"І червоною ниткою — совість…"

Олег ЧЕБАН
4 лютого 2016

У Вінницькому обласному художньому музеї відкрилася виставка «Рушникова дорога Донбасу», яка через мистецтво засвідчує цілісність України як унітарної держави.  Ідея проекту належить начальникові управління культури і туризму Донецької облдержадміністрації Аліні Певній. «Задум виник торік. Хотілося показати, що Донбас — це Україна, що ми нічим не відрізняємося — і в нас такі самі працьовиті люди, є талановиті вишивальниці. Тож коли звернулася до закладів культури країни прийняти виставку, першим відгукнувся Вінницький обласний художній музей. Тому перша виставка саме тут. Потім донецькі рушники демонструватимуть на Київщині та  Львівщині», — сказала вона.

В експозиції 74 рушники, які репрезентують мистецтво народної вишивки краю, зокрема «гарячих точок» на карті проведення антитерористичної операції — Авдіївки, Волновахи, Слов’янська та інших. Стилістка представлених творів різноманітна та відображає традиційні українські мотиви і символи. На чільному місці рушник із відомими рядками Тараса Шевченка «Думи мої…»  — це копія виготовленого свого часу Лесею Українкою рушника в дарунок видатному поетові. Історичний екземпляр перебуває у фондах музею Т.Г. Шевченка в Києві, а  представлений на виставці створила відома вишивальниця Лариса Азимова у Слов’янську під час окупації міста.  Принагідно зауважимо, що нині вона очолює гурт «Слов’яни», який зібрав талановитих майстрів народного мистецтва.

Аліна Певна демонструє рушник із рядками Тараса Шевченка, який виготовила донеччанка Лариса Азимова. Фото автора

Привертає увагу рушник пам’яті Олекси Тихого, який демонстрували у США. Там він мав добрі відгуки. На особливу увагу заслуговує майже семиметровий  рушник єднання, виготовлений свого часу знаними майстринями краю. У ньому закладені  кольори і символи, представлені в різних населених пунктах Донеччини.

Зі слів Аліни Певної, після великої кількості експертиз щодо донецької вишивки зроблено такі висновки: Донеччина не має власної вишивки, тому що край заселяли недавно, і люди прибували сюди з усієї України. Тому нема  єдиної вишивкової лінії, а стиль і візерунки притаманні Україні загалом. Проте чи не кожне донецьке місто має свої елементи або символіку у вишивці. Є й характерні для області символи: солов’ї, лілея і, звісно, гора — терикони.

«Тож коли вишивальниці кладуть на рушник візерунок, то закладають туди основні символи краю. Солов’ї — тому, що наш край дуже талановитий. У нас дуже багато солов’їв, і коли вони навесні співають, то здається, що війни немає», — зауважила вона.

Так і хочеться сказати: «То нехай співають солов’ї!» І  навесні, і вишиті на рушниках. Може, тому, що в певний період голос останніх був невиразним, і пішли танки по сакральних знаках, закладених у рушниках.

Вишиті рушники — визначне художнє явище національної культури, символ єдності роду і нації. Оздоблений знаками-символами, рушник стає оберегом, енергія якого спрямовує долю людини  у правильному напрямку духовного розвитку. Як засвідчує виставка, рушникова дорога Донбасу входить у коло культурних надбань України.

Під час роботи виставки було підписано меморандум про співпрацю між двома областями в галузі культури. Це стало черговим кроком взаємодії культур регіонів як засобу пізнання та єднання українського народу. 



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua