Мій співрозмовник Іван ХОМ’ЯК — автор сотень публікацій із культури української мови й мовлення, доктор педагогічних наук, професор Національного університету «Острозька академія», академік Академії наук вищої школи України, заслужений працівник освіти України. Звісно, що спілкуємося ми про нашу рідну мову, яка на все життя стала його всесвітом.

«Наша мова естетично довершена й пісенна»

— Іване Миколайовичу, як впливає мова на нашу ідентичність, культуру, спосіб життя?

— Слово — як ключі: правильно дібравши їх, можна відімкнути будь-яку душу. Дейл Карнегі розповів цікаву історію. Безробітний злиденний англієць ходив вулицями Філадельфії в пошуках роботи. Зайшов у контору відомого бізнесмена Пола Гіббонса і попросив вислухати. Той, звісно, не мав бажання спілкуватися: але трохи з цікавости, а ще більше із жалости погодився. А невдовзі Гіббонс зателефонував Роланду Тейлору, який працював управителем філіалу компанії у Філадельфії, і той, один із провідних фінансистів міста, запросив незнайомця на обід та… запропонував йому бажану роботу. Як же людина, яка мала вигляд невдахи, змогла встановити такі важливі знайомства за короткий проміжок часу? Завдяки знанню рідної (для них англійської) мови та вмінню нею послуговуватися!

Безумовно, мова — маркер нашої ідентичности. «Українська мова, на відміну від англійської, російської чи польської, — мова, яка в модерний період за останні двісті років фактично не мала, навіть на відстані одного покоління, постійного політичного даху. Це мова, яку не прикривали армії і флоти, а навпаки — це мова, за яку розстрілювали як у Києві 1918 року, так і в Донецьку 2014 року. І те, що в цих умовах найменшого сприяння наша мова не просто вижила і збереглася, а створила прекрасну літературу, — показник того, що це надзвичайно сильна і потужна мова. Мова, за якою, хай щоб там було, — майбутнє… Думайте про майбутнє!» — кличе Оксана Забужко.

На жаль, не думаємо. Українське телебачення значно зросіянізовано. Телесеріали, хоч і називають українськими, але транслюють не завжди досконалою російською. Хоч, за класифікацією ЮНЕСКО, українська за влучністю передачі образу, дії, мелодійністю посідає третє місце серед мов світу!

Часто вживаною є сполука «російськомовне населення». А ось Олександр Пономарів ставив під сумнів цей термін. Чому? Християнські імена в кожного народу мають своєрідне фонетичне забарвлення. Однак українці подекуди Пилипа називають Філіпом, Михайла кличуть Мішею, Дмитра — Дімою, і навіть таке гарне й звучне ім’я, як Дарина, уже змінюють на Даша чи Дар’я. Отак поступово й втрачаємо мовну й національну ідентичність.

Мова — це синтез раціонального й чуттєвого, джерело естетичних почуттів людини та засіб їх вияву. Наша мова естетично довершена й пісенна. Інтонації мелодії в музиці відображають інтонації мови. Музика, спів, танці раніше не були самостійними видами мистецтва. Трудові пісні стали першоосновою словесної музики, так званого речитативу. До речі, 500 років тому хори українських композиторів було розраховано на… 48 голосів. Задумаймося: українській народній пісні понад дві тисячі років. А новонароджені українські діти навіть плачуть у чотири октави.

— Як, на вашу думку, виконують Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»?

— Дивну заяву з цього приводу зробила тоді ще прессекретарка Президента України Юлія Мендель. За її словами, в Україні, виявляється, є «українська російська мова». В одному з телеетерів пані Мендель розкритикувала цей закон, бо вважає, що він так і не допоміг країні перейти повністю на українську. Країні чи високопосадовцям? Бо, наприклад, голова Державної митної служби України, міністр внутрішніх справ, в. о. голови міської ради Харкова підкреслено спілкуються лише російською!

Продюсерка фільмів і серіалів на каналі «1+1» висловила думку, що комедії можна знімати українською, а от серіали, мелодрами — тільки російською. Вона впевнена, що мелодрами українською виходять гірші, ніж комедії! Це викликає, м’яко кажучи, здивування. У демократичному суспільстві передусім маємо дотримуватися законів. 25 квітня 2019 року Верховна Рада України здійснила нарешті важливий крок на шляху до ментальної незалежности — ухвалила Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Єдиною державною мовою в Україні тепер є українська, а спроби запровадження офіційної багатомовности всупереч Конституції кваліфіковано як кроки, що провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу.

У будь-якій країні живуть люди різних національностей. Україна не більш багатонаціональна, ніж Німеччина, Франція, Іспанія чи Російська Федерація. Чому тоді ми повинні ставити питання багатомовности на порядок денний, якщо закон стосується функціонування української як державної? А спілкуватися рідними мовами в неофіційних сферах ніхто в Україні не забороняє.

Зайві штучні фемінітиви зникнуть

— Нещодавно Окружний адміністративний суд Києва скасував нову редакцію «Українського правопису». На вашу думку, чим це зумовлено і чи справді була необхідність нової редакції правопису?

— А чи були підстави для такого рішення суду? Для мене вони не переконливі: мама школярки з Херсона поскаржилася, що її дитині важко розібратися з «проєктами» та «членкинями». А хто цікавився, чи вправно володіє ця школярка нормами попередньої редакції Українського правопису? Окружний адміністративний суд Києва ухвалив тенденційне рішення. Чомусь він не на боці патріотично налаштованих співвітчизників, а навпаки підтримує те, що протидіє зміцненню Української держави. Будемо сподіватися, що Верховний Суд, до якого подано апеляцію, не підтримає позицію Окружного. Президент порушив питання про сенс існування такого суду, який ухвалює абсурдні рішення. Хочу вірити, що все стане на свої місця.

— Нові норми правопису, зокрема й фемінітиви, викликали бурхливе обговорення в суспільстві. Які ваші аргументи для тих нефахівців, котрі не розуміють або не сприймають нововведень?

— Є різні думки про Український правопис. Це зумовлено людською психологією, адже ми вже звикли до певних норм. Чого гріха таїти: ще й попередні норми не всі засвоїли належно, а тут новий правопис. Громадськість позитивно сприйняла написання слів із пів. Наприклад, пів міста, пів тістечка. Натомість не зовсім прихильно поставилася до варіативності: аудиторія — авдиторія, лауреат — лавреат, пауза — павза або, наприклад, ефір — етер, кафедра — катедра. Чи, скажімо, варіації написання з літерою и / і: ірій — ирій, ірод — ирод. Також є неоднозначні думки щодо форм на зразок: незалежності — незалежности, радості — радости, любові — любови, осені — осени. Як на мене, простіше відразу визначитися й віддати перевагу одному з варіантів.

А зміни, які без варіантів, уже впроваджують у мовленні, зокрема слова проєкт, феєрверк, Соєр, Феєрбах, Дікенс, Текерей. Мине певний час, і будемо застосовувати їх сповна.

У переліку дискусійних питання фемінітивів. Це неабияк дратує представників «рускава міра». Так формується скептичне, зневажливе ставлення до лексем на означення осіб жіночої статі. Утім із понад трьохсот сторінок нового Українського правопису фемінітивам присвячено рядків із десять. Використання їх має в українській мові давню історію. Пам’ятаймо, що в нашій мові є іменники спільного й подвійного роду, зокрема першої відміни: суддя, голова, староста. В Українському правописі є пункт, що визначає суфікси для утворення фемінітивів, проте там немає достатньої кількости прикладів правильного їх уживання. Найпоширеніші такі словотвірні форми: суфікс -к: професорка, президентка; суфікс -иц: кранівниця, комп’ютерниця; суфікс -ин: кравчиня, продавчиня, однак не зовсім правильно творити такі слова за допомогою автоматичного приєднання суфіксів. Візьмемо слово посол. Така лексема може стати матеріалом для скептичних домислів: хто? — послиня? Але є інші способи висловитися: пані посол, пані депутат тощо. За допомогою граматичного означення роду можна також казати про осіб жіночої статі, наприклад: зайшла депутат, порадила екстрасенс. Мова ж згодом сама позбудеться зайвих фемінітивів, які творяться штучно.

Українська має стати власним неповторним всесвітом

— Іване Миколайовичу, ви багато років навчаєте студентів української мови. Чи простежуєте різницю між різними поколіннями студентства? Як загалом змінюється ситуація з культурою мовлення в динаміці — чи стає, можливо, менше суржику, росіянізмів тощо?

— Формування національної ідентичности не можливе без належної уваги до пріоритетного вивчення й удосконалення рідної, до того ж, державної мови. І тут прикладом може слугувати Острозька академія. Викладачі української філології прискіпливо ставляться до мовленнєвої вправности першокурсників, до завершення навчання студенти цілеспрямовано виробляють комунікативну компетентність. На катедрі української мови і літератури відбувається щорічна акція боротьби з правописними недоладностями. У коректній формі студенти роблять зауваження в закладах сфери обслуговування щодо мовленнєвої культури, вивісок із помилками, оголошень, меню. А ще моніторять дотримання мовних квот у ЗМІ, звертаючись до редакцій у разі їх порушень. Радує, що є відповідна реакція.

Якщо пройтися вулицями наших міст і сіл, то може виникнути питання: ми в незалежній країні чи колоніальній, без права на використання рідної мови? Повсюди переважають англомовні вивіски. І тут також працюють наші студенти. Нещодавно в Острозі четвертокурсники звернулися до адміністрацій піцерії AmericanoFoodClub, ресторану Velour, кафе Whynot щодо недотримання норм закону, а ще — до уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя, який зобов’язав власників виконати закон.

— Як можна покращити культуру мовлення, на що варто звертати увагу передусім?

— Тут треба починати з формування мовної свідомости. Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» викликав дискусії в нашому суспільстві. Мене, приміром, вразило, що професор катедри культурології Національного педуніверситету імені Драгоманова назвала цей закон «виявом фашизму». А мати другокласника 137-ї школи Дніпра поскаржилася, що її син вимагає від батьків спілкуватися з ним українською, бо його вчителька, чоловіка якої було вбито в АТО, розповідала, що російська — це мова ворога-завойовника, і говорити потрібно своєю мовою. Скільки зусиль доклали прибічники радянської ідеологеми для денаціоналізації мовної свідомости українця, щоб він обстоював… власну меншовартість!

Мовна свідомість — це шанобливе ставлення до мови. Для цього й закон ухвалено. Нація з високою мовною свідомістю активно протидіє мовній асиміляції. Тому на виховання мовної свідомости мають бути спрямовані зусилля кожного громадянина нашої країни. Мова об’єднує українство навколо національної ідеї задля достойного майбуття. А російський мігрант — тип людини, яка не хоче пристосовуватися до мови корінного народу, а намагається перелаштувати середовище під себе. Це неправильний шлях. Ми всі мови вчимо й поважаємо, але захищаємо свою — як основний атрибут держави. Хочу, щоб українська стала для кожного власним неповторним всесвітом.

Важливо!  11 травня Шостий апеляційний адміністративний суд Києва скасував рішення ОАСК щодо Українського правопису, повністю задовольнивши апеляцію Кабінету Міністрів. Отже, живемо й працюємо за новим Українським правописом.

Олексій КОСТЮЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»,
Інна ОМЕЛЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Іван ХОМ’ЯК.  Український учений-лінгводидакт, народився 8 травня 1951 року в шахтарській родині. Навчався в Рівненському державному педагогічному інституті. З 2006 року — професор Національного університету «Острозька академія».