ПРЕМ’ЄРА
Сподіватимемося, що керівники вітчизняних телеканалів знайдуть у сітці мовлення 17 хвилин, щоб показати глядачам цей фільм
Цей фільм — студентська робота двох випускниць Києво-Могилянської академії, які за 17 хвилин змогли передати особливості іншого світу — світу, де живуть з аутизмом, борються з ним і сподіваються на краще майбутнє. Діагностика, соціалізація, життя аутиста в сім’ї, ставлення до цієї проблеми навколишніх — автори фільму постаралися показати всі аспекти життя особливої дитини. Рік роботи над «Іншими дітьми» став для студенток важливою частиною їхнього життя. Створити і змонтувати повноцінний фільм, який буде цікавий глядачам, — непросте завдання. Молоді режисери з ним упоралися.
— У нашій країні аутизм «існує, не існуючи», — ділиться враженнями одна з авторів фільму, випускниця факультету журналістики Леся Іванова. — Ми записали понад 6 годин відео, більша частина якого — інтерв’ю з батьками дітей-аутистів, лікарями, вченими, педагогами. І що більше історій ми дізнавалися, що більше думок слухали, то більше розуміли, що ситуація критична. Водночас усвідомлювали й інше: допомогти цим дітям можна, головне почати це робити вчасно — і лікарям, і батькам. Саме для них знімали цей фільм. Ми намагалися пояснити, що таке аутизм, і тим, хто про нього ніколи не чув, дати відповіді на запитання, що виникають у людей, які вперше стикаються з цією проблемою.
— Коли Леся і Люда звернулися до нас з ідеєю зробити фільм про аутистів, першою реакцією було здивування. Адже в нашій роботі ми постійно стикаємося з нерозумінням того, що таке аутизм і як із цим жити. Звичайно, ми допомогли — інформацією, контактами. Ми дуже сподіваємося, що цей фільм зможе стати добрим інструментом для просвіти, — вважає засновник фонду «Дитина з майбутнім» Інна Сергієнко.
Після 18 років — шизофренія
Головна героїня фільму — мама дитини-аутиста Євгенія Панічевська — поділилася своєю історією: «Коли моєму Тимурові виповнилося 6 місяців, я почала помічати, що він не такий, як усі. Було в його поведінці щось, чого я не могла зрозуміти. Візити до лікарів не мали успіхів: одні пояснювали все тим, що дитина росте, інші — неправильним вихованням. Коли я все-таки дізналася, що причина такої поведінки малюка — аутизм, твердо вирішила, що повинна боротися за свого сина. І це було абсолютно правильним рішенням. Тепер, озираючись на минуле і радіючи всьому, чого зміг досягти мій син, я впевнена: народження дитини з аутизмом — це виклик батькам, це випробування, в якому головне — вірити і боротися за свою дитину».
Більшість малюків-аутистів у нашій країні не ходить у дитячі садки, їх не приймають до школи, вважають розумово відсталими і просто бояться. В Україні зареєстровано 1838 дітей-аутистів, але фахівці стверджують: насправді їх набагато більше. До речі, йдеться тільки про дітей. Скільки в країні дорослих аутистів, ніхто не знає. Діагноз «аутизм» — тільки для дітей. Після 18 років діагноз знімають і встановлюють найгірший: шизофренія. А значить — на дорослих аутистів чекає психоневрологічний диспансер.
Що це за хвороба, яка змушує людей боятися всього, що їх оточує, і одночасно геніально розв’язувати математичні задачі й писати музику? Про це вчені сперечаються досі. Причина захворювання невідома, методів лікування не знайдено. Аутист — як книжка. Розумна, глибока, можливо, геніальна. Але згорнута. Щоб підібрати ключик, треба хоча б спробувати уявити, що відчувають ці люди.
Про аутистів кажуть, що в них очі спрямовані всередину себе. На все, що оточує їх, вони реагують дуже болісно, тому що сприймають цей світ гіпертрофовано. Для них світло занадто яскраве, звук занадто гучний, а будь-який дотик — інтенсивний. Чому так? Ми не знаємо. Звичайно, є різні теорії: генетична, нейробіологічна, але це лише теорії.
Серед цих дітей зустрічаються такі, хто не може самостійно зашнурувати черевики, але може миттєво перемножати чотиризначні числа. Є такі, які не вміють говорити, але пишуть глибокі філософські книжки. Майже в кожному з них приховані геніальні здібності.
Євгенія Панічевська впевнена, що головне — вірити і боротися. Фото з сайту childbrand.ua
Аутист Вуді Аллен знімає геніальне кіно
У Європі й Америці такі діти відвідують звичайні садки та школи, стають фахівцями в багатьох професіях. Без перебільшення: 20% співробітників Microsoft і половина Силіконової долини — аутисти. Аутист Вуді Аллен знімає геніальне кіно, аутист Григорій Перельман довів математичну гіпотезу Пуанкаре, яку вважали недовідною, аутистка Ірис Йоханссон, яка не вміла самостійно одягатися і їсти, стала психологом. Звичайно, не кожен аутист — геній. Ці діти не йдуть на контакт із нашим звичним соціальним світом. Не тому, що не хочуть, — не можуть! Вони бояться навколишніх так само, як навколишні бояться їх. Аутизм називають хворобою XXI століття, а статистика вражає: кожна сота дитина народжується з проблемою аутичного спектра.
Ця маловідома в сучасному суспільстві хвороба проявляється в перші роки життя дитини. Найперші її ознаки — небажання малюка йти на контакт. Зовні аутисти, як правило, нічим не відрізняються від здорових дітей, головна відмінність — їхня поведінка. Вони живуть у власному світі й не мають потреби у спілкуванні з іншими. Часто такі діти зовсім не розмовляють. Якщо з такою дитиною не займатися, вона стає розумово відсталою.
Утім, лікарі переконані, що аутизм — не вирок, таких дітей можна пристосувати до життя в суспільстві, якщо виявити хворобу на ранніх етапах і постійно займатися з дитиною.
— У нас немає ліків, які б впливали на причини аутизму, але є немедикаментозні методи впливу, які називаються «поведінковою терапією», — розповів головний позаштатний спеціаліст МОЗ з дитячої психіатрії Ігор Марценковський.
За його словами, з дитиною принаймні протягом 4—5 годин щодня повинні займатися фахівці — психологи, логопеди, дефектологи. Це має бути комплексна терапія, в якій братимуть участь лікарі, вчителі та батьки. Але розробляти такі програми занадто дорого, тому для держави значно простіше помістити таку дитину в інтернат, аніж лікувати її.
У 1989 році вийшов художній фільм «Людина дощу» з Дастіном Хоффманом у головній ролі. Фільм, який розповідає про геніального аутиста, отримав безліч нагород, в тому числі чотири «Оскари». Фільм київських студенток не претендує на такі високі кінематографічні нагороди. Але його авторки вже отримали іншу, не менш значущу нагороду — подяку батьків, які виховують дітей-аутистів. Молоді режисери спробували привернути увагу суспільства до проблем цих людей і закликали нас всіх допомогти їм.
На жаль, фільм змогли подивитися лише запрошені на презентацію. Для більшості глядачів він залишився невідомим. Хочеться сподіватися, що керівники вітчизняних телеканалів знайдуть у сітці мовлення 17 хвилин, щоб показати глядачам фільм «Інші діти». Він того вартий.