За останні п’ять років рівень захворюваності на сухоти на Луганщині вдалося скоротити більш ніж на третину, смертності — на 40%. Зберігається позитивна динаміка основних епідеміологічних показників з туберкульозу, однак область, як і раніше, входить до п’ятірки адміністративних територій країни з високим рівнем захворюваності.
Донедавна всю боротьбу з епідеміями сухот вели виключно силами держави, однак масштаби захворюваності свідчать про нагальну потребу об’єднання зусиль та співпраці органів влади і профільних структур лікувально-профілактичних установ, а також громадських організацій.
Дітям потрібен туберкулін
В області залишилися буквально одиниці ампул туберкуліну, термін придатності якого закінчується у травні. Така ситуація загалом у країні, стверджують фахівці. «Через нестачу препарату в нас проблеми з організацією профілактичної діагностики сухот у дітей, — каже головний дитячий педіатр-фтизіатр області Тетяна Хижняк. — Якщо нема інструментарію, як обстежувати дітей і видавати направлення, щоб вони безперешкодно відвідували дитячий колектив?»
На Луганщині 4 дитячих санаторії та 2 школи-інтернати для малюків, що опинилися в групі ризику, і таких, у кого батьки та бабусі-дідусі хворіють на сухоти. Нині до цих установ лікарі змушені направляти дітей фактично необстеженими, з огляду на те, що там, у санаторіях, ще є туберкулін і можна зробити спеціальні обстеження. В області таких хлопчиків і дівчаток 8,2 тисячі.
Внаслідок перебоїв у виробництві туберкуліну в країні й відсутності його поставок з 2010 року тепер сухоти в дітей дедалі частіше виявляють через рентген, а не в процесі профілактики. Як наслідок, уперше за останні роки зафіксовано зростання захворюваності в підлітків. 2013-го в області виявили три випадки дітей із множинними захворюваннями на туберкульоз. Загалом в країні вже є й смертельні випадки кавернозного туберкульозу в дітей.
Стіна між терапевтами й рентгенологами
«Триває реформування закладів охорони здоров’я. Великі поліклініки ділять на первинну ланку та вторинний рівень надання допомоги. В цій ситуації загубилася фтизіатрична служба, — вважає головний лікар Луганської міської поліклініки №10 Степан Шведюк. — У первинній ланці, де є терапевти, немає рентгенологічного обладнання, немає ДОТ-кабінетів та ДОТ-центрів, де збирають мокротиння і є можливості контрольованого амбулаторного лікування. Потрібно якось поєднати ці проблеми, бо рентгенобладнання та спеціалізовані кабінети залишилися на другому рівні, тобто в клініко-діагностичних центрах. Але такі центри не відповідають за широке обстеження населення. А первинна ланка, яка такою відповідальністю наділена, просто не в змозі повноцінно провести обстеження, бо там немає відповідного обладнання».
Отже, нині все залежить від керівників підприємств та установ, які мають сприяти профілактичним обстеженням працівників своїх підприємств. Але реальна ситуація показує, наскільки ці керівники стурбовані здоров’ям персоналу: луганські медики відзначають великий сплеск захворюваності серед робітників і службовців.
«Наша робота полягає в тому, щоб об’єднати втрачене через законодавчу базу», — впевнений Степан Шведюк.
Проблема багатогранніша, ніж здається
Так вважає головний фтизіатр департаменту охорони здоров’я Луганської облдержадміністрації, головний лікар обласного протитуберкульозного диспансеру Галина Роєнко. За її словами, знаючи проблему неузгодженості першого й другого рівня медичної допомоги, для Луганщини медики розробили локальний протокол із туберкульозу. І в ньому розписали, що потрібно знати для діагностики на первинному рівні та який індикатор найголовніший. Хоч посадовець повністю згодна з колегами, що «в організованих трудових колективах ми упустили щорічний профілактичний огляд. Тож на роботу беруть людей навіть із мультирезистентною формою туберкульозу. Такі випадки виявлено в області, зокрема на шахтах».
Виявляється, на державному рівні скасовано форму звіту аналізу захворюваності на підприємствах серед працівників. Тим часом до 70% туберкульозників — це працездатний контингент. Може, потрібен спеціальний закон?
«Який закон ще потрібен, коли ліки видаємо безплатно, а пацієнт не хоче лікуватися у стаціонарі? — перепитує Галина Роєнко. — Пропонуємо безплатно пройти операції, які роблять тільки у двох областях нашої країни, — у нас і на Дніпропетровщині, бо це складні технологічно і дорогі втручання».
Фахівці Луганщини та Дніпропетровщини впровадили органозберігаючі методи хірургічного лікування у хворих з активними формами туберкульозу при хімрезистентних формах. Такі форми туберкульозу, як правило, спричиняють двостороннє ураження легень. Видаляти такі легеневі тканини неможливо за станом здоров’я — операція під час двостороннього процесу не сумісна із життєвою можливістю людини. Луганчани пішли іншим шляхом: не відрізати, а вживлювати в легеневу тканину так звані пластини стовбурових клітин, які спричиняють фіброз і блокують каверни. За таких умов пацієнти виживають.
За останні чотири роки на Луганщині немає жодного смертельного випадку через туберкульоз. Але й вартість такої операції залежно від локалізації хвороби — від 30 до 50 тисяч гривень. І держава йде на такі витрати. Однак люди… не хочуть лікуватися. Чому?
«Насамперед побоюються, — розмірковує Галина Роєнко. — І ще, хоч як дивно, нині наявність активної форми сухот — це певна соціальна захищеність і хворого, і його родини. Обстеження показують, що, як правило, вся сім’я нашого пацієнта живе за рахунок грошей, які йому виплачують у зв’язку з інвалідністю з туберкульозу. А ще є пайки, які йому надають через Червоний Хрест. Одне слово, люди зацікавлені у збереженні свого «статусу». І хворий приходить до лікарні, щоб трохи підлікуватися, але зовсім не в тому обсязі, аби відмовитися від 1—1,2 тисячі гривень виплат з інвалідності. Чому б йому не отримати гроші, ніде не працюючи?
Тож лікувальний сектор намагається вилікувати хворого, а служба соціального захисту держави прагне його захищати по-своєму. І виходить парадокс: зниження захворюваності супроводжується зростанням рівня інвалідизації за цим профілем захворювань».
Тому медики Луганська вносять відповідні пропозиції до Міністерства охорони здоров’я.