Ще з десяток років тому колектив сумських щепкінців в Україні знали як добротний заклад культури, який упродовж певного  часу  не хапав зірок з неба. Така собі золота сере-дина. Але останніми роками театр істотно додав творчої потуги й нині став на рівні із провідними колективами України — столиці, Львова, Харкова, Одеси, інших міст, де театральні традиції добре знані й поціновані. Такі разючі зміни закономірні, адже тут вдалося сформувати високопрофесійну команду, якій під силу реагувати на виклики часу, формувати власну театральну політику, що орієнтується на найкращі зразки європейського і світового театрального мистецтва.

Генеральний директор театру і художній керівник Микола Юдін, який очолив колектив 2010-го — знана постать у культурно-мистецькому світі. Він заслужений діяч мистецтв, невтомний генератор добрих починань та ініціатив, однаково переймається численними господарськими клопотами-проблемами і творчими питаннями. Поруч і завжди з ним гроно майстрів сцени, серед яких народні й заслужені артисти, заслужені працівники культури, перспективна молодь. За визначенням керівника, такий симбіоз забезпечує неухильний поступ колективу, який спочатку набув високого статусу академічного, а недавно став національним. 

Кадри вирішують багато

Аналізуючи складові здобутків, легко помітити, що в їх основу покладено постійне насичення репертуарної політики та виважений жанровий баланс. Головний орієнтир репертуару — найкращі закордонні та вітчизняні зразки з акцентом на національні цінності, адже всі вистави відбуваються тільки українською мовою.

Активно беруть до постановки твори громадсько-політичного звучання, здатні ефективно протистояти ворожим інформаційним впливам. До творчої спів-праці долучаються відомі українські та закордонні режисери, балетмейстери. Упродовж останніх років знаковими стали вистави режисерів зі світовими іменами Лінаса Зайкаускаса (Литва) «Розрада Апокаліпсисом» за творами Нобелівської лауреатки Світлани Алексієвич, «Усе, що тобі потрібно, — це кохання» Антона Чехова, «Гедда Габлер» за однойменною виставою Генріка Ібсена; Раду Гілаша (Румунія) «На зламі душ наших»; Джека Кловера (Велика Британія) вистава «Де я залишусь». Тепло сприйняли глядачі недавню прем’єру трагікомедії «Королева краси» за п’єсою британського драматурга Мартіна МакДонаха в постановці молодого київського режисера Дмитра Демкова, де серед цікавих новацій використано елементи японського театру кабуки. 

У творчому багажі щепкінців — співпраця з головним режисером Харківського національного театру опери та балету ім. М.В. Лисенка Арменом Калояном; головним режисером Житомирського обласного музично-драматичного театру ім. І. Кочерги Петром Авраменком, головним режисером дніпровського театру ДРАМіКОМ Антоном Меженіним, головним балетмейстером столичного Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка Ольгою Семьошкіною. Роботи цих митців — це неповторні діаманти на щепкінському панно, їх гідно оцінили шанувальники сцени.

Загалом упродовж останніх дев’яти місяців підготовлено дев’ять високохудожніх вистав зі світової та національної скарбниць, театралізовані концертні програми.

Колектив покладає надії на режисера Андрія Мая, який незабаром, на початку грудня, згідно з підсумками творчого конкурсу, має стати до роботи на посаді головного режисера. Так працює окремий режисерський механізм, що збагачує сумську палітру, робить її виразною, сучасною, ефективною. 

Запрацювали парапет і балкон

Коронавірусна хвороба спочатку пригальмувала роботу, однак із часом тут знайшли вихід із ситуації й у підсумку щепкінці набули неофіційного статусу соціального антидепресанта. Із дотриманням усіх карантинних вимог для виступів перед глядачами з музичними оркестровими програмами, сольним співом, хореографічними виставами стали використовувати парапет і балкон. Це офіційні назви нових робочих зон театру. Такий хід спрацював: послухати музикантів-щепкінців, вокалістів, подивитися фрагменти балетних вистав збираються сотні сумчан і гостей міста.

Допомагає і мала сцена, відкрита чотири роки тому для налагодження тіснішого контакту з шанувальниками мистецтва. Новітній формат долучає їх до акторської гри, робить їх учасниками дійства, створює атмосферу безбар’єрності, стає чудовим місцем для сміливих творчих експериментів. Із репертуару малої сцени широкий резонанс отримали вистави, серед яких «Танго» за Славомиром Мрожеком; «Одержима» (Леся Українка), «Відключені» (Моріс Панич), «Де я залишусь» (Джек Кловер), «Нелегалка» (Анатолій Крим).

Окремою творчою локацією стала концертна зала імені Анатолія Кірноза. Так ушанували пам’ять колишнього головного диригента театрального оркестру. Чудова акустика, вишукане внутрішнє оздоблення, комфорт, зручність — тут залюбки збираються шанувальники класичної музики, пісні.

Балет і опера теж

Для Сум балетні вистави поступово стають нормою, а не винятком. Досить назвати такі вистави: «Панночка та Хуліган» за музикою Дмитра Шостаковича, пластичний перформанс «Шинель» за мотивами творів Миколи Гоголя. Незабаром відбудеться прем’єра балетної вистави «Дафніс і Хлоя» за твором античного автора Лонга. 

Здається, творча трупа пропонує різножанрові вистави на будь-який вибагливий смак. Однак виявляється, є резерв. Музичний керівник театру Микита Поляков разом з колегами готує як режисер-постановник прем’єрний показ опери «Запорожець за Дунаєм» за твором Семена Гулака-Артемовського, що стане новою жанровою сторінкою у творчому літописі щепкінців.

Нещодавно театр ініціював запровадження на базі Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка нової навчальної дисципліни з театральної спеціальності, що не лише сприятиме розв’язанню кадрових проблем у регіоні, а й посилить увагу до мистецтва Мельпомени загалом. А ще в області триває наполеглива робота над заснуванням міжнародного фестивалю-форуму на власному театральному майданчику, який став би провідником національних інтересів на північному сході України, де загальна протяжність державного кордону з РФ становить понад 550 кілометрів. Серед творчих планів — розроблення нового проєкту «Концерт малих форм» із черговими креативними рішеннями.

Як підсумовує Микола Юдін, театр — це механізм, який активно пульсує, в якому тисячі різноманітних ланцюжків, що зшивають воєдино задуми і починання, аби вони ставали виставами, концертними програмами тощо. Щепкінці завжди були і залишаються на вістрі часу.