей підрозділ завтра прямує на передову.

Його колега інструктор Руслан — тренер з олімпійських видів спорту, один із засновників громадської організації «Стрілецьке товариство ярих громадян» (скорочено СТЯГ). Її завдання — підготовка військового резерву та підвищення нашої обороноздатності, тому так ретельно напрацьовують тут, у приміщенні зі значною кількістю коридорів та переходів, та в зеленій зоні на його території кожен прийом. Як рухатися невеликими групами? Як комунікувати між собою й на мить не послабити пильності та уваги? Адже ворог одразу цим скористається.

Усі обладунки власним коштом

Тренери працюють виключно на добровільних засадах. Як і самі бійці ДФТГ. Усю амуніцію кожен собі придбав власним коштом.

«Тактична форма коштує понад 2000 тисячі гривень, захисні окуляри —  1300, тактична кепка — понад 500, рюкзак та аптечка — більш як 2—3 тисячі, берці — 5—6 тисяч. Уже не кажу про шоломи та бронежилети чи тепловізори. Частину обладунків та зброї придбали меценати, яких самі й шукаємо. Як, зрештою, й місця для тренувань та занять. Добре, що на Рівненщині патріотичні мудрі керівники різних підприємств, які розуміють, як важливо підтримувати ініціативу людей, готових захищати Вітчизну. На власних контактах залучаємо іноземних інструкторів, вони вже провели для нас кілька майстер-класів», — розповідає один з досвідчених добровольців, якого підтримують усі.

Адже програми сприяння ДФТГ в Рівному досі немає, хоч підписи для її необхідного розгляду рівняни зібрали за… кілька годин ще на початку травня. Тобто на зарплати чиновникам, якими (нонсенс!) приростає виконком, вистачає. А на підтримку тих, хто готується нас захищати, — ні?

«Скажімо, в Тернополі для ДФТГ коштом місцевого бюджету закупили тренувальну форму. У Житомирі, Львові, Дніпрі, Києві теж знаходять, як підтримати подібні до нашого формування. У Рівному, на жаль, усе по-іншому: навіть із місцями для занять допомагають приватні особи. Чому? Кількість узгоджень із владою та поліцією така, що, як то кажуть, аж зашкалює. А людям же треба навчитися працювати саме в місті, у своєму місті! У цивільному житті ми знаємо його зовсім по-іншому, ніж повинні знати військові. Як вийти на дах того чи іншого будинку? Як спуститися в підвал? Звідки можна непоміченим вести бойові дії на певній вулиці? Ми підходимо до роботи саме з таких позицій», — розставляє важливі акценти Георгій.

Хочеш миру — готуйся до війни

Справедливі й дуже доречні запитання, чи не так? Гадаю, рівняни цілком адекватно сприйняли б попередження про навчання територіальної оборони на тій чи іншій вулиці. Однак на шостому місяці війни, під постійною загрозою нападу з білорусі міська влада неначе чогось остерігається, наче боїться мілітаризуватися. А дарма.

Пригадую, років із десять тому на власні очі бачила, як у дитячому оздоровчому комплексі «Країна мрій» на Острожчині хлопчиків учили прийомів боротьби, вміння в’язати вузли та готувати в походах, а ще — переправлятися Вілією на плотах. До свого здивування від перевіряльників із міністерства почули: «А що це ви так безпідставно мілітаризуєтеся? Ніби до війни готуєтесь».

А згодом, за кілька років, 2014-го, те саме міністерство наполегливо рекомендувало поширити досвід «Країни мрій», упровадивши в дитячих оздоровчих закладах військово-патріотичну гру «Джура». Ось уже й справді: хочеш миру — неодмінно готуйся до війни. І то всерйоз.