Спека, пил. З кузова вантажівки, зовні цілком цивільної, вистрибують люди в одностроях зі зброєю. У руках пакунки з водою, ящики з набоями. Далі пішки. Вартовий біля шлагбаума привітно всміхається, водночас витирає обличчя — шолом, бронежилет, однострій не дуже пасують до +30°С, але порядок є порядок. Утім жарти геть: група курсантів спецпідрозділу департаменту активних дій ГУР МО «Реванш» прибула на один з полігонів для чергових занять.

Діяти на рівні рефлексів

Інструктор Алехандро — доброволець з Аргентини починає ставити завдання. У нього за плечима чимало років служби в спецпідрозділах, офіцерське звання і досить специфічна англійська. Однак його всі прекрасно розуміють, а незрозуміле перекладають бійці з «Реваншу», які добре знають англійську і «тактичну» мову.

Алехандро трохи шкутильгає, але майже непомітно. Як розповів один з офіцерів підрозділу, в одному з виходів Алехандро натрапив на ПФМ-1 «Лепесток», і якимось дивом ногу лише сильно поранило, а не відірвало, як зазвичай буває. Відірвало пальці, але стопу вдалося врятувати — завдяки берцям, пошепки сказав один з бійців.

Навчальне завдання на сьогодні полягало в тому, щоб групою з двох бойових двійок пройти кілхаус. Спочатку без набоїв, а потім з реальним відкриттям вогню.

Кілхаус — будинок для знищення, або будинок для стрільби. Це спеціально обладнане стрільбище для відпрацювання навичок стрільби зі стрілецької зброї бойовими набоями, яке використовують для навчання військовослужбовців та співробітників право-охоронних органів ведення тісного контактного бою в міських бойових умовах. Такі вогневі контакти називають CQB (Close Quarters Battle) або CQC (Close Quarters Combat), що те саме. Вони означають не стільки бій на близькій дистанції в буквальному його розумінні, скільки бій або вогневий контакт в обмежених просторах — кімнатах, коридорах, галереях. Такі бої потребують надзвичайної концентрації уваги, миттєвої реакції й чіткої взаємодії, адже відстань вогневого контакту в обмежених просторах становить менш ніж десять метрів і зазвичай закінчується за два-три метри від ворога. Усе відбувається дуже швидко на малій дистанції. Такий бій вимагає від бійців високого рівня злагодженості і дій на рівні рефлексів. Одне слово, завдання має підвищити здатність бійців швидше мислити і реагувати, адже серед курсантів є й досвідчені бійці, й новачки.

Сам кілхаус збудовано з покришок від автомобілів, засипаних піском або землею. З них побудовано справжні лабіринти, стіни, кімнати; вони вищі за дорослу людину і місцями добряче пошматовані кулями.

Отже, після короткого інструктажу, коли прямо на піску якоюсь гілкою Алехандро малює схему руху, перші четверо бійців вишиковуються в бойовий порядок.

«Почали!»

Стрімкий вхід, чутно вигук: «Крию!» першого бійця, за ним швидко біжить другий, потім друга двійка, наступна кімната, «Крию!» і знову вперед… Буквально кілька хвилин до виходу на фініш, але далися вони важко — спітнілі обличчя, збите дихання.

Бути на кілька кроків попереду ворога

Починається розбір.

«Ти не продивився кут за стіною — вважай, убитий. Ти перетнув лінію вогню свого товариша — вважай, зазнав поранення. А ти чогось пішов уперед, не дочекавшись вигуку «Крию!». А якби він ще на закінчив роботу? А загалом непогано, але зробімо це ще раз», — підсумовує вимогливий інструктор.

І знову бійці проходять лабіринт кімнат. Піт на однострої, бронежилети стають важчими з кожним кроком, автомати на сонці обпалюють руки крізь рукавички.

Цього разу Алехандро йде з групою і на кожному етапі миттєво аналізує ситуацію.

«Не перекинув зброю на інше плече! Не продивився кут. Не дочекався товариша», — лаконічно коментує він.

Помилка за помилкою, правильна дія за правильною дією. Нарешті завдання виконано. Алехандро махнув рукою.

«Добре. Відпочивайте. Наступна група», — каже.

Наступна четвірка вже готова: шоломи на голові, балаклави на обличчях, руки на плечах товаришів. Уперед. У цій групі більш досвідчені бійці, за плечима яких не одна ротація, але інструктор знаходить недоліки і в їхніх діях.

«Кут не забувай. Директрису не затуляй. Не чую голосного: «Крию!». Ще раз!» — лунає категоричне.

Іде наступна група.

Нарешті всі групи пройшли програму. І тут настає час роботи зі стрільбою. Зрозуміло, що стороннім людям під час стрільби бойовими перебувати в кілхаусі неможливо, тож ми з іншими бійцями чуємо постріли з безпечної відстані.

Після закінчення занять розмовляю з одним з інструкторів: «Бачу, багато зауважень. Це означає, що не все добре виходить?» — закономірно запитую.

«Ні. Річ не в тім, що курсанти працюють погано. Вони насправді працюють добре. Інколи відмінно. Але кожна помилка може коштувати життя. Тому працюємо весь час. Ці заняття необхідні насамперед для відпрацювання навіть не стільки навичок ближнього бою, скільки для того, щоб мозок бійця звикав працювати швидко в екстремальних ситуаціях. Не скажу, що на фронті думати немає часу, але його завжди не вистачає — тому вчимося. Вчимося постійно. Наш ворог теж вчиться, і тому ми просто повинні бути на крок, на два попереду», — упевнено каже він.

Олександр ШУЛЬМАН, АрміяInform, онлайн-видання Міноборони