ДАТА
17 липня — 165 років від дня народження науковця і мандрівника Миклухо-Маклая
Євдокія ТЮТЮННИК,
Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр»
Ім’я цього видатного вченого належить усьому світові. А от Чернігівщина пишається ще й тим, що звідси походить коріння Миколи Миколайовича по лінії батька — віднедавна представники одного з родових відгалужень Олександр та Надія Миклухо-Маклаї у селі Калитянському відкрили музей. Водночас найріднішим місцем в Україні для Миколи Миклухо-Маклая став Малин на Житомирщині.
Як козак Макуха дворянином став
У музеї передусім приваблює генеалогічне дерево цього роду. Серед предків ученого — доблесний козак Охрім Макуха, курінний отаман Війська Запорозького, у якого було троє синів — Омелько, Назар і Хома. Назар закохався в прекрасну польку і перекинувся на бік поляків. Коли батько дізнався про те, послав синів, щоб привели зрадника. Вони напоролися на засаду й Хома загинув, а Омелько сам доставив брата. Згорьований втратою наймолодшого сина, батько вбив зрадника власними руками. Знайомий сюжет? Його розповів Миколі Гоголю дядько Миколи Миколайовича, Григорій Ілліч, який навчався разом з письменником у Ніжинському ліцеї. Так Охрім Макуха став прообразом Тараса Бульби.
Правнук Охріма — сотник Степан Макуха — вже за часів Катерини ІІ відзначився у битві за Очаків. За це вона удостоїла героя-козака дворянського звання. Але що за дворяни з прізвищем Макуха? Тому Степан перетворив його на Миклуху. А згодом додалася друга частина — Маклай, у якій вгадується прізвище голландського предка — Мікаеля Мак-Лея.
Мати Миколи — донька відставного підполковника-лікаря Семена Беккера, німця за походженням, ріднею якій доводилися знамениті Гете. А дідусь по її лінії був одружений на польській дворянці Лідії Шатковській, у жилах якої бігла кров відомого роду Міцкевичів.
Тож можна не дивуватись, що мандрівник завжди брав із собою три книжки: «Тараса Бульбу» Гоголя, «Фауста» Гете і томик віршів Міцкевича. В одному інтерв’ю відомий усьому світу вчений сказав: «Моя особа — живий приклад того, як щасливо з’єдналися три одвічно ворожі сили. Я дуже люблю вітчизну мого батька — Україну, але ця любов не применшує поваги до двох вітчизн моєї матері — Німеччини та Польщі».
.jpg)
За чотири роки — п’ять факультетів
Батько Миколи також ніколи не забував, якого він роду-племені. Дізнавшись про заслання Тараса Шевченка, він не вагаючись відіслав поету 150 рублів. Це коштувало йому посади, проти нього порушили кримінальну справу. Невдовзі звинувачений захворів на сухоти і помер, залишивши дружину з п’ятьма дітьми.
11-річного Миколку страшенно вразила смерть батька. Він усю ніч не міг заснути, тому перекладав з латини й записував в щоденник уривок із праці філософа Сенеки, додаючи власні коментарі. Звідки такі знання і устремління у настільки юної особистості? Це — історія торжества духу над слабкостями організму: у 7 років ерудованого, але кволого хлопчика, який до того ж ще й дуже заїкався, не прийняли до початкової школи. Втім, домашнє навчання пішло йому на користь: згодом викладачі чоловічої гімназії, куди зрештою вступив Микола, були вражені його перекладами філософських трактатів, у яких навіть людям з вищою освітою було б непросто розібратися.
Але здібний юнак захоплювався не тільки навчанням. 1861 року серед затриманих петербурзьких студентів опинились сини колишнього начальника станції — неповнолітні гімназисти Сергій і Микола. Хлопців врятувало заступництво відомого письменника Олексія Толстого.
Через кілька років уже студента Миколу Миклуху за участь у чергових заворушеннях молоді виключать з університету, в останніх числах березня 1864 року з підробленим паспортом він виїхав на навчання до Німеччини.
— У Гейдельберзі лише за рік юнак склав іспити за програмою філософського та юридичного факультетів. Ще за рік у Лейпцігу закінчує курс медицини, потім у Єні за два роки на рівні магістра закінчує факультет порівняльної анатомії та зоологічний, — розповідає Олександр Миклухо-Маклай.
Немає раси, вищої за інші
— «…У той час, коли інші географи відкривали нові, досі невідомі землі, Миклухо-Маклай намагався перш за все відкрити людину…», — процитував Олександр Іванович слова професора Берга. Потім додав: — Щоб це зрозуміти, треба згадати, що в ХІХ столітті людьми вважали тільки тих, хто мав білий колір шкіри. Не дивно, що Микола Миколайович з його гуманістичними ідеалами вирішив довести науково, що немає раси, котра мала б підстави вважати себе вищою за інших. Що йому, зрештою, і вдалося.
Аби належно оцінити не лише науковий, а, насамперед, громадянський подвиг Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая, варто нагадати, що то був за час. У 1871 році, коли вчений уперше висадився на берег затоки Астролябія у Новій Гвінеї, світ уже був на грані великого колоніального поділу. Заради «наукового» об∂рунтування права на поневолення і винищення цілих народів народжувались расистські теорії про неповноцінність деяких рас. Йшлося не лише про «чорних» і «жовтих», а й про слов’ян, бо, мовляв, «домішки монгольського елементу неминуче призводять до явного зменшення ємкості мозку, розумових здібностей і неповноцінності».
В освіченій і цивілізованій Європі не люблять згадувати, що в 1875 році у Гамбурзі створили пересувний зоопарк… людей. Відловлені і насильно кинуті до кліток представники «диких» народностей, серед яких були не лише папуаси, зулуси, нубійці, а й «піддані» російського царя — лопарі, самоїди, калмики, — демонструвалися практично у всіх західноєвропейських країнах на рівні зі звірами.
За своє коротке життя Миклухо-Маклай встиг побувати в Африці, Південній Америці, на островах Полінезії, Індонезії, Адміралтейства, Нової Каледонії, Нових Гібрид і т. д., всюди проводячи антропологічні, етнографічні, біологічні, геологічні та географічні дослідження.
Лише знаним у світі науковцем, запрошеним на ІІ з’їзд російських природознавців, повернеться Микола Миколайович на рідну землю. Він пропонує колегам здійснити подорож на острови Океанії і береги Австралії. Ця місцевість була вивченою найменше, вважалася найнебезпечнішою для мандрівників, адже була населена дикими племенами.
Він перебував на острові 15 місяців, вивчаючи життя папуасів, навчаючи і лікуючи їх. Маклай був першою білою людиною, яка жила поруч з ними і була до них доброю. Тож фантазія туземців наділила його особливими здібностями і нарекла «Каарам тамо» — «людиною з Місяця», адже на землі людей з таким складом душі їм ще не траплялося.
Тільки за чотири роки до кінця свого життя Миклухо-Маклай зустрів суджену — австралійку Маргариту Робертсон. У подружжя народилося двоє синів — Олександр і Володимир. Та тішився ними Миклухо-Маклай недовго: у 1888 році його не стало.
Знаменитий мандрівник і науковець був похований у Петербурзі. Всі напрацювання чоловіка Маргарита подарувала Російському географічному товариству і разом із синами повернулася до Австралії. Там і мешкають прямі нащадки Миклухо-Маклая. В Україні й Росії залишилися бокові гілки.
Як малинці честь людства рятували
Саме в Малині в 1873 р. мати великого мандрівника купила маєток у приміському с. Гамарня. Дві третини отриманих доходів сім’ї Миклух йшло на фінансування подорожей дослідника. Отож є всі підстави стверджувати, що саме малинці рятували честь людства, фінансуючи антирасистські дослідження видатного українця.
Варто сказати, що без допомоги рідних світ навряд чи став би свідком наукового подвигу Миклухо-Маклая. Так, наприклад, поїздка до Нової Гвінеї потребувала щонайменше 5 тис. рублів, а Російське географічне товариство спромоглося профінансувати лише 1200 рублів. Решту, продавши цінні папери, виділила мати. Причому навіть за своє харчування на російському військовому корветі «Витязь», який віз мандрівника до папуасів, Миклухо-Маклай вніс до казни 500 рублів, позичивши їх… у капітана корабля.
Уперше Малин великий мандрівник відвідав у 1886 році. Саме тут він завершив редакційну підготовку до друку матеріалів про свою подорож до папуасів. Є підстави вважати, що Маклай ще раз відвідав Малин у 1887 році, коли разом із сім’єю їхав до Петербурга. Після смерті чоловіка у 1888 році його вдова кілька тижнів проведе у маєтку свекрухи, записавши у своєму щоденнику: «Малин дуже гарне місце, дітям тут добре».
Нині на території колишньої садиби Миклухо-Маклаїв розташований Малинський лісотехнічний коледж, а в єдиній дивом уцілілій старовинній будівлі навіть збереглися дерев’яні поручні сходів, яких торкались руки великого сина людства.
ДОСЬЄ «УК»
Микола МИКЛУХО-МАКЛАЙ. Народився 17 липня 1846 р. в Новгородській губернії в сім’ї інженера-залізничника. Його батько, Микола Ілліч — дворянин зі Стародуба Чернігівської губернії. Помер у 1888 році.
Внесений до списку 100 великих українців. Національний герой Індонезії. 2011 рік Українське географічне товариство оголосило Роком Миклухо-Маклая в Україні.