На шпальтах «Урядового кур’єра» в №100 від 6 червня 2013 року в матеріалі «За межею справедливості» розповідалося про поневіряння жительки села Залінійне Зачепилівського району на Харківщині Людмили Кононихіної, яка змушена була пройти через усі можливі державні інстанції, щоб добитися свого законного права на власність земельного паю.
Нагадаємо коротко суть справи. Понад 15 років Людмила Олександрівна намагається оформити свої та членів своєї сім’ї земельні ділянки, проте навіть сертифікат вона змогла отримати лишень після рішення прокуратури, а на шляху до виготовлення державних актів на землю так і не змогла здолати підступних бюрократичних мурів. У той же час, на думку жінки, її поля щосили експлуатуються чужими людьми без жодної сплати їй за оренду. Дійшовши до Європейського суду, вона так і не змогла відшукати справедливість, отримавши лише десятки кілограмів відписок від вітчизняних правоохоронних органів різного рівня та чиновників державних установ.
Співати стару пісню
Після виступу газети разом з Людмилою Олександрівною ми плекали надії на те, що ситуація роз’ясниться, а «Урядовий кур’єр» та Комітет з питань запобігання та протидії корупції, законності та захисту громадянських прав населення Громадської ради при Харківській облдержадміністрації буде повідомлено відповідно до закону про звернення громадян. І хоч газетний виступ має вважатися публічним зверненням до владних інстанцій, проте на нього відгукнулися далеко не всі згадані в публікації сторони.
З тих відповідей, що почасти надійшли до Громадської ради при Харківській ОДА та до Людмили Олександрівни, можна зробити висновок, що всі офіційні особи пішли второваним шляхом услід за мотивами баєчки, яка вже давно у народі стала приказкою «наша пісня гарна-нова — починаймо її знову!»
Не будемо акцентувати на тому, що чиновники зреагували на газетний виступ аж через два місяці після публікації, відгукнувшись лише на письмові запити від Комітету з питань запобігання та протидії корупції. Суть навіть не в цьому, а в змісті тих відповідей, що надійшли від Державної інспекції сільського господарства у Харківській області, Головного управління МВС України в Харківській області та прокуратури Зачепилівського району. Фактично всі вони якщо і не писані під копірку, то майже стовідсотково повторювали попередні відписки на адресу Людмили Кононихіної і могли лише поповнити її «макулатурний склад».
Свою місію розцінили як виконану
Так, ГУ МВСУ в Харківській області повідомляло, що «звернення щодо неправомірних дій стосовно земельної частки (паю) Кононихіної Л.О. розглянуто». Розглянуто і направлено до Зачепилівського РВ ГУМВС України в Харківській області «для прийняття рішення, згідно ст.ст.214, 216 КПК України», конкретніше — переслане в ту інстанцію, на бездіяльність якої і скаржилася заявниця. Ще ж повідомлялося, що звернення зареєстровано в журналі Єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події… Власне, тут виникає запитання: а що ж далі? А далі, хоч минуло вже три місяці після відповіді на звернення, — ні гу-гу.
Не надто оригінальною у своїх відповідях вирішила бути й інспекція сільського господарства. Щоправда, свої листи вони адресували безпосередньо Людмилі Кононихіній, посилаючись на її звернення на урядову «гарячу» лінію. Проте, суть скарги була аналогічною до тієї, за якою проводилося журналістське розслідування. Не шкодуючи паперу, інспектори на двох аркушах виклали ситуацію, що склалася, але ні конкретної допомоги, ні практичних порад в тій відписці Людмила Олександрівна не знайшла. Дуже вже це нагадувало картинку, коли тонуча у річці людина благає про допомогу, а рятувальники ходять берегом і зачитують їй про права придбання рятувального засобу в сусідньому магазині.
Не стала обтяжувати себе розглядом фактів, викладених у матеріалі газети «Урядовий кур’єр», і Харківська обласна прокуратура, технічно віддавши пас своїм зачепилівським колегам. Зачепилівська прокуратура також детально переповіла історію поневірянь громадянки Кононихіної, але повідомила і деякі факти, які заслуговують на увагу. В листі, зокрема, йдеться, що «проведеним спільним виїздом із прокурором відділу захисту інтересів громадян і держави у сфері земельних відносин прокуратури Харківської області (прізвище та ім’я не вказані. — Ред.), головним спеціалістом відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства Мужевським Д.В., спеціалістом 1 категорії сектору державного земельного кадастру відділу Держземагентства у Зачепилівському районі Черненком Д.В. до Малоорчицької сільської ради встановлено, що земельні ділянки, які Кононихіна Л.О. вважає своїми та членів своєї сім’ї, є частково обробленими». (виділено Ред.) І хоч далі говориться про те, що сертифікат Кононихіної Л.О. не має прив’язки до місцевості (картографічні матеріали, надані головами сільради, не бралися до уваги), проте факт часткового обробітку землі, нехай навіть не тієї, що, можливо, належить Кононихіній, перевіряльники визнали. А якщо земля експлуатується, за логікою, той, хто її обробляє, мав би сплачувати належні податки чи орендну плату. Проте, державні мужі, поставлені на захист як інтересів громадян, так і держави у сфері земельних відносин, не стали «заморочуватися» встановленням особи, яка здійснила самозахоплення і ось уже близько 10 років отримує прибуток, не сплачуючи ні копійки до державної казни. Свою місію, певне, вони розцінили як виконану. Однак її результати не принесли жодної користі ані авторці звернення, ані державі, законні інтереси яких комісія приїздила відстоювати. То чиї ж інтереси вона захищала?
Вогник зблиснув та згас
Епістолярний блуд та центнери паперової мішури змусили нас продовжити журналістське розслідування. Група у тому ж складі, доповнена заступником начальника відділу координації інспекційної діяльності управління з контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства у Харківській області Олександром Швидичем, укотре відправилася в село Залінійне.
Дорогою зустрілися ще з одним фахівцем Держінспекції сільського господарства, Дмитром Мужевським, котрий разом з прокурорською комісією виїздив на спірні поля. Дмитро намагався переконати, що резервні площі, де й наділ Людмили Кононихіної, не використовуються, проте після ознайомлення з картографічними матеріалами дійшов висновку, що різні комісії місцеві землевпорядники возили на різні ділянки. Зробити це було легко, бо межі на полях не встановлені і вилучити землі сім’ї Людмили Олександрівни можна було тільки на око, керуючись поясненнями голови сільради чи сільського землевпорядника. До того ж інспектор підтвердив, що огляд поля вони проводили без Людмили Кононихіної, котрої аж двічі, начебто, не застали вдома.
На злощасні поля цього разу наша група потрапила у доповненому складі — разом із завідувачем сектору відділу Держземагентства у Зачепилівському районі Сергієм Палтом. Після досить тривалих уточнень та звірянь з картографічними матеріалами всі зійшлися на тому, що наразі визначити достеменно ділянку сім’ї Людмили Кононихіної неможливо через невстановлені межі.
Фермер Олексій Кощеєв, який на той час повним ходом збирав урожай соняшнику на польовому масиві, пояснив, що його найняли вчителі місцевої школи для обробітку двох гектарів їхніх земельних наділів, і він без будь-яких позначок межі виростив тут соняшник. В цьому ж оброблюваному ним масиві перебували і земельні ділянки голови Малоорчицької сільської ради Валентини Комаревської.
За даними Держземагентства, поряд з полями соняшнику мали бути і 23 гектари земель Державного резервного фонду. Та хоч як рахували спеціалісти, тих 23 гектарів аж ніяк не виходило. За словами Сергія Палта, з резервного фонду прихоплено понад 10 гектарів, які кимось самовільно експлуатуються. Проте не «Агролендом» (на кого й грішила Людмила Кононихіна), чиї землі містяться по сусідству. Хто ж отримує тут дармові врожаї, як свідчать відповіді правоохоронців, нікому не цікаво. Як не цікаві, певне, і втрати держави через несплату податків.
У сухому залишку, висловлюючись мовою місцевих фахівців, виходило, що при наведенні порядку в обліку Людмила Кононихіна із сім’єю ще мають шанс узаконити свої землі на виділених за сертифікатом площах. Справа невелика залишилася — оформити відповідні документи! Але саме це й залишається каменем спотикання для жінки.
Із результатами повторного чергового виїзду на місце ми звернулися до голови Зачепилівської райдержадміністрації Лідії Кобильської, яка повідомила, що районна влада відшукала можливість замовити відповідну документацію для оформлення держактів на землю для Людмили Кононихіної та її сім’ї через благодійні фонди.
Отже в кінці довгого тунелю нібито засвітився вогник надії! Проте, на жаль, виконати свою обіцянку Лідія Кобильська так і не встигла — її звільнили із займаної посади…
ПРЯМА МОВА
Роман ЛЕОНОВ,
голова Харківської обласної організації
Всеукраїнської спілки землевпорядників України:
— Спільний висновок фахівців — під соняшником перебувало близько 10 гектарів земель Державного резервного фонду. За словами представників сільської ради, оформлення земельних ділянок громадянами триває, тому і ці 12 гектарів уже начебто оформлено. У районному ж управлінні земельних ресурсів наполягають, що земельні ділянки оформлялися, але не на цьому клині резервного фонду.
Володимир ГАЛАУР,
перший заступник голови Комітету з питань запобігання
та протидії корупції, законності та захисту громадянських
прав населення Громадської ради при Харківській облдержадміністрації:
— Добиваючись свого законного права на користування виділеної для неї і її сім’ї землі, Людмила Кононихіна втратила чимало не тільки сили і здоров’я, а й довіру до влади. Та попри це вона не стала відкидати запропоновану їй допомогу від голови райдержадміністрації, і навіть сьогодні ще сподівається, що дана владою обіцянка буде виконана. Сподіваємося і ми на це, бо на засіданні колегії Харківської ОДА голова облдержадміністрації Михайло Добкін пообіцяв свою допомогу у вирішенні цього питання.