Цей конвеєр добра з перших днів війни не зупиняється й на мить. Ось і нині робота кипить: ріжуть метал, варять, припасовують деталі. Паралельно люди підвозять старі автомобільні диски. За кілька днів у золотих руках майстрів-волонтерів вони перетворяться на буржуйки. І одразу ж попрямують на передову: біля цих пічок наші захисники й самі можуть зігрітися, і приготувати на них гарячі страви. У їхній конструкції передбачено фаєрку — металевий листок, на який можна ставити чайник чи каструлю.

«Війна в нас народно-визвольна»

«Коли відправили хлопцям із ЗСУ наші перші ноу-хау й вони  випробували їх у роботі, тоді отримали головну оцінку своєї праці. Тож замовили ще шість, потім — 15, а далі пішло-поїхало. Ці замовлення із фронту для нас першочергові, ось ми і робимо ці пічки. Маємо виготовити ще 300 штук», — лише на хвилину відірвавшись від роботи, розповідає майстер Василь Мельничук.

Йому допомагає Микола, студент Мирогощанського аграрного коледжу, в якого теж золоті руки. Молодість, каже, — не завада, навпаки, перевага. Та ні на вік, ні на час тут не зважають: усі працюють із потроєною енергією — зима на носі. На виготовлення однієї буржуйки витрачають день, максимум два. Уже довели цю роботу, так би мовити, до автоматизму.

«Чи добре, питаєте, тримають тепло автомобільні диски, з яких найчастіше виготовляємо пічки? Скажу так: це своєрідний компроміс, який ми знайшли тут і сьогодні. Як і вся країна, воюємо з окупантами тим, що маємо. А війна ж у нас народно-визвольна», — мудро зауважує пан Василь. 

«Мобільні джерела тепла — тема надактуальна, — додає керівниця благодійної організації «Волонтери на Конторській» з Дубна Інна Яцина. — Але крім цього, маємо ще кілька проєктів, які допомагають  наблизити очікувану перемогу. До речі, постійно звітуємо на нашій фейсбук-сторінці про витрачені кошти».

Як убити кількох зайців одразу?

Відповідь знають на Конторській. Люди приносять сюди вторинну сировину: папір, пластик, старі алюмінієві банки, ганчір’я. Невтомні бджілки-волонтери все це чистять, миють, доводять до ладу. І вже в такому, сказати б, презентабельному вигляді максимально великими партіями здають переробникам. Убивають так одразу двох зайців, зберігають довкілля та виручають життєдайні кошти, які в буквальному сенсі лежать у нас під ногами. Приміром, у серпні за пластиковий непотріб вторгували… скільки б ви думали? 38 тисяч гривень!

За них закупили необхідні для виготовлення буржуйок деталі, інші речі для втілення задумів. Такий колообіг товар — гроші — товар активно стимулюють. Саме так долучитися до допомоги захисникам та наблизити перемогу можуть і ті, хто не має коштів на донати. Приміром, дубенські пенсіонери так і роблять: конвертують сміття у гроші. Приміром, днями закупили спеціальну фарбу для тканини, з якої плетуть маскувальні сітки.

«Нашим сітковим цехом керує художник і поет Богдан Бардецький. Він тут цілком у темі. Сітка має бути непомітною і легкою. Потрібна така тканина, яка не набирає вологи. Фарбуємо її тут у діжці. Одне слово, намагаємося вбити інколи навіть не двох, а трьох зайців одразу», — розповідає Інна Яцина.

Відчути смак Перемоги

Задля цього працюють дубенські волонтери. Безвихідних ситуацій, кажуть, не може бути. Тому, по-перше,  виробили імунітет до перешкод, а по-друге, відверто не розуміють вигоряння чи втоми. Яка втома, коли наші хлопці так активно йдуть у контрнаступ? Де й береться сила! Адже нам усім потрібна перемога! Тож і маємо, кажуть, відчути її смак. Тому встигають відвідувати бійців, які проходять реабілітацію в обласному госпіталі ветеранів війни у Клевані,  не полишають поза увагою внутрішніх переселенців. Кількість людей, які вимушені тікати від війни, на Рівненщині зростає щодня.

У покинуте приміщення на Конторській Інна Яцина прийшла 2018-го, тоді на Донбасі воював її син. Тепер у тому самому батальйоні, за іронією долі, захищає Україну чоловік. До неї долучилися родичі наших захисників. Ось вона, найбільш мотивована категорія волонтерів. Це ті, хто не втомиться ніколи. Із 24 лютого їхні лави активно поповнюються.

«Щиро дякую нашим невтомним бджілкам-волонтерам, які не рахуються ні з часом, ні з утомою: хтось працює постійно, хтось — кілька днів на тиждень, хтось присвячує волонтерській роботі обідню перерву чи позаробочий час. Це подружжя Олени та Сергія Можировських, Наталії та Валерія Грабажеїв, сестри Наталія й Марія Шестакови та їхній брат Славко, Катерина Багнюк, Оксана Єлістратова та її син Дмитро. До речі, Оксані в жовтні народжувати, а вона не втомлюється працювати на перемогу.

А ще вдячні начальникові відділу з питань розвитку громад та територій обласної ради дубенчанину Олександрові Дехтярчуку. Це з його легкої руки ми сформували ще й так званий пиріжковий батальйон. Фермери, активно відгукуючись на його прохання, передають нам борошно. Ми печемо з нього  пиріжки, млинці, варимо вареники. Смачний конвеєр теж не зупиняється. І не лише в Дубні, а й у навколишніх громадах», — додає Інна Яцина.

Перемогу наближають і наймолодші — діти наших захисників. Приміром, батьки привозять із теплиць із сусіднього Кременця Тернопільської області квіти, а діти в Дубні їх реалізують. Улітку це були букетики лаванди, нині сезон хризантем. А вони виросли розкішні! Купив, посадив біля будинку — автоматично наблизив нашу перемогу. Ось такий алгоритм невтомності.

«У нас на Конторській вихідних нема. Вантажимо сьогодні на південь буржуйки, шини, гідратори, генератори, приціли, медичні вироби, продукти тривалого зберігання. Холодно, дощ, змокли, змерзли. Хочеться швидше в тепло. А хлопцям там як?» — ці рядки від Інни Яцини прочитала, коли матеріал був готовий до друку. Що тут додати? Ми непереможні!  

ПРЯМА МОВА

«На цьому фронті немає вихідних»

Віталій КОВАЛЬ,
начальник Рівненської обласної військової адміністрації:

— Не втомлююся повторювати: роль тилової Рівненщини — працювати і за себе, й за тих, хто постійно під обстрілами. Буваючи в різних куточках області, переконуюся: майже всі, хто не на передовій, стали волонтерами. Тут і чоловіки, які виготовляють буржуйки чи «бандеромобілі» (їх уже поїхало на передову понад пів сотні), і діти, котрі створюють власними руками унікальні речі й реалізують їх, спрямовуючи на допомогу армії кожну гривню. І невтомні наші матері, які на незліченній кількості локацій постійно плетуть маскувальні сітки, шиють спеціальний одяг та бронежилети для військових. Одне слово, ми стали єдиним потужним волонтерським фронтом, для якого немає нездійсненних завдань, вихідних і свят. Так буде до нашої повної перемоги над окупантом!