Нове життя, писав колись поет, нового прагне й слова. Це підтверджують і резонансні події на Донбасі. Причому розширення та інше використання наявного словникового запасу іноді спостерігається там, де цього найменше очікували. Скажімо, хіба хтось міг передбачити, що враз побільшає специфічних висловів, якими місцеві гірники допомагають собі під час важкої і небезпечної роботи? Навряд. А тим часом у цьому середовищі з’явився відносно новий лайливий термін — «сепаратист». Так зопалу іноді називають молоток, який чогось влучив по пальцях, тверду породу, що не піддається, ненадійну стійку кріплення або персону, яка давно заслуговує прочуханки. Ефект вражає. Наприклад, почувши на свою адресу: «Що ти, як сепаратист?», ображені лізуть битися у дев’яносто з гаком відсотків таких випадків…
Площа йде до вас
«Про нас навперебій згадують у газетах і на телебаченні, засипають лестощами і обіцяють золоті гори здебільшого у кількох випадках, — починає загинати пальці на руці Олег — місцевий гірник із двадцятирічним підземним стажем. — По-перше, після резонансних аварій з великою кількістю загиблих колег… По-друге, напередодні Дня шахтаря. І по-третє, у тому разі, якщо потрібно рятувати, даруйте, чиюсь сідницю… Тому ми з хлопцями й не сумнівалися — ці штучні «республіки» обов’язково звернуться до нас за підтримкою і допомогою. Та у них навіть на це не вистачило розуму! Спершу звинувачували нас у тому, що ми не хочемо мітингувати та воювати на їхньому боці. Потім погрожували, а далі взялися взагалі відверто «наїжджати» на шахти і грабувати… Тому від них тепер відвернулися навіть ті, хто донедавна ще мав якісь ілюзії».
Так, шахтарі — безвідмовна і велика сила. У цьому, приміром, могли б запросто переконатися «бендерівці» чи активісти «Правого сектору», якби колись наважилися показати носа у Донецьку. Адже навесні колишні керівники області, лякаючи себе, а заодно і мешканців краю нападом «західняків», вирішили залучити до захисту будівлі Донецької облдержадмінстрації місцевих гірників. Їй-бо, збоку це трохи нагадувало навчання з цивільної оборони. Привезені сюди автобусами робітники знічев’я снували туди-сюди без діла чи куняли в салонах. І хоча протягом дня, як самі ж казали, «горобцям дулі давали», на підприємствах за ними зберегли заробіток. На подібну масову участь шахтарів у проросійських мітингах, захопленнях адміністративних будинків тощо, схоже, дуже розраховували й у самопроголошеній ДНР.
Та не так сталося, як гадалося! Більшість гірників утрималася від сумнівних акцій протесту. Але далі ситуація почала розвиватися майже за класичним сценарієм — якщо шахтарі не йдуть на площу мітингувати чи записуватися у так зване ополчення, озброєні активісти «республіки» самі внадилися на вугільні підприємства. Найактивніше «агітувати» гірників вони взялися після початку активної фази АТО. Зазнавши суттєвих втрат, так звана ДНР миттю організувала «антивоєнний» мітинг на центральній площі Донецька, в якому взяли участь робітники місцевих шахт ім. Скочинського, ім. Абакумова і «Трудівська». Гірники не приховували: вони виступають за мир і не хочуть, щоб на території Донбасу вперше після закінчення Великої Вітчизняної війни знову почали свистіти кулі чи вибухати снаряди. А ось щодо прапорів сусідньої держави, під якими відбувалося дійство, його учасники висловлювалися не так упевнено. Тим паче, що у Російській Федерації, на яку насамперед орієнтується ДНР, вугільні підприємства вже позбавлені дотацій від держави. Та й приклад сусідньої Ростовської області, де масово закрили шахти, повторювати донеччанам не хочеться.
Не ходив би ти в «ополченці»!
Ще більше розчарувалися керівники «республіки» стосовно поповнення гірниками-добровольцями «армії». Ані працювати на будівництві оборонних споруд, ані тим більше воювати шахтарі вперто не хочуть. Представник «міністерства оборони ДНР» на мітингу навіть голосно обурювався такій пасивності: щодня йому треба відправляти до Слов’янська 100—200 душ, а назбирується всього 40—50. Та й то більшість із них, на відміну від дужих гірників, перебувають, м’яко кажучи, не у кращій фізичній формі. Прикметно, що саме після цього спічу стався епізод, який чітко характеризував певний момент відносин вугільників та «нової влади».
Один із гірників поставив питання руба: чи зберігатиметься «добровольцям» заробіток на підприємстві? Організатори мітингу чогось дуже нервово відреагували на згадану допитливість, навіть назвали це провокацією, але гарантували всі фінансові блага. Хоча ситуація, погодьтеся, досить неоднозначна і навіть абсурдна: працівник державної шахти воює проти України, яка… у той же час виплачує йому заробітну плату. Але саме такий розвиток подій цілком влаштовує лідерів ДНР і під час «наїздів» на керівників вугільних підприємств. Вони наголошують саме на цьому — платити гроші шахтарям, які перебувають у «відрядженні» до Слов’янська чи інших «гарячих точок» регіону.
Саме за таким сценарієм відбувалося й захоплення в.о. генерального директора ДП «Артемвугілля» Олександра Деружинського, якого утримували 15 годин і навіть приковували на ніч наручниками до вагона. Виплачувати гроші робітникам, які пішли до «ополчення», та припинити відвантажувати вугілля за межі області вимагали й від захоплених на одному з блокпостів генерального директора ДП «Селидіввугілля» Олександра Мартемянова, директора шахти «Україна» Артура Мірумяна та інших вугільників-бранців. «Складається враження,що представники ДНР навмисне роблять якомога гірше, аби налаштувати шахтарів проти влади, — коментує випадки захоплення керівників шахт перший заступник міністра енергетики та вугільної промисловості України Юрій Зюков. — Вони не розуміють суті, але хочуть впливати на грошові потоки і прагнуть відібрати вугілля: мовляв, ми його продамо. Та не розуміють, що ніхто у черзі за паливом не стоїть, а воно відправляється на ТЕС України за дотаційною ціною, яка вища за ринкову… Звичайно, є окремі випадки, коли 5—6 чоловік із двох тисяч робітників на шахті пишуть заяви і йдуть у неоплачувану відпустку за внутрішнім покликом. Але, в основному, шахтарі не підтримують цих самозванців і масовості немає».
«Нам із погреба видніше!» — буває, жартують гірники. Та факт залишається фактом: навіть із напівтемного підземелля вони одразу «розкусили» і збагнули, з ким в особі «республіканців» їм тепер доводиться мати справу. І можливо, що нинішні стихійні сплески обурення діями представників ДНР у майбутньому можуть перетворитися на організовані масові акції протесту шахтарів, а також здатні посприяти стабілізації непростої ситуації в регіоні. Побільшало підстав так вважати і після візиту бойовиків на шахту «Комсомолець Донбасу» в Кіровську.
Банкомати на бочку!..
Вранці на територію шахти «Комсомолець Донбасу», яка входить до складу ДТЕК, на вантажівці та БТРі навідалися непрохані гості — озброєні представники ДНР. Зайди навіть не приховували мету візиту: увірвалися до адмінбудинку, змусили всіх співробітників лягти обличчям до підлоги й почали вимагати гроші. Само собою, нападники, щоб дужче налякати людей, зчинили стрілянину. Очевидці свідчать: тільки завдяки щасливому збігу обставин ніхто не постраждав. Приміром, жінка-оператор АСУ народилася в сорочці, адже буквально за мить вийшла з кабінету, який одразу ж зрешетили кулями.
У пошуках грошей грабіжники розпотрошили два банкомати, куди саме завезли гроші для виплати заробітної плати гірникам (цікаво, що вже на другий день один із представників ДНР визнав, що вони трохи «погарячкували», але повертати кошти категорично відмовився — мовляв, вони належали не шахті, а банку). Затим розпочалася конфіскація автотранспорту: із шахтного гаража забрали 13 потужних КрАЗів для перевезення породи, 5 «Газелей» та 4 легкові автівки. Також «республіканці» повезли із собою у невідомому напрямку директора шахти Миколу Єрьоміна та заступника директора з виробництва Андрія Вашуру (надвечір того самого дня їх вдалося визволити). Не цуралися грабувати прибулі й окремих працівників шахти: забирали гроші, телефони, фотокамери, ноутбуки — все цінне, що знаходили.
У цей самий час на роботу до шахти рухалася чергова зміна — близько 800 гірників, яким заблокували дорогу. Коли ж ті спробували пройти, бойовики почали стріляти. «Це далеко не перше захоплення із зброєю вугільного підприємства в Донецькій області, — свідчить директор з видобутку і збагачення вугілля ДТЕК Андрій Смирнов. — Але сьогодні відбувся напад на одну з найбільших шахт, яка одночасно є понадкатегорійною з газонасичення. На таких підприємствах будь-яка стрілянина, вогонь чи нестабільність — пряма загроза життю гірників. Одночасно у шахті працюють близько 700 людей і якийсь вибух на поверхні, збій електропостачання міг би призвести до страшної трагедії».
Наступного дня у Кіровську відбувся багатолюдний мітинг: до гірників приєдналися й місцеві жителі, які засудили збройний напад на шахту, пограбування та захоплення людей. Присутні не приховували, що певний час приглядалися до «альтернативної влади» і дехто навіть був готовий з нею співпрацювати, проте невдовзі всі переконалися: ДНР здебільшого займається банальним мародерством, пограбуваннями людей та окремих підприємств. А оскільки під супровід гучних гасел відбувається знищення економічного потенціалу області, стає очевидним: ці люди не думають про майбутнє краю, а прагнуть тільки якомога швидше збагатитися за чужий рахунок. Тому й не дивно, що за таких умов «республіканці» вже можуть навіть і не мріяти про підтримку з боку шахтарів та представників інших робітничих професій Донбасу.
ОФІЦІЙНО
Максим ТИМЧЕНКО,
генеральний директор ДТЕК :
— Напад на мирних шахтарів, які працюють, щоб забезпечити світло і тепло в наших будинках у період перемир’я, — це вершина неадекватності та цинізму представників «ДНР», які називають себе захисниками трудового народу. Ми бачимо, що у них немає нічого спільного з інтересами людей. Як вони можуть забезпечити стабільну роботу підприємства, не пускаючи працівників на шахту та влаштовуючи стрілянину? Хоча спершу багато шахтарів їм вірили і співчували. Нині люди на собі відчули загрозу, яку несе «ДНР». Побачивши це свавілля, шахтарі вже висловили рішучий протест проти діяльності «ДНР».
До речі. Щомісяця Кабмін виділяє 900 мільйонів гривень дотацій на виплату гірникам заробітної плати. Тобто більш ніж на 70 відсотків заробіток шахтарів державних підприємств закривається за рахунок державного бюджету. В сусідній Росії, звідки їдуть найманці «захищати» донбаських гірників, вже відмовилися від такої практики.
Лідія ЖАТКА
для «Урядового кур’єра»