ПОСТАТЬ
Рідним краєм видатного хірурга Миколи Скліфосовського завжди була Україна
"Коротше,
Скліфосовський!" - ця крилата фраза з культового кінофільму "Кавказька
полонянка" зробила прізвище видатного хірурга відомим усім. От лише далеко не
кожен з нас хоч щось знає про життя цієї непересічної і талановитої людини, яку
відразу три народи - росіяни, українці і молдавани - вважають своїм.
Терпіння і труд усе перетруть
Майбутній видатний вчений народився 6 квітня 1836 року на хуторі поблизу міста Дубоссари тодішнього Тираспольського повіту Херсонської губернії. Він став дев'ятою дитиною у сім'ї письмоводителя місцевої карантинної контори, заробітків якого не вистачало на належне виховання 12 синів і дочок. Через це юний Микола потрапив до Одеського сирітського будинку, в якому виховувався аж до закінчення в 1854 році зі срібною медаллю гімназії.
Здібного випускника за його побажанням зараховують на медичний факультет Московського університету. Навчання "своєкоштного" студента Миколи Скліфосовського оплачує його "рідний" Одеський приказ "общественного призрения", який таким способом забезпечує потреби "периферійного" міста у потрібних фахівцях. Отож після здобуття освіти молодий лікар повертається до "перлини біля моря", де за 10 років пройде шлях від рядового ординатора до завідуючого хірургічним відділенням міської лікарні.
Одеський період життя стане для Скліфосовського справжньою школою практичної медицини. Тут він підготує дисертацію, яку успішно захистить у Харківському університеті, а невдовзі вирушить у закордонне відрядження, що співпаде з австрійсько-прусською війною 1866 року. Парадоксально, але першою офіційною нагородою майбутнього світила вітчизняної медицини стане не російський орден, а... прусський Залізний хрест, вручений Скліфосовському за медичну допомогу пораненим.
У 1870 році вже відомого лікаря-практика і медика-науковця запрошують очолити кафедру хірургії Київського університету.
Прооперував 10 тисяч поранених за рік
Важко повірити, що студент-медик Скліфосовський під час першого відвідання хірургічного відділення університетської клініки... втратив свідомість. Втім, видовище справді було ще те: анестезію при проведенні операцій тоді лише почали впроваджувати, про стерильність у палатах і операційних узагалі не йшлося. Тож не дивно, що в госпіталях гинуло більше людей, ніж на полі бою, а навіть нескладне хірургічне втручання часто призводило до смерті від зараження крові.
Саме Скліфосовському судилося стати піонером впровадження у вітчизняну медицину звичних нам білих халатів, обов'язкової дезінфекції рук хірургів перед операцією та стерилізації хірургічних інструментів, заміни ватою "корпії" - розпущеного на волокна бавовняного ганчір'я, що без жодної знезаражуючої обробки застосовувалось при перев'язці ран.
Впровадження асептики в медичну практику дало змогу виконувати внутрішньочеревні операції, які до того вважалися вбивчими і безнадійними. Знаменитий "замок Скліфосовського" донині використовується хірургами всього світу при зрощуванні кісток. Як і місцева анестезія, вперше застосована саме нашим співвітчизником для обезболювання при проведенні невеликих хірургічних втручань.
Втім, навіть найважливіші заслуги Скліфосовського годі перелічити. Серед них і перший на теренах Російської імперії рентген-кабінет, що почав працювати при очолюваному видатним вченим Клінічному інституті удосконалення лікарів у Петербурзі, і раціональні схеми надання медичної допомоги та евакуації поранених при бойових діях. Впровадження цих теоретичних розробок, продиктованих практикою, згодом врятує мільйони життів у часи Першої і Другої світових війн.
Варто нагадати, що Скліфосовський працював у фронтових шпиталях під час чотирьох різних військових кампаній. Скажімо, під час російсько-турецької війни 1877-1878 року професор-хірург особисто прооперував 10 тисяч поранених! Та чи не найважливіша заслуга видатного новатора - створення вітчизняної медичної школи, що стала однією з кращих у світі.
Українська "Відрада"
Придбане на Полтавщині помістя Яківці стало справжньою відрадою для Скліфосовського, його сім'ї, знайомих. Вони згадують, що видатний учений тут не лише сам розмовляв по-українськи, а й привчав до цього інших: "Це викликало з боку властей звинувачення у сепаратизмі, що в той час було серйозним злочином".
За спогадами доньки Скліфосовського Ольги, "першою новобудовою у помісті стала школа для селянських дітей на 45 учнів. При школі працював гурток садівництва, в якому батько особисто вчив дітей саджати, щеплювати і доглядати фруктові дерева".
З 1871 року українська "Відрада" стала місцем проведення літніх відпусток Скліфосовського, а з 1900-го аж до його смерті у 1904 році - місцем постійного проживання. За спогадами сучасників, тут був справжній райський куточок, де росли небачені у цих місцях дерева, виноград, хміль, а в саду вільно гуляли ручні газелі. У "Відраді" в будь-який час надавали медичну допомогу тим, хто її потребував.
..."Відрада" загинула в 1919 році разом із престарілою вдовою Скліфосовського та його донькою Тамарою. Єдиною "виною" жінок став великий портрет видатного хірурга в генеральському мундирі з розсипом орденів, зароблених за порятунок тисяч людських життів. Червоноармійці виволокли "генеральш" у сад і порубали шаблями...