Широка міжнародна дискусія про пенсійну реформу стартувала в 1994 році після публікації доповіді Світового банку «Запобігання всесвітній кризі старіння», в якій зазначалося, що з урахуванням сформованої тенденції збільшення тривалості життя пенсіонерів більшість країн зіткнуться з дефіцитом пенсійної системи, побудованої виключно на принципах перерозподілу коштів між поколіннями (солідарний принцип, або Pay-As-You-Go).
Протягом кількох років представники Світового банку, Міжнародної організації праці, Міжнародної організації соціального забезпечення сперечалися про співвідношення накопичувальних і перерозподільних елементів у системі пенсійного забезпечення. Досягнутий на нинішній момент політичний консенсус передбачає, що універсального рецепту не існує і кожна країна повинна вибрати власну модель, яка відповідає національній специфіці та рівню економічного розви
УСУПЕРЕЧ ПОПУЛЯРНОСТІ
Першого січня в країні набрала чинності реформа, якою, зокрема, підвищено пенсійний вік
Оксана ГОЛОВКО,
«Урядовий кур’єр»
Хосе і Марія — одне з моїх найяскравіших вражень про іспанців під час першої поїздки на Піренеї. Спілкування з літнім подружжям — сусідами знайомих українців, яких вдалося тоді навідати у передмісті Мадрида, важко забути: носії найпоширеніших іспанських імен і виразні представники старшого покоління нащадків конкістадорів просто вразили життєвим оптимізмом. Щось до болю рідне було в тому, як вони опікувалися нами, коли знайомим довелося відволіктися у невідкладній справі. От лише порівняння з українськими бабцями й дідусями явно було не на користь наших предків. Мимоволі спіймала себе на думці, що приказка «Старість — не радість» — це вже точно не про Хосе й Марію…
Іспанські пенсіонери вважають себе молодими людьми. Поняття «старий» або «стара» в офіційній термінології просто не існує. Тих, кому за п’ятдесят, називають «персона третього віку». Ті, кому під вісімдесят, можуть похвалитися: вони належать до «золотого віку».
На літніх іспанців не можна не звернути уваги. Вони не сидять по домівках. Вони тримають марку «старої гвардії»: постава, гідність, акуратність. Мабуть, молодь не так серйозно ставиться до поєднання кольорів і відтінків в одязі, як це роблять люди похилого віку. Вони сповідують традиції і люблять спілкування: вранці — в кафе, вдень — на лавках бульварів, щонеділі — сімейними парами на центральних майданах. А ще в іспанських пенсіонерів немає зацькованості, озлобленості і безвиході. І навіть, якщо перевіряючи банківський рахунок, вони бачать, що грошей не додалося, то ставляться до цього з розумінням.
Закон про актуалізацію пропорційності та модернізацію системи соціального страхування, який набув чинності 1 січня цього року, був розроблений урядом Хосе Луїса Родрігеса Сапатеро і профспілками ще у 2011 році. Тоді ж сторонам вдалося домовитися про його відтермінування. З 2013 року починається і поступове підвищення облікового періоду нарахування пенсії іспанцям. Цей процес завершиться в 2022 році, коли обліковий період досягне 25 років.
Отож відтепер іспанці працюють до 67 років. Цікаво, що до зміни пенсійної системи країна вдалася останньою у старій Європі. Зі щедрістю довелося закінчувати, оскільки без радикальних заходів до 2015 року пенсійні виплати загрожували перевищити внески. Серед поступок, на які пішов уряд в обмін на певну лояльність профспілок, була і обіцянка не підвищувати пенсійний вік громадянам, які виплачують відрахування в пенсійний фонд протягом тридцяти восьми з половиною років.
Варто зазначити, що відсоток жителів «третього віку» щодо всього населення країни тут один з найвищих у Європі, як і середня тривалість життя — приблизно 82 роки. Щоправда, нещодавнє опитування працюючих іспанців виявило: теоретично більшість працездатних хотіли б вийти на пенсію у 57 років. Та це лише мрії. Тому ще як мінімум десятиліття можна побути молодими...
Про людей, які вміють радіти життю, кажуть, що їх старість вдома не застане. Фото з сайту orbitreki.pl
ПРАКТИКА СВІДЧИТЬ
Велика Британія. Працюєш довше — відраховуй більше
Система пенсійного забезпечення Великобританії вважається однією з найзбалансованіших. І європейська пенсійна криза вплинула на неї чи не найменше. Значною мірою завдяки тому, що уряд країни одним з перших увів систему індивідуального пенсійного забезпечення, після чого почалося поступове покрокове скорочення державного пенсійного забезпечення. Однак ця реформа залишається одним з найбільш важливих напрямків соціальної політики держави і, як з’ясувалося, вкрай чутливим для суспільства.
Як відомо, британська пенсійна система трирівнева. Найбільшу популярність серед усіх верств населення має третій рівень, який називається «недержавне пенсійне забезпечення». Саме завдяки цій схемі службовець самостійно визначає свої щомісячні внески в особистий пенсійний фонд і тривалість дії програми, завдяки чому в майбутньому можна отримувати досить пристойну пенсію. Попри те, що за цією схемою доводиться оплачувати дуже високі внески, приватне недержавне пенсійне накопичення поступово витісняє державне забезпечення: на сьогодні близько 70% всього обсягу пенсій, що виплачуються у Великобританії, припадає саме на недержавні накопичення і виплати. Та всьому є межа.
Працювати довше і збільшити відрахування до пенсійного фонду. Ось два стрижні реформи державного сектору, на яких наполягає уряд прем’єр-міністра Девіда Камерона.
Ми стверджуємо, що нас несправедливо змушують платити ціну за бюджетний дефіцит, який спричинили не ми. А тим, хто спричинив, натомість зменшують податки у той час, як наші пенсії скорочують дуже й дуже різко, зазначають представники профспілок.
Скорочення відбуватиметься насамперед через подальше підвищення пенсійного віку. Нині британські жінки можуть отримувати пенсію в 60 років, а чоловіки — в 65. Але до 2020 року пенсійний вік має бути універсальним: 66 років.
Швеція. Коефіцієнт заміщення падає для молодих
У цій скандинавській державі, відомій високим рівнем соціального забезпечення, сукупний пенсійний дохід складається з державної, професійної та приватної пенсій. Аналіз пенсійних перспектив 340 000 шведів, проведений пенсійним провайдером Folksam, показав, що особи, які народилися в 1980-х і 1990-х роках, матимуть пенсійний дохід у розмірі 60–65% останньої заробітної плати на відміну від тих, хто народився в 1940-х і 1930-х роках.
Дослідження свідчить: падіння коефіцієнта заміщення є результатом зменшення розміру державних пенсій. Щодо частки пенсійного доходу за професійною пенсійною системою, то вона, навпаки, збільшується для тих людей, які народилися пізніше. Особи, що народилися в 1938 році, отримають тільки 17% сукупної пенсії за рахунок професійної пенсійної системи, а ті, хто народився в 1942 році, — 19%. Щодо частки приватної пенсії в сукупному пенсійному доході, то вона становить лише понад 7% для обох груп, хоча кількість осіб, які беруть участь у приватному пенсійному забезпеченні, зросла з 41% до 48% в обох групах, зазначає ipe.com.
Франція чіпляється за колишню планку
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
РАНТЬЄ. Донедавна мінімальний пенсійний вік у Франції — у 60 років — був найнижчим в Європі. Проте у ході пенсійної реформи, яку у 2010 році схвалив парламент і президент Ніколя Саркозі, пенсійна планка була піднята з 65 до 67 років, а мінімальна — з 60 до 62 років.
Запровадження пенсійної реформи три роки тому викликало масові протести у великих містах Франції і стрімке падіння рейтингу Ніколя Саркозі. Проте він переконував своїх громадян, що підвищення пенсійного віку — об’єктивна необхідність і розплата Франції за надто щедру соціальну політику, яку розпочав ще Франсуа Міттеран. Річ у тім, що чимдалі кількість пенсіонерів у Франції стрімко наближається до кількості працюючого населення. Наразі на одного французького пенсіонера припадає приблизно три працюючі людини, а через 20 років цей показник може скоротитися удвічі. 45-річний Даніель Вер’є, менеджер з продажу телекомунікаційної фірми зі Страсбурга, вважає, що пенсійної реформи не уникнути: «Тому я сприймаю все це з філософським спокоєм і загалом підтримую, тому що мотивація до проведення реформи має залізну логіку».
Новообраний президент-соціаліст Франсуа Олланд, в чиїй передвиборній програмі головну частину становили обіцянки соціальних гарантій і перегляд пенсійної реформи, опинився у складній ситуації. Щоб хоча б частково виконати свої передвиборчі обіцянки, він вдався до проміжних заходів. Нещодавно французький уряд підписав декрет, згідно з яким люди, котрі розпочали свій трудовий стаж у 18–19 років, отримуватимуть повну державну пенсію у 60 років, оскільки робитимуть пенсійні відрахування протягом 41 року. Проте на майбутнє Франсуа Олланд має намір поступово переконати своїх співвітчизників у необхідності працювати до 65–67 років. «Однаково ми будемо змушені працювати більше, тому що люди почали жити довше», — сказав мені власник невеличкої продуктової крамнички 50-річний месьє Прево. Але він переконаний, що люди, які займаються важкою фізичною працею, повинні мати право виходити на пенсію раніше.
Мій 66-річний сусід-пенсіонер месьє Буре, який займав доволі високу посаду в комерційних структурах, і зараз продовжує шукати собі підробітки. «Комусь моя пенсія може видатися непоганою, але я люблю ходити до ресторанів і театру, а для цього треба мати більше грошей», — поділився він і розповів, що підробляє перепродажем антикваріату.
42-річна працівниця апарату Ради Європи, яка попросила не називати її імені, довірливо сказала мені: «Ми тут про пенсію думати не хочемо і навіть боїмося. Ніхто не впевнений у тому, що сума пенсії буде пристойною, тому всі трохи заздрять колегам, які йдуть на пенсію зараз, бо вони ще підпадають під стару систему нарахувань». Жінка також розповіла, що її чоловік, який працює у сфері мистецтва, взагалі розгублений, адже поки що ніхто чітко не пояснив, як нараховуватимуться пенсійні виплати людям творчих професій. «Тому ми почали частіше купувати лотерейні білети. А раптом вдасться хоч таким чином забезпечити свою безбідну старість», — напівжартома завершила вона нашу розмову.