Наприкінці минулого року нарешті сталася подія, на яку довго, а багато хто й безнадійно очікував. Миколаївський аеропорт нарешті прийняв перший борт. Розголос, овації, кульки-ліхтарики! Адже занадто довго миколаївці дожидали на перший літак у давно занедбаному, але за статусом міжнародному аеропорту «Миколаїв».
Насправді вже зо два роки жителям області давали слово відкрити аеропорт. Обласна влада обіцяла це ще 2017-го, згодом — у лютому 2018-го, тоді у травні, потім до Дня Незалежності, ще — до Дня міста і нарешті — до Дня Святого Миколая. Майже вийшло. Окрім невиконаних обіцянок, навколо миколаївського аеропорту завжди відбувались якісь брудні, таємні кримінальні історії. Наприклад, виявилося, що фірма, яка робила ремонт будівлі аеровокзалу, не мала на це підстав. Тобто взагалі не брала участі в конкурсі. А тендер виграла нікому не відома фірма, але й кроку не зробила в ремонті. Досі не зрозуміло, хто кому заплатив і куди поділися державні гроші.
Потім була проблема з хабарем — не менш дивна, ніж із ремонтами. Ще одна темна і трагічна історія, яка, за версією правоохоронців, завершилася, сталася майже рік тому.
А справа була резонансною. Торік у березні очільник миколаївського аеропорту Герой України льотчик, учасник АТО Владислав Волошин скоїв самогубство. Тепер правоохоронці заявляють, що справу закрито, до самогубства льотчика ніхто не доводив. Кажуть, «підстав оголошувати комусь про підозру у вчиненні кримінального правопорушення немає. Тому кримінальне провадження було припинено за відсутністю складу кримінального правопорушення».
Проте і тоді, і нині журналісти й люди в темі мають великі сумніви, що мужній чоловік без будь-яких причин укоротив собі віку. Припускають, що все сталося непросто. Тендери, ремонти, махінації й накази якнайшвидше відкрити аеропорт — імовірні причини того, що Волошин не витримав складного земного життя.
Аеропорт нарешті відкрили. Спочатку був рейс на Київ, згодом до Шарм-ель-Шейха. Полетіли, але поверталися трохи дивно. Вилетівши з київського аеропорту, літак авіакомпанії Dream Wind так і не зміг сісти в миколаївському аеропорту й повернув до Жулян. Усе відбувалося 29 грудня. Це вам не «Іронія долі», а просто туман. Хоч цього дня аеропорти сусідніх Одеси та Херсона приймали літаки, а туман швидко розсіявся й був не таким уже й густим.
Ще до цього інциденту новий очільник аеропорту Федір Барна у Фейсбуці в дописі «Час літати» заявляв, що «наша злітна смуга готова приймати літаки в будь-яку хвилину, незважаючи на погоду». Поспішили? Може, ще не час літати? До речі, компанія відмовилася від здійснення рейсів Миколаїв — Київ без пояснення причин.
З туманом зрозуміло, можна списати на форс-мажор. А на що списати елементарне недбальство? Уже цього року літак, що прямував із Шарм-ель-Шейха до Миколаєва, не зміг приземлитися у нашвидкуруч відкритому аеропорту. Змушений був зайти на посадку в Одесі. І тут, виявляється, є причина: сніг. Диво дивне посеред зими! Не розчистили в Миколаєві злітно-посадкову смугу. Чи лопат не вистачило, чи ще чогось — не відомо. А головне в цій ситуації — запудрити всім, зокрема журналістам, мозок усілякими специфічними термінами. Мовляв, недостатнім був коефіцієнт зчеплення, а адміністрація аеропорту дбає насамперед про безпеку пасажирів. Вагомий аргумент.
Звісно, я не спеціаліст у всяких там коефіцієнтах, розі вітрів, інфраструктурі летовища. Проте не можу збагнути: навіщо з незакінченого об’єкта запускати літаки? Невже так необхідно було виконати наказ про «прискорення»? Невже не можна спочатку все закінчити, виправити, перевірити, а потім уже людей у небо відправляти?
Аеропорт — не мармеладна фабрика. Ідеться про безпеку, людські життя, комфорт. Попри свій миколаївський патріотизм та особисту підтримку розумних та ефективних проектів, поки що не літатиму з миколаївського аеропорту — почекаю.