Україна рік у рік приймає дедалі більше іноземних туристів. І це особливо радує. Згідно із нещодавно опублікованими даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі, до нашої країни в 2018 році завітало 14,2 мільйона іноземців. Як відомо, владні структури поставили собі за мету збільшити протягом наступних чотирьох років цю цифру до 30 мільйонів на рік.
Може здатися дивним, але в нашу країну їде набагато більше іноземців, ніж у країни Старої Європи — Швейцарію, Швецію, Австрію тощо.
Що ж так вабить іноземців у нашій країні і що нам зробити, щоб їх було ще більше?
Як свідчать опитування, проведені на початку 2019 року, іноземці найчастіше їдуть в Україну, щоб побачити знамениті пам’ятки історії й архітектури. Таких виявилося 72,1%. Чимало з них залюбки відвідують музеї й виставки. До речі, дуже багато іноземців дізнаються про деякі наші визначні пам’ятки ще у себе вдома і неодмінно хочуть їх оглянути. Це стосується Національного музею народної архітектури та побуту України у Пирогові. Річ у тому, що в багатьох європейських країнах таких музеїв немає, а на етнічному рівні мало що збереглося з побуту, звичаїв, культури предків. Тому ми просто повинні гордитися тим, що маємо такі унікальні музеї просто неба. До речі, подібні до київського об’єкти є ще у Переяславі-Хмельницькому, Львові та Ужгороді. І там також є на що подивитися.
Звісно, що більшість іноземців хочуть насамперед оглянути столицю — Київ. Передовсім вони прямують до Києво-Печерської лаври, яку без перебільшення можна назвати гордістю України. Колись мені казав один з іноземних туристів: Печерська лавра — одне із дванадцяти енергетичних місць сили у світі. Побувавши в печерах, людина начебто наново народжується на світ. Фактично це може сказати і кожен з нас, хто хоч раз побував у цьому святому місці.
Є іноземні туристи, які відвідують поки що маловідомі і, скажімо так, не зовсім туристські місця столиці. Приміром, фортифікаційні споруди чи підземні сховища, яких у Києві, виявляється, дуже багато.
А хто з іноземців не мріє побувати у ще одному всесвітньо відомому місті, яким пишаються українці, — Львові? Це великий музей просто неба. Це місто набагато ефективніше, ніж Київ, останніми роками підготувалося приймати закордонних гостей, стало охайним та привабливим. Експерти підрахували, що торік до Львова приїхало понад 2 мільйони іноземних туристів. До речі, до Києва менше — 1,9 мільйона.
Фахівці зазначають, що львівська влада набагато активніше, ніж столична, пропагує й рекламує своє місто в європейських країнах та Америці, запускаючи там відповідні проморолики. А саме ці міста й Одесу треба рекламувати не як місця відпочинку, а як культурну світову спадщину, адже і Київ, і Львів входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Саме це має бути визначальним у промоакціях. Як кажуть деякі керівники туристичних фірм, наші міста й Україну загалом рекламують переважно як об’єкти, де можна гарно провести час і попоїсти смачної й дешевої їжі. І це також правда.
У середньому у Львові й Києві багаті іноземці перебувають 3—5 днів і залишають щодня майже 150 євро. Тобто за три дні вони можуть витратити 450—600 євро. Бідніші витрачають удвічі-втричі грошей менше. А чимало гостей зупиняються в дешевих хостелах, де доба перебування може коштувати 150 гривень.
Дуже приємно, що дедалі більше іноземців стало приїжджати до колишньої радянської столиці Харкова. Хоч експерти і зазначають, що це місто відвідують переважно так звані ділові туристи, які їдуть на різні бізнесові конференції та інші заходи.
Збільшується кількість туристів, які відвідують Закарпатську область, що межує із п’ятьма країнами.
Більшість іноземців, які побували в Україні, кажуть, що повернуться сюди. Проте зазначають, що українці значно похмуріші, ніж європейці, однак чесніші й завжди готові прийти на допомогу. Приміром, для американців гарний тон із дитинства — усмішка. Проте це не означає, що вони раді тобі чи висловлюють так найщиріші почуття, — просто в них таке виховання. Наші ж люди щирі на почуття. І це приваблює європейців та американців.
Одна киянка розповідала, як вона з чоловіком приймала в себе вдома іноземців за обміном, популярним за кордоном (ти приймаєш вдома людей із Європи, а вони потім безкоштовно приймають тебе у своїй країні). Вони так подружилися із німцями, які були їхніми гостями протягом двох тижнів, що коли прощалися з ними в аеропорту, українська господиня не витримала й заплакала. Німці були просто вражені — у них не прийнято показувати власні почуття, їх варто тримати в собі. Але й ці стримані люди розчулилися разом з українкою.
Чи таке забудуть іноземні туристи! Тож працюймо, щоб і надалі ще більш гостинно, з гарним сервісом та щирими почуттями приймати в себе іноземців.