Цьогорічна осінь тепла і золота, навіть не зважаючи на туман. Люди із задоволенням у вільний час гуляють у парках і скверах, часто цілими родинами. Малеча борсається в кольоровому опалому листі, а школярі з батьками збирають гербарії до учнівських ярмарків. Соцмережі ж просто рясніють фотозвітами з таких прогулянок.
Я теж люблю осінь. Коли останні перед похолоданням сонячні промені зазирають у вікно, а з дерев під балконом опадають золоті листочки. Та лише за умови, що потім із тими листочками наводять лад. І завжди після того, як листя з дерев опадало на газони, що біля мого будинку, його, хоч і не одразу, однак прибирали, згрібаючи на купи. Колись це робили підлітки зі школи, що поряд. Підозрюю, замість уроків фізкультури. Потім хтось чомусь вирішив, що використовувати дитячу працю навіть у таких нехитрих та неважких завданнях — погано. І доводилося нам чекати, доки дійдуть руки до прибирання у безпосередньо відповідальних за це фахівців шляхоуправління та зеленбуду району. А ті, звісно, не поспішали. Проте іноді з’являлися, бо хоч раз на пів року свою роботу таки слід виконувати.
Але цього року щось чомусь пішло не так. Листя з дерев, що на газоні під балконом, опало вже тижнів зо два тому. Та прибирати його, як зрозуміла, цього року не збирається ніхто. А дерев багато, листя навкруги просто безмежна кількість. Поривами вітру воно саме збирається в імпровізовані скирти на газоні. А потім дмухне вітер сильніше — і летить воно на тротуар, просто під ноги та в обличчя перехожим. І залишається там, небезпечно ковзаючись під ногами дітлахів, що поспішають до музичної коли, і під ціпками літніх людей, яких багато щодня відвідує центр соціальної допомоги, що поблизу.
Та і я вже не поспішаю відчиняти навстіж вікна чи балкон, аби вдихнути осіннього аромату й помилуватися яскравими барвами. Бо достатньо одного пориву вітру, і летить те листя — яскраве, але зовсім не завжди чисте — просто у квартиру. А як затримаюся біля вікна — то й мені в очі. А ще ось підуть дощі, розмокне воно, і найближчі тротуари стануть зовсім не прохідними — ковзанка буде не менш небезпечною, ніж узимку на снігу. Згодом воно прітиме, і запах від тих кучугур буде, м’яко кажучи, не зовсім приємним. Хоч ніде правди діти, він уже й нині такий. Адже борсатися в тому листі полюбляють не лише дітлахи. Власники собак взяли за звичку вигулювати своїх улюбленців просто в мене перед вікнами, на тих самих газонах. А песикам ті кучугури листя дуже до вподоби. І чи не кожен з них вважає просто-таки своїм обов’язком їх помітити. А після того ще й розкидати те все навкруги.
І доки я розмірковувала, чому цього року листя зовсім ніхто не прибирає і куди саме доречніше на це поскаржитися, днями у фейсбуці побачила цікавий допис на сторінці зеленбуду нашого району. Щасливі його працівники повідомляли людей, що від цієї осені вводять, як виявилося, нове правило. Опале листя під деревами й на газонах можна тепер не прибирати зовсім. Навпаки, його слід згортати туди звідусіль і тримати там весь рік. Для того, щоб коріння дерев і травичка на газонах не перемерзли взимку. За зиму воно має перегнити, а навесні стати природним органічним добривом для навколишньої рослинності.
«І гроші зекономляться, і зелені насадження не отримуватимуть відтепер ніякої штучної хімії. Природне утеплення й органічне добриво — це ж прекрасно!» — раділи працівники зеленбуду. І додавали, що така практика вже давно поширена у парках та скверах за кордоном. А ми ж прямуємо в Європу, тож і переймаємо її найкращі (принаймні, на їхнє переконання) методики.
Для ілюстрації там-таки було вміщено кілька фото з парків району, де неприбране листя навкруги: і на газонах, і на пішохідних доріжках, і у фонтанах — скрізь! Як на мене, повне неподобство. Та більшість читачів сторінки раділи разом із зеленбудівцями. Адже знайшли на сторінці багато схвальних коментарів на кшталт: «Це дуже правильно! Я так само вже давно роблю на своїй дачі! Молодці!» Або: «Давно вже потрібно було так робити. Нині в моді все природне і органічне. Довго ж ви думали. Добре, що врешті таки наважилися!»
А я дивилася на ті фото і бачила, як місця культурного відпочинку людей із затишних та охайних перетворилися на смітники. Це вже не парки. Такий вигляд мають зазвичай лісові хащі. І як на мене, якщо посеред лісу це, мабуть, і справді природно, то серед міського парку — купи бруду, який відтепер відповідальним за порядок і чистоту дозволили не прибирати зовсім. Бо, судячи з фото, нині ті парки нічим не відрізняються від занедбаної посадки десь далеко за містом. Пожухла трава, кучугури брудного листя, а подекуди навіть зламані гілки: не прибирати листя — то вже не прибирати нічого!
Та вже, може, нехай серед парку чи скверу. А як щодо невеличкого газончика в мене під балконом? Адже, як я зрозуміла, у новому циркулярі для зеленбудівців ішлося лише про великі зелені ділянки.
Тож не втрималася і також залишила коментар під тим дописом. У ньому зазначила своє ставлення до того, що листя перестали прибирати в парках. І запитала, чому ж його відтепер, як бачу, перестали прибирати скрізь. Якось так виходить, що в нас варто лише дозволити комусь трохи зменшити обов’язки, керуючись начебто благими намірами, як за короткий час виявляєш, що роботу перестали виконувати зовсім — повністю і скрізь. Навкруги брудно, ніхто нічого не прибирає, але має на те залізне виправдання: це таке нововведення, запроваджене з дозволу керівництва.
А мені від того сумно. Та відповіді від відповідальних за чистоту не дочекалася й досі.