У сучасному житті вже важко обійтися без комп’ютера та Інтернету. А попит, як відомо, породжує пропозицію. Представники різних провайдерів не лише закидають наші поштові скриньки рекламою, а й телефонують додому вечорами й навіть хапають за руку біля станцій метро. Пропозиції — на перший погляд, одна краща за другу. А ось чи довіряти заманливим словам — особиста справа кожного.
Тож коли я обирала свого провідника у віртуальному світі, передовсім зважала не на дешевизну пропозицій (бо добре пам’ятаю прислів’я про безплатний сир та мишоловку), а на статус фірми. Тому обрала широко відому в місті компанію, хоч дехто з моїх друзів і скаржився на якість її послуг. Зважила й на те, що вже кілька років користуюся саме її телевізійними кабельними мережами. А головне, міркувала так: якщо у мене щось зламається або не влаштовуватиме якість зв’язку, принаймні знатиму, куди скаржитися. Адже не раз чула про фірмочки-одноденки, які спочатку спокушають людей дешевими послугами, а згодом… просто зникають, узявши плату наперед та змінивши назву і юридичну адресу. З великою компанією все-таки спокійніше, але…
Проблеми почалися місяців через три. Вже певний час, коли мій комп’ютер намагається з’єднатися з мережею, процес, який має відбуватися, як кажуть, за один клік, триває… до 30 хвилин. Тож вирішила зателефонувати на фірму. О, краще б я цього не робила, адже моя нервова система отримала величезний стрес!
Набрала номер і почула у слухавці: «Час з’єднання з оператором — 10 хвилин». Ну що вдієш — чекаю на телефоні. Коли врешті почула такий омріяний голос оператора, намагалася йому розповісти, у чому проблема, але… зв’язок обірвався. Заспокоївшись, знову набрала номер. «На лінії дуже багато абонентів, з’єднання з оператором відбудеться через 20 хвилин», — почула. Та я вже пішла на принцип: знову чекання, голос іншого оператора і… тут мені здалося, що він просто кинув слухавку!
Як стрималася, щоб не жбурнути радіотелефоном у монітор комп’ютера, на якому світилося повідомлення «Інтернет недоступний», — навіть не уявляю. Хвилин з 10 заспокоювалася, а потім — знову своєї. За третім разом відгукнулася дівчина-оператор і всього через 8 хвилин. Намагаючись не зірватися на крик, докладно розповіла, в чому проблема. Вона вислухала і навіть намагалася мене заспокоїти, аж тут… Так, ви правильно здогадалися: зв’язок знову перервався! І вже того разу я вирішила за краще просто вимкнути комп’ютер, а також телефон і… нервову систему. Випила заспокійливе і пішла спати.
Було це кілька тижнів тому. Відтоді з’єднання мого комп’ютера з Інтернетом так і не налагодилося. Тому вже кілька разів поривалася знову зателефонувати провайдеру. Але як згадаю той випадок, думаю: «Краще 30 хвилин почекати, ніж знову доводити себе «до ручки»!» А можливо, на цій фірми взагалі така політика спілкування з користувачами? Адже доведений до нервового зриву споживач нескоро вчергове зважиться поскаржитися чи взагалі звернутися до них! Невже на такого провайдера немає ніякої управи?!