Маленьке село Більче, що потопає у весняному цвітінні садів, притулилося в самісінькій глибинці Демидівського району на Рівненщині. Хтозна, чи залишилося б воно сьогодні на карті України, якби не переселенці. Чорнобильські. Ті, хто в 1993-му не з власної волі, а за державною програмою приїхав сюди цілими родинами. Їхня мала батьківщина — Великі Озера та Малий Черемель Дубровицького району — після аварії на ЧАЕС опинилися в зоні обов’язкового (безумовного) відселення. Тобто забруднення було несумісним із життєдіяльністю людей: от і відселили їх у межах однієї області.
…У селі Більче 30 однакових будиночків: цегляних, ошатних, газифікованих. З інфраструктурних об’єктів — початкова школа та кооперативний магазин, зведені за тією самою державною програмою.
— Сьогодні в нас 240 жителів, кажу вам точно: в мене тут, у магазині, найточніший перепис, — розповідає продавець Руслана Сунічук, яка народилася в цих краях. — Якби не наші переселенці, в яких традиційно багатодітні сім’ї, села вже, мабуть, не було б: на пальцях можу порахувати, скільки місцевих залишилося…
— А дубровичани прижилися?
— Ще й як! Дід Петро, що о-он у тій хаті жив, царство йому небесне, так казав: не поїду назад, навіть якби мені доплачували. У нього там город був у лісі за вісім кілометрів, і сіно на болотах заготовляли. А тут усе поряд — господарюй!
Господарюють. Он, скажімо, як сім’я Котяїв. Марія в свої 15 переїхала з батьками з Малого Черемеля, Микола — з Великих Озер. Тут познайомилися, створили сім’ю. Мають восьмеро діток: найстаршому — 19, наймолодшому — 4. Микола працює в школі завгоспом, Марія веде домашнє господарство.
— Двоє старших уже студенти, а малі — з нами. Маємо дві корови, троє свиней, кілька десятків курей. Тож, самі розумієте, сиру, масла, сметани, м’яса та яєць не купуємо. Від держави на дітей отримуємо соціальні виплати, — просто й щиро розповідає господиня.
— А це у вас теплиці в дворі?
— Так, сьогодні висадила 100 кущів помідорів для потреб сім’ї, а огірки — то ще й на продаж вирощуємо. Постачальники самі забирають. Вчора, щоправда, тисячу за світло заплатили й кілька сотень за воду — отакі в нас заробітки.
І не лише в них. Боремельський огірок (а село належить до Боремельської ОТГ) славиться і на Рівненщині, й на сусідній Волині.
— Нелегка то праця: треба вставати о 4-й ранку, щоб протопити в теплиці. Проспиш одну ніч — і по огірках, — каже голова об’єднаної громади Віктор Корінь. — А як не поспиш, то за сезон на машину заробиш. Самі ж бачите, в людей у дворах і машини, й трактори. Трудяться цілими сім’ями, діти допомагають. Тож наприкінці квітня мають перші врожаї.
Віктор Корінь — теж із тих, хто 25 років тому приїхав на чисту територію, в те саме Більче. Будиночки ці зводив облміжколгоспбуд, де заступником керуючого працював світлої пам’яті Віталій Луценко. Батько нинішнього Генпрокурора вздовж і впоперек стоптав цю землю. Цікаво, що сказав би він, якби мав можливість побачити, як живуть тут люди.
…Нині, через 32 роки після Чорнобиля та через 25 після власного переселення, середнє покоління поліщуків каже: тут ми прожили вже більше, ніж там, тут народилися й виросли наші діти. Тож тут наша друга мала батьківщина.
Третє покоління малих чорнобильців теж має статус постраждалих: бо народилися від батьків, що є чорнобильцями другої категорії.
Нині, через чверть століття, тут біля кожної хати квітують сади, неначе змагаючись, хто кого переквітує. Втім, не лише п’янкий запах вишень та абрикосів притягує сюди, наче магнітом. Бо ні з чим незрівнянного магнетизму додають одвічна поліська щирість та відкритість. Ці цінності, здається, зовсім не залежать від місця і часу, в якому ти народився…
ПРЯМА МОВА
Олександр ПОПИК,
начальник управління економіки
Рівненської облдержадміністрації
в 1993 році:
— Коли з’явилася державна програма, за якою відселяли людей із забруднених територій області, так званий Боремельський кущ належав до Млинівського району — адже Демидівський утворився лише в 1995 році. Треба було встигнути в стислі терміни, тож графіки забудови жорстко контролювалися. Сьогодні можна по-різному ставитися до цього. Але скажу так: ту програму взяли не зі стелі, а з реальних показників забруднення територій. До того ж, завдяки традиційній багатодітності поліських сімей, не вмерли, а розвиваються села Малево, Берестечко, Більче, Пашева, Підлозці, Ставрів у межах теперішніх Млинівського та Демидівського районів.