Мабуть, немає дня, щоб з-поміж нинішніх проблем не називали дефіциту кадрів, насамперед керівних. Що вже казати про брак фахівців робітничих та інших спеціальностей, якщо знайти досвідченого менеджера-управлінця стає дедалі більшою проблемою.
Нещодавно один із представників Міністерства економічного розвитку і торгівлі України публічно нарікав на те, що велика кількість державних підприємств працює збитково. Звісно, не остання причина цього — невміле керівництво виробництвом, тобто порожня лава запасних кадрів. Прочитав таке ремствування і згадав сумчанина Володимира Криштопа, який понад два десятиріччя працював на керівних посадах в авторитетних і поважних структурних підрозділах, став заслуженим працівником сфери послуг, кілька разів удостоювався почесного звання «Кращий роботодавець року». І вже понад два роки безробітний.
Ні, Володимир Миколайович не з тих, хто шукав чи шукає вигідних або ж комфортних місць. Ті, хто знають його за роботою, стверджують: таких керівників небагато, і вони справді на вагу навіть не золота, а чогось ціннішого і вищого. Бо саме завдяки професіоналам і створюються всі матеріальні й технічні блага.
Це стосується різних галузей, де сумчанин трудився свого часу: Укртелекому, газового холдингу, машинобудування, теплової станції, Укрпошти. Як видно з переліку, галузі хоч і не ідентичні, та певною мірою суміжні. Тобто фахівець чітко усвідомлює, що максимальну користь може принести в тій царині, в якій знається якнайкраще.
Ніде правди діти: нині тисячі прикладів того, як новоспечені керівники прожогом кидаються з однієї галузі в іншу, особливо не переймаючись майбутніми результатами своєї роботи. Учора — у медицині, сьогодні — в атомній енергетиці, а завтра, дивись, спортивний чи якийсь інший функціонер. Аби лише керувати.
Утім, цьому потурають і ті, від кого залежить доля керівних посад. Як правило, таких літунів пригрівають з корисливих чи інших мотивів: хтось комусь сват, брат, родич, друг, знайомий. Чи й просто свій у дошку.
А вже коли такий висуванець повністю провалює доручену роботу, тоді його потихеньку відсовують на другий план, щоб з часом він виринув у зовсім іншому несподіваному місці. Ось так і переміщуються у номенклатурній макітрі керівні вареники: з денця — до середини, із середини — до поверхні. І навпаки.
Не варто заглиблюватися в аналітичні розрахунки чи промислові прогнози, щоб зробити невтішний висновок: селекція керівних кадрів ледь-ледь простежується. Якщо раніше їх планово і поступово вели службовими щаблями, щоб виростити кваліфікованого керівника приміром промислового підприємства, то нині ледь не все віддано на відкуп зовсім іншим принципам, про які йшлося вище.
Чому ж розв’язання важливої проблеми в такому стані й чи є шанси розвернути організаційні голоблі у протилежний напрямок? На першу частину запитання можна відповідати довго, аналітично і навіть аргументовано, а ось на другу — з відсотком певного оптимізму.
Нещодавно Володимир Криштоп звернувся особистим листом до першого заступника міністра економічного розвитку і торгівлі Максима Нефьодова, запропонувавши свої послуги як керівника з величезним практичним досвідом роботи в означеній галузі. Невдовзі йому зателефонували з міністерства і запропонували кілька варіантів можливого працевлаштування. Хтось інший, може, кинувся б приставати на пропозиції, однак не Володимир Миколайович. Він застеріг, що максимальну користь виробництву може принести лише на тій посаді, якій відповідатиме його професійний досвід. Але важливе і цінне інше: у міністерстві почули сумчанина, оцінили його бажання знайти застосування професійним навичкам, а не просто ходити на роботу.
Володимир Криштоп один із тисяч в Україні, хто має відповідний досвід і хоче по-справжньому працювати. А ось чи буде — питання залишається відкритим. Принаймні, від тимчасово безробітних залежить набагато менше, ніж від тих, хто має для цього відповідні важелі.
Залишається вірити, що подібні контакти (і не тільки з Володимиром Криштопом) знаходитимуть розвиток і незабаром сумчанин, а разом з ним тисячі інших поки що безробітних співвітчизників, буде працевлаштовано не заради якоїсь звітної пташки, а відповідно до освіти, здібностей, досвіду і, звісно ж, бажання. А давній вислів про кадри набуде нового сучасного наповнення.