РОЗВИТОК
У багатогалузевому господарстві люди мають роботу
Здавна село рухає вперед інших і водночас бореться за своє виживання. Сьогодні можна чути: «Не стане школи — не буде села». Школа — один із символів розвитку населеного пункту, міцність фундаменту якого насамперед залежить від того, чи мають люди роботу.
При в’їзді до села Жорнище Вінницької області стоїть гранітний круг від жорна. З кар’єру, розташованого неподалік, у сиву давнину жорна для млинів розвозили по всій Правобережній Україні.
Історія цього колись сотенного козацького селища мало чим відрізняється від схожих. Економічною основою, довкола якої оберталося життя людини і громади, тут була і є земля. Як на ній господарювати, селяни знали, як «Отче наш», потім — як «Кодекс будівника комунізму», а тепер... За нинішніми мірками місцеве господарство невелике, проте сюди їдуть на роботу навіть з довколишніх сіл.
Григорій Крижанський переконує, що Поділля — ідеальна місцевість для садівництва. Фото автора
Дітям дають парне молоко
В обробітку в ПАТ «Жорнище» Вінницької області приблизно 2 тис. га землі. Майже 500 га — під садом, на 1400 га вирощують зернові й кормові культури, цукрові буряки тощо, а з ферми відправляють споживачам молоко та яловичину. Господарство було багатогалузевим і в недалекому минулому, коли сільгосппідприємства забезпечували потребу країни у традиційних видах продукції. Яка галузь нині основна? Запитую в генерального директора товариства Григорія Крижанського, а у відповідь чую: «Кожна. Бо будь-яка галузь, що дає людям роботу і надходження до бюджету, не може бути другорядною».
У період першої в молодій державі економічної кризи дехто радив жорничанам вирубати частину саду, бо постала проблема збуту яблук. Згодом радили відмовитися від тваринницької галузі. Але заслужений працівник сільського господарства Анатолій Поліщук (світла йому пам’ять), який понад 30 років очолював господарство, діяв в інтересах селян. Багатогалузеве ведення господарства додає складнощів в управлінні, потребує спеціалістів кожної галузі, а також широкого набору техзасобів. Але цю структуру закладено природою, а кращої не придумати.
Держава з огляду на нацбезпеку ставить перед товаровиробниками дороговкази. Далі кожен вирішує сам на свій страх і ризик, досвід і сумління.
Принагідно зауважимо, що в Жорнищі зберегли цілісність майнового комплексу. Тож селяни здали земельні паї в оренду місцевому господарству. Оплату за пай люди отримують грішми або продукцією, яку їм відпускають на 10—15% дешевше, ніж на ринку. Господарство матеріально допомагає дитсадку і школі. Забезпечує поїздки школярів на різноманітні змагання, а також своїм транспортом безкоштовно доставляє учнів до школи з бригадного села Шевченкове. За кількістю дітей освітні заклади тут мають запас міцності.
У товаристві близько півтисячі голів великої рогатої худоби, зокрема 215 корів. Цією щільністю тішитися б. Та, як слушно зауважили селяни, нонсенс, що молоко вище базисної жирності у господарства купують за 3,1—3,2 грн за літр (у населення — 2,2 грн), а в супермаркетах продають за 10 грн. Чи не тому всі ці роки ситуація у тваринництві в країні хистка?
А значущість цієї галузі важко переоцінити — як у житті конкретного села, так і в гарантуванні продбезпеки країни. «На фермі цілий рік мають роботу, а отже, можливість годувати сім’ю, 45 працівників. З їхньої зарплати, себто з доходів фізосіб, сплачується податок до сільського бюджету. У нашому дитсадку діти споживають свіже та якісне молоко, а в їдальні господарства для працівників товариства сніданок і вечеря коштують 1,5 грн, обід — 3 грн», — зазначив головний бухгалтер господарства Ярослав Кеба. Агрономи у свою чергу запевнили, що використання органічних добрив забезпечує добрі врожаї й водночас зберігає родючість грунтів для прийдешніх поколінь.
Розвиток потрібно планувати
Напевне, небагатьом відомо, що із силами на майбутній урожай яблуні визначають у липні — серпні. Цьогорічне літо було посушливим, і вже тепер деревця смикають агрономів за рукава, щоб вони все врахували, бо ж споживачам щороку треба вітамінної продукції. А що таке сад — краса, яка живить творчу уяву своїм цвітом? «Сад дає роботу», — без вагань відповіла сортувальниця яблук Галина Долінська.
Догляд за садом починається відразу після збирання плодів. Обв’язують стовбури від зайців, а потім до квітня обрізують дерева. Лише місцевим дати раду всьому не під силу, тому долучаються працівники з довколишніх сіл, яких господарство безплатно навчає правильно обрізати дерева. Працюють вони під наглядом досвідчених садівників. «Саме завдяки досвідченим бригадирам і керуючим відділками вирощуємо добрі врожаї», — зауважує керівник господарства.
Під час збирання врожаю чисельність працівників у господарстві зростає. Товариство доставляє їх своїм транспортом із довколишніх сіл на роботу і забезпечує триразовим харчуванням. У великому організаторському клопоті все чітко сплановано, зокрема затрати.
То коли вперше заходиш на «перевалку» (місце сортування продукції), здається, що яблук гори. Несортові плоди вантажівки везуть на соки, сортові продають (в індустріальні центри країни й навіть Крим), а частину одразу закладають на зберігання у сховища. Та навіть за доброго врожаю є ризики. У бухгалтерії господарства зауважили, що зросла вартість міндобрива, пального, засобів захисту рослин, а відпускні ціни на яблука порівняно з минулим роком впали на 20—30%.
«Допомагають» жити конкуренти. Утім, Вінниччина, яка є лідером у країні з виробництва яблук, будує сучасні фруктосховища, що є вагомим аргументом зменшити імпорт продукції. У ПАТ «Жорнище» старі сховища реконструюють за сучасними технологіями. Понад 30% обсягів зібраного врожаю господарство вже може навесні постачати на ринок.
«Поділля — ідеальна місцевість для вирощування яблук, — каже Григорій Крижанський і додає: — Фермери закладають багато молодих садів. Вочевидь, за кілька років вітчизняна галузь може зіштовхнутися з проблемою перевиробництва. Тому вже тепер треба шукати нові ринки збуту».