НАШЕ
Фольклорист Микола Зінчук мріяв, щоб його зібранню присвоїли статус культурної спадщини ЮНЕСКО
Спочатку старший науковий співробітник музею «Дрогобиччина» Люба Васильків та бібліотекар Дрогобицького національного педуніверситету Лариса Ревіна взялися просто провести для студентів філологічного факультету виставку-лекцію «Сподвижництво вчителя». Це про нині вже покійного українського фольклориста і казкаря, вчителя історії та німецької мови, уродженця Житомирщини, випускника Львівського держуніверситету, жителя Буковини Миколу Зінчука, який за 35 років зібрав 8300 казок. Славним братам Грімм вдалося зібрати 230, російському історику та літературознавцю Олександрові Афанасьєву — кілька томів.
Ще в січні цього року Микола Антонович, даючи інтерв’ю для «УК», розповідав: «Я відчув, що Бог залишив мене на світі на цю працю. Я не згинув у фашистському концтаборі, аби щось вартісне зробити для своєї батьківщини, щоб наші казки, повір’я, перекази й легенди не пішли в небуття». Спочатку назбирав 23 томи. Думав, у східній, південній Україні, яка пережила репресії, Голодомор, війну, писав у передмові до одного з томів Зінчук, казка згинула разом з мільйонами людей. Та коли приїхав на Чернігівщину, Поділля, степову Україну, зрозумів: роботи і тут непочатий край. А що вже на Гуцульщині, то, як влучно висловився у тому ж інтерв’ю, «фольклор гріб лопатою». Так назбиралося 40 томів безцінних духовних народних перлин, у які ввійшли 8300 казок з різних областей і різних народностей України. Цьогоріч чернівецькому видавництву «Букрек» залишилося видати ще кілька томів...
Казки з усіх регіонів країни Микола Зінчук збирав 35 років. Фото з сайту bnbnews.com.ua
Микола Зінчук просив сприяти розпродажу книжок, щоб назбирати грошей на видання наступних. Це робив своїми коштами і над?людськими зусиллями. Книжки виходили малим накладом порівняно з першими його виданнями — «Гуцульськими казками» та «Чарівною квіткою», які за державний кошт мали десятки тисяч накладу, доступну ціну і розкуповувалися миттєво.
Мрією українського казкаря було подати зібрані ним казки — «душу одного з найромантичніших народів світу» — на присвоєння статусу культурної спадщини ЮНЕСКО.
У свою чергу, я розповіла студентам Дрогобицького педагогічного університету, як генеральний директор Львівського державного видавництва «Каменяр» Дмитро Сапіга одразу підтримав ідею Миколи Зінчука і звернувся до нашої діаспори в Канаді та США, щоб там допомогли з перекладом казок англійською, як це вимагається для подачі в ЮНЕСКО. Але відповіді не отримав.
Ці слова не залишили байдужими аудиторію, де зібралися не лише студенти, а й їхні наставники. Адже перекладацька праця над казками теж потребує сподвижництва.
— А чому б не взятися за цей переклад студентам — дипломникам факультету іноземної філології? — звернулася до присутніх Люба Васильків. — Цю роботу можна записати у плани кафедри. Міносвіти, мабуть, теж не залишиться байдужим до цього цікавого патріотичного проекту.
Тепер відомо, що студенти і викладачі кафедри іноземної мови Дрогобича готові взятися за переклад «Казок Бойківщини», Львівського національного університету — «Казок Галичини», Прикарпатського та Чернівецького — за «Казки Гуцульщини».
Доречною була б участь університетів столиці й інших регіонів України. Те, що наші співвітчизники не залишились байдужими до праці Миколи Антоновича Зінчука, свідчать листи до редакції урядової газети, які надходять із Запоріжжя, Хмельниччини, Дніпропетровщини. Автори пропонують свою допомогу в доведенні до завершення справи великого і скромного вчителя.