Довкола теми житлового будівництва у столиці останнім часом здійнявся неабиякий ажіотаж. З одного боку, будівельники зводять об’єкти у місцях, де з погляду здорового глузду взагалі недоцільно щось споруджувати, що викликає протести громадськості. З іншого боку, поза увагою будівельників опинилися соцкультоб’єкти, зокрема школи, дитсадки, лікарні. Тобто ті «цеглинки», з яких вибудовують середовище комфортного проживання і формують позитивний імідж Києва. Як змінити ситуацію? Про це говоримо із заступником директора компанії «СоюзКонтрактІнвестмент», керівником проектів ГО «Інститут розвитку самоорганізації населення» Ігорем ЛАЗАРЕНКОМ.
.jpg)
— Ігоре Олександровичу, наскільки гостра проблема невідповідності попиту і пропозиції у соціальній інфраструктурі?
— Насправді усе на слуху. Дефіцит дитсадків — 40% (для 140 претендентів 100 місць, у школах відповідно 130/100). У Києві останні 10—15 років триває надпотужне будівництво житла, тож і кількість населення зростає. Раніше були 9—10-поверхівки, а нині 16—25-поверхові монстри на 300—500 квартир. Їх будують і на територіях промзон чи автобаз, не гребують навіть місцями відтиснених дитсадків, музичних і звичайних шкіл.
Викуплені двоповерхівки зазвичай мають кілька соток прилеглої території. Нові хазяї зводять тут висотку й заселяють близько 400 осіб. А ззовні розміщують ще й їхні авто. Часто під новобудови Києва викуповують зелені зони — наявні чи заявлені генпланом. Наприклад, у генплані передбачено сквер, але його ніхто не хоче інвестувати. Багатоповерхівки зводять за інвестугодами — майбутні мешканці вкладають власні кошти і через 2—3 роки заселяються. Тож забудовник (за нинішніх київських темпів будівництва і 70—80% інвестицій) уже за перших півроку-рік отримує прибуток і далі добудовує свою «свічку». Шкіл, дитсадків, дитячих чи паркувальних майданчиків не зводить, бо це для нього зайве фінансове навантаження.
— Важко повірити, що «бєзпрєдєл» такий масовий…
— Ви ж самі живете у цьому місті і все бачите. Нормами передбачено, що на певну кількість населення мають зводити певну кількість дитсадків, шкіл чи паркомісць. Та забудовники знаходять обхідні шляхи. Скажімо, на першому поверсі будинку планують дитячий заклад. Потім це приміщення викупляють і використовують як приватний дитячий клуб. Встановлену гойдалку видають за ігровий майданчик і називають «компенсаційними заходами». А прогалину цю закладають ще на стадії надання земельної ділянки.
— У генплані розвитку міста є перспективи до 2025-го, 2050 року і ще віддаленіші. Будуть нові робочі місця, податки. Але цим людям потрібно десь жити.
— Трохи теорії. Генплан передбачає відведення земельних ділянок для нових житлових масивів із нормальними під’їзними шляхами, поштовими відділеннями, поліклініками, магазинами, сферою послуг, банками тощо. З дитсадками і школами, що мають відповідати кількості людей, яка заселить ці території. Практика: батьки дитину тільки запланували, а вже біжать до завідувача дитсадка домовлятися. Дитині три роки — час іти до школи й благати за майбутнього першачка. А паркувальні майданчики... Кількість людей і машин зросла. Нещодавно на один під’їзд було п’ять авто, а нині багато родин мають по кілька автомобілів, і весь цей автопарк — на газонах і тротуарах.
— Невже місто, надаючи площу під такі об’єкти, не вимагає у забудовника їх зведення?
— Генплан — радше політичний, а не господарчий документ. Він змінюється під чергового голову КМДА. Його не затверджують остаточно. Є кілька варіантів, уявляєте?! В архітектурі один, у КМДА (на розгляді) інший. Так легше роздавати ще не роздані землі без проблем. Якщо генплан «плаваючий», можна законно орендувати землю під довільне призначення. І процедуру (не смійтеся!) завжди витримують: приймають подані заявки, рада голосує… Секрет у так званих короткострокових бізнес-планах. Про який розвиток інфраструктури можна говорити, якщо крутелик зводить лише будинок?! Якщо відверто, то один інвестор школу, дитсадок, шляхи, воду/газ «потягнути» не в змозі. Лише планована комплексна забудова допоможе створити належну інфраструктуру. Так, у наданого під новий житловий квартал місця може бути 5 чи навіть 10 забудовників. Для них (окрім 10—20 будинків) зведення школи чи дитсадка цілком посильне. Забудовник навіть рекламує майбутні зони відпочинку, спортсекції чи дитсадок. І люди вкладають кошти! А влада має допомагати забудовникові, прокладаючи під’їзні дороги. Ось тоді новосели справді матимуть необхідний комфорт для проживання.
— А поки що, виходить, людина купує не квартиру, а дірку в ізольованій «шпаківні», при цьому її авто на газоні, а сусіди озлоблені через відібрану зелену зону. І що з цим робити?
— Соціальна напруга загострюється й через додаткове навантаження на старі дитсадки, школи, автостоянки тощо. Однак це заклали люди, які керували столицею у попередні періоди за принципом «плати — і будуй хоч на Печерських пагорбах, хоч посередині Дніпра». Ось, наприклад, за скандальну забудову на Микільській слобідці теж передбачено кримінальну відповідальність. У забороненій прибережній зоні заплановано суцільну вежу з 30-поверхівок. Забудовник цинічно демонструє дозвільні документи, але якби його покарали, він би зупинився. І Микільська слобідка не одна така. Якби притягували до кримінальної відповідальності за давання хабара, такого масштабу дозвільних земельних зловживань, думаю, не було б. Лише законодавче врегулювання може зняти напругу. Бізнес оцінює ризики.
Надію дає і радує зростання громадської активності. З’являються справжні захисники інтересів громад як єдиний опонент системі. У нашому випадку вони мають право перевіряти дозвільні документи. За кричущих порушень можна й зупиняти будівництво — ненасильницьким способом. Уже є практика, коли забудовники навіть не починають, якщо люди грамотно об’єднуються й протестують. Та самими протестами систему не змінити. Але це змусить замислитися і забудовників, і громаду. Особливо коли остання обиратиме тих, хто її захищатиме.
Зінаїда КУЦЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Ігор ЛАЗАРЕНКО. Народився 1980 року в м. Києві. 2002-го закінчив Національний технічний університет України «КПІ», отримав спеціальність «менеджер з енергозбереження». Працював на Державному підприємстві «Укренерговугілля». Нині роботу заступника директора в девелоперській компанії «СоюзКонтрактІнвестмент» поєднує з діяльністю керівника проектів у громадській організації «Інститут розвитку самоорганізації населення».