Директор Інституту
педагогічної освіти і освіти
дорослих Іван ЗЯЗЮН
Нещодавно директором Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук уже вп’яте обрано Івана Зязюна. Видатний учений став фундатором нового напрямку педагогічної науки й наукової школи з проблем педагогічної майстерності, яка не має аналогів у світі. От тільки світ матеріально шанує вчителя, а Україна втрачає власний освітянський хист. Так це чи ні, «УК» запитує безпосередньо в доктора філософських наук, якому завтра виповнюється 75 років.
— Іване Андрійовичу, яких масштабів набула соціальна проблема інституту вчителя?
— У нас 90% педагогів не мають авторитету для учнів. То чи може за таких обставин освіта бути конкурентоспроможною у світі, впливати на процеси, які відбуваються в суспільстві: політичні, технічні, ідеологічні, мистецькі?! Не про економістів і юристів треба дбати державі передовсім, а про вчителів!
Треба робити так, щоб якнайскоріше вони ставали майстрами своєї справи. В умовах ринку — конкурентоспроможними. Мистецтво несе в собі надзвичайно потужну педагогічну дію. Тож учитель має бути від природи до цього схильним, здатним робити справу. Його потрібно шукати. А таких у нас 5—10%.
— Якою ж є модель його розвитку?
— Вчитель або майстер, або ні. Щоправда, деякої компетентності можна досягти, щоб бути авторитетним бодай для учня. У Південній Кореї соціальний статус педагога дуже високий, платня найвища у суспільстві. Коли вчитель обіймає посаду, то перед ним на майбутнє розкриваються ступені зростання. І йому більше, до речі, нічого не треба. Учитель — це головна продуктивна сила суспільства. Якщо ми на це не звернемо уваги, ніколи не будемо нормальною державою.
— Та, окрім урядової підтримки, викладачам і самим потрібно розвиватися...
— Передовсім потрібно володіти педагогічним мовленням, зацікавити собою, душею, розвивати кордоцентризм — сердечність, аби дитина була в центрі уваги вчителя. Я вважаю, що ніякої концепції освіти дорослої людини немає. Її треба навчити ще у школі володіти саморозвитком. Завжди кажу: не принижуйте дитину двійкою, знайдіть можливість зробити предмет цікавим для неї!
Є предмети етика й естетика. Етику використовують в політиці, ідеології. А естетика — наука про почуття людини: прекрасного і піднесеного, потворного і низького, трагічного і комічного. Якщо вчитель ними володіє, він уже майстер своєї справи. А в нас емоції вилучені з освітнього процесу — всі вимагають лише знань. І мало хто пам’ятає, що 4-річна дитина вже має 95% інформації, якою володітиме все життя.
До слова, інститут залежить від дитячого садочка і початкового класу. А нині в наших школах почуттєвий світ знищується. Навіть коли естетику викладає вчитель, а почуття цією наукою в дитини викликати не може, йому треба тікати зі школи.
— А як впливає на освітянський процес Національна академія педагогічної освіти?
— У нас не навчають, у нас пишуть про вчителя. Це наукова установа, в якій працює 80 осіб. Предмет «педагогічна майстерність» дуже специфічний. Педагог — це «той, хто веде дитину за руку», в перекладі з давньогрецької, а педагогіка — наука про майстерність ведення за руку. В Україні впроваджено педагогіку освіти й виховання людини. Ми пишемо про дидактику, методику, методологію, а я питаю: «А де ж учитель і учень?!» Розумієте, ми говоримо в цілому про освіту, та не розділяємо понять «неповторний учитель» та «ексклюзивний учень».
Іще. Педагогічну майстерність для математика має читати математик, для біолога — біолог і так далі. Французів, німців, японців навчають бути вчителями, спілкуватися з учнями. Наша ж педагогіка досліджує освіту і виховання. І ніхто з майбутніх учителів цієї педагогіки слухати не хоче, бо побудована вона тільки на словесному відтворенні. Не скажи, а покажи, як треба бути творчим! Оце головне.
— Певно, що існують у нашій країні і проблеми з навчанням дорослого населення?
— Для мене це вчитель. Ніякого не треба навчання йому. При інформативному потоці, який ми зараз маємо, хто може тобі допомогти, якщо ти сам собі не допоможеш? У всіх країнах світу на освіті дорослих заробляють мільярди. Померти розумнішим — це не шкода. У нас також запровадили освіту дорослих, і постала проблема через брак коштів. Було б непогано, якби за спеціальні курси сплачувала держава. Однак освіта дорослих, в принципі, не допоможе збільшити культуру суспільства, прискорити економічний, технологічний, технічний розвиток країни.
Нам треба хотіти змінити у суспільстві політичний контекст педагогічної професії. Рівень вихованості людської культури. Депутати, до речі, — педагоги вищого соціального рівня, а що нині ми спостерігаємо у Верховній Раді?
Та й учитель — еліта суспільства — нині став знаряддям байдужості до нього. Країні бракує обдарованого вчителя на всіх рівнях починаючи від дитсадка і закінчуючи вишем. Учителя треба виховати, щоб він був культурним, інтелігентним, фаховим, систему компетентностей опанував. Треба щоб суспільство і керівництво держави завжди пам’ятали, що без учителя немає суспільства. Генканцлер Німеччини Отто фон Бісмарк казав так: «Дайте мені дві тисячі талановитих учителів, і ви побачите Німеччину, незбагненну для світу своєю технікою, культурою, технологіями!»
Також нам потрібна довіра до фахівців. У Європі й Америці виші самостійні — туди президент не має права втручатися. Не має бути й фальші у підготовці професорів, докторів. З чим ми зіткнулися нині? З клубком проблем: політичних, ідеологічних, культурологічних та й педагогічних. А педагогіка — галузь, яка має бути в душі кожної людини.
ДОСЬЄ «УК»
Іван ЗЯЗЮН. Народився 1938 року в селі Пашківка на Чернігівщині. Обіймав посади ректора Полтавського педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка, міністра освіти і науки. Автор понад 350 наукових праць із проблем педагогічної майстерності, неперервної професійної освіти, етики та естетики, теорії української та зарубіжної культури.
Катерина МАЦЕГОРА,
«Урядовий кур’єр»