Вочевидь в Україні існує місто, більшість жителів якого задоволена і медичною реформою, і рівнем медичної допомоги. При проведенні незалежного анкетування міжнародними експертами з’ясувалося, що 63% жителів Вознесенська підтримують перехід до сімейної медицини, понад 40% оцінюють якість надання послуг сімейними лікарями як добру та дуже добру.
Про «диво-місто» знають не тільки в Україні. Сюди часто навідуються закордонні гості за досвідом реформування медичної галузі. Зміни в медицині тут розпочалися ще в 2000 році. Тож за цей час на практиці набуто величезного досвіду та обрано оригінальну оптимальну модель медичного устрою міста.
Власна формула успіху
Одним з ідеологів медичних перетворень у місті став головний лікар центральної районної лікарні Микола Гоменюк. В роботі керувався ідеями «батька» сімейної медицини професора Анатолія Голунова. Починав Микола Гоменюк за підтримки тодішнього Вознесенського міського голови, а нині народного депутата Юрія Гержова.
У 1999 році спасінням для Вознесенська стала лікарняна каса. До 40 мільйонів гривень на рік збирали, люди допомагали собі самі. Нині пішли далі — відбувається перехід на сучасні форми медичного страхування.
За 13 років реалізації пілотного проекту МОЗ у Вознесенську впроваджено сімейну медицину, створено електронну базу даних містян, запропоновано «Модель інтегрованої медичної допомоги».
Микола Гоменюк упевнений, що головна мета реформи полягає в тому, щоб кожен громадянин мав змогу отримати медичну допомогу в потрібний час, в конкретному місці, в необхідному обсязі і з мінімальними витратами. І якщо з більшістю завдань вознесенська медицина справляється, питання витрат залишаються пріоритетними. Тож у 2004 році розпочато проект з розробки моделі розподілу обсягів медичної допомоги і фінансових ресурсів на основі подушного нормативу на принципах медичної та економічної доцільності.
Коли лікар — друг і порадник
А розпочали у Вознесенську з реформування первинної ланки охорони здоров’я на принципах сімейної медицини. На території міста з’явилося п’ять амбулаторій, які розташувалися в різних мікрорайонах міста, тим самим наблизивши надання медичної допомоги до місця проживання пацієнтів.
— Пізніше, 2012 року, в ході реформування Вознесенської центральної районної лікарні було створено Вознесенський міський центр первинної медико-санітарної допомоги, до складу якого увійшли денний стаціонар та амбулаторії, — розповідає головний лікар Вознесенського міського центру Тетяна Дяченко. — Медичну допомогу населенню на первинному рівні надають 21 лікар загальної практики—сімейної медицини та 44 сімейні медичні сестри. Нині всі жителі міста — від новонароджених до осіб похилого віку — обслуговуються сімейними лікарями. Загалом 72% медичних послуг вони надають, а це суттєво знизило навантаження на високозатратні госпітальні відділення.
Про переваги сімейної медицини розповідає завідуюча амбулаторією Валентина Настояща:
— Передовсім значно покращилася робота з профілактики захворювань, — каже вона. — Ми на ранніх стадіях виявляємо онкозахворювання, гіпертонічну хворобу, туберкульоз. Люди частіше звертаються до сімейного лікаря. По-друге, ми ведемо дітей з нуля: забираємо їх з пологового будинку та забезпечуємо повний патронат. До народження дитини спостерігаємо за породіллями. Тож знаємо про своїх пацієнтів буквально все з моменту народження. Ти заходиш у родину, і вони всі твої.
Таких «своїх» у Валентини Іванівни 1718 дорослих та маленьких жителів. Могло б бути більше, адже лікар має великий авторитет. Втім, практики сімейної медицини переконують: якщо у лікаря понад дві тисячі пацієнтів, він може називатися як завгодно, тільки не сімейним.
— Пацієнти вже приходять не тільки з медичних питань, — продовжує Валентина Настояща, — а й просто порадитися. Тож лікар стає і психологом, і другом родини.
Сімейний лікар може розв’язати до 80% проблем, з якими звертається пацієнт, запевняють в управлінні охорони здоров’я Миколаївської облдержадміністрації. Адже йдеться про професійного, освіченого фахівця, який пройшов додаткову підготовку. «Вознесенська модель сімейної медицини наочно демонструє її переваги, — прокоментували в управлінні. — Якщо, наприклад, у хворого запалення вуха, то він не їде у поліклініку до ЛОРа, а за 5–10 хвилин доходить до амбулаторії і отримує допомогу на місці. Сімейний лікар знає історію хвороб усієї сім’ї, скеровує пацієнтів до профільних фахівців, слідкує за перебігом лікування на вторинному рівні, консультує по телефону, надає невідкладну допомогу, а також проводить профілактичну роботу. Як наслідок, знижується кількість викликів «швидкої», зменшуються навантаження на вузькопрофільних фахівців та черги в лікувальних закладах тощо».
На жаль, до вознесенської моделі медичній галузі країни ще далеко. Сама нечасто звертаюся до лікарів, але з розповіді мами, що живе в обласному центрі, зробила висновок: у Миколаєві поки що кардинально нічого не змінилося. Навпаки, ускладнилося. Слід звернутися до так званого сімейного лікаря, яким став колишній терапевт. Потім добратися до поліклініки, яка тепер називається центром первинної медико-санітарної допомоги і розташована на значній відстані від амбулаторії. Там здати аналізи, пройти флюорографію, знову повернутися до лікаря. А в разі потреби повернутися в центр за результатами аналізів. Такий маршрут для хворого зручним аж ніяк не назвати. Далі буде краще? Можливо. Адже у Вознесенську довели, що медична реформа може бути успішною.
Гроші йдуть за пацієнтом
І ще одну новацію запровадили у Вознесенську: єдину інформаційну систему, де накопичується медико-економічна інформація про кожного жителя протягом всього його життя. Як вона працює, пояснив Микола Гоменюк: «Ми створили єдиний персоніфікований реєстр населення. У кожного є власна електронна амбулаторна карта та особистий оригінальний код, який знає тільки хворий та лікар. Існує серйозний захист всіх даних. Карта приблизно така сама, як і звичайна, паперова. Лікар вносить в комп’ютер персональний код людини, що прийшла на прийом, і на екрані відкривається амбулаторна карта. Лікар з нею працює, заносить туди показники огляду, потім карта знову повертається до дата-центру. Якщо пацієнт потребує допомоги вузькопрофільного фахівця, карту направляють за призначенням. Все швидко, економно, досконало». В ідеалі, як мріє Микола Анатолійович, електронна система могла б запрацювати по всій Україні. Захворіла людина, наприклад, на відпочинку в Закарпатті чи Криму. Амбулаторна карта завжди «з собою», треба тільки викликати її з дата-центру та дізнатися медичну історію.
Досягнувши безумовних успіхів, медики Вознесенська працюють над більш глобальними питаннями. Як не допустити зрівнялівки в оплаті праці сімейних лікарів? Як вирахувати трудовитрати конкретного лікаря? Яким чином зацікавити лікаря в результатах праці щодо надання медичних послуг? І який спосіб фінансування закладів охорони здоров’я вважати оптимальним?
Майже на всі запитання у вознесенців є відповіді. Так, до МОЗ передані технології формування та подальшого супроводу персоніфікованого реєстру пацієнтів; електронна версія повного довідника медичних послуг, адаптована до користування в амбулаторіях сімейної медицини; розроблена електронна версія довідника медикаментів; проводяться роботи з формалізації базових клінічних протоколів щодо послуг і медикаментів та інше.
Серед основних тез новацій є кілька. Перша: здійснювати оплату роботи сімейних лікарів за конкретну медичну послугу в рамках виділеного бюджету. В запропонованому довіднику медичних послуг чітко вказано найменування послуги, час, собівартість, загальну суму. Так, 20 хвилин первинного огляду додає в умовну скарбничку лікаря 10–40 гривень. Підкреслюю, умовно. Звісно, пацієнт нічого не сплачує. Загальна сума «зароблених» лікарем грошей дає змогу оцінити його трудовитрати за місяць, квартал, рік. «Скільки ти відпрацював, за стільки й отримай, — продовжує Микола Гоменюк. — Але Мінфін каже, що так не можна. А я впевнений, що поки збережеться нинішній підхід, не буде в нас медицини».
Відстоює Микола Гоменюк і ідею вільного, на розсуд головного лікаря, розпорядження бюджетними коштами. «Досі фінансується не реальний зміст медичної допомоги, а ліжко-місце, — зазначає він. — Ми можемо значно скоротити ці інколи непотрібні ліжка і зекономити витрати. Вивільнені кошти ж спрямувати на розв’язання першочергових проблем. Ми готові піти на такий експеримент». Також доречним кроком стала б зміна статусу з «медичної установи» на «некомерційне підприємство», що також дасть більше самостійності у розподіленні коштів.
Є чимало ідей і напрацювань у вознесенських медиків. Інновації високо оцінила делегація представників ООН та ВООЗ, що побувала в місті торік. Як заявила після візиту Представник ПРООН в Україні Алессандра Тісо, «спільно з міською владою, а також колегами із ВООЗ та інших агентств системи ООН в Україні ми розглянемо можливості розробки комплексного пілотного проекту з розвитку міста, в якому продемонстрована у Вознесенську модель надання медичних послуг буде одним з основних компонентів».
А вознесенці і на себе розраховують, і від будь-якої допомоги не відмовляються. Тож велика вірогідність того, що фінішують вони по «прямій» медичної реформи одними з перших в Україні.
КОМПЕТЕНТНО
Світлана ХОТІНА,
начальник управління охорони здоров’я Миколаївської ОДА:
— Досвід Вознесенська заслуговує на увагу медичної громади Миколаївщини та поширення серед медичних закладів районів Миколаївської області. Протягом 2013 року проведено роботу з підвищення якості та доступності медичної допомоги населенню міста, поліпшення основних показників медичної галузі, а саме зниження малюкової смертності, смертності у працездатному віці, покращення умов для стабілізації епідситуації із захворюваності на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, онкологічні хвороби, хвороби системи кровообігу.