Пожовклі прописи 1969 року серед старих паперів вигулькнули, ніби листи із далекого минулого. І зашурхотіли заляпаними чорнилом аркушами ностальгійні спогади про зошити в «сітку» і косу лінійку з тоненькою рожевою промакачкою, які були основою шкільної науки чистописання, про сльози над розкаряченою на піврядка літерою ж і над чудернацьки закрученою цифрою 2, про вреднющі пера, що від натиску роздвоювалися на кінчику і бризкали навсібіч чорнилом, але навчали терпіння і працьовитості, про мозолі на пальцях і чорнильниці-невиливайки.
Сміються й плачуть… смайлики
Багато поколінь українських школярів 1950—1970-х років опановували науку каліграфії за прописами, автором яких був єдиний у Радянському Союзі професор каліграфії Іван Федорович Кирей, що 36 років пропрацював у Чернігівському педагогічному інституті. В одному з інтерв’ю він сказав: «У давнину говорили: краса письма — краса душі. Може, відтоді що й змінилося, але… Істини, як відомо, не старіють».
«Після тієї публікації наш навчальний заклад буквально засипали листами з усіх куточків країни, — розповіла завідуюча музеєм Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка Олена Ященко. — Усі адресати питали поради, як можна покращити почерк. На той час це було актуально».
Дивлячись на нинішніх дітлахів, які ще до того, як візьмуть до рук ручку й олівець, жваво шпарять на комп’ютерній клавіатурі, мимоволі починаєш замислюватися: чи рівноцінне те, чого вони набувають, тому, що втрачають?
Так, безперечно нинішні швидкісні технології сягнули комунікаційних висот. Емоції у безликих друкованих текстах підкреслюють смайликами. Один клік — і є: за нас тішиться чи сумує значок.
Та чи не призводить таке ліниве письмо до лінощів душі і обнуління прагнень до самовдосконалення? Уже виросло кілька поколінь школярів, частина яких не цікавиться правилами правопису, бо кожен комп’ютер має пильного коректора, і не знає таблички множення, бо є калькулятор. Іноземні мови теж на цьому рівні епістолярно-віртуального спілкування можна не вчити, бо є перекладач: хоч французькою, хоч арабською, хоч китайською. Не надто приємні тенденції, хіба не так?
Почерк — це характер
«Каліграфія тісно пов’язана із психологією дитини молодшого шкільного віку, особливостями її уваги, мислення, пам’яті тощо», — читаю у підручнику Івана Кирея.
— Із цим його баченням перегукуються праці сучасних науковців-психологів, які вважають, що, втрачаючи прості навики письма від руки, ми втрачаємо не лише чутливість і розвиненість рук, а й збіднюємо свій емоційний розвиток, — розповідає Олена Ященко.
Іван Кирей полюбляв цитувати відомого педагога К. Ушинського: «Усі діти — пристрасні рисувальники, і школа зобов’язана задовольнити їхні законні й корисні пристрасті». Недаремно його методика навчання письма починається з уроків малювання.
Колишня студентка, а нині викладач університету Олександра Вачнадзе згадує: «Іван Федорович говорив: «Букви треба вимальовувати!» Він розробив прописи для українського, російського, угорського алфавіту, арабських цифр.
Минали роки, змінювалося життя, зростали обсяги інформації, яку треба було засвоювати школярам, і в освітянських колах заговорили про те, що настав час ще більше пришвидшити скоропис. У 1970 році було здійснено реформу графіки письма. Іван Федорович, який розглядав каліграфію як максимальне самовираження кожної людини, говорив, що почерк — це характер. А спрощуючи письмо, педагоги позбавляють дитину важливого джерела естетичного виховання. «Але як науковець він розумів, що хода науково-технічного прогресу невпинна», — завершила розповідь завідуюча університетським музеєм.
Торік минуло 20 років, як не стало чернігівського професора каліграфії. На жаль, у місті немає ні меморіальної дошки, ні вулиці, названої ім’ям цієї воістину видатної людини.
…Ми вже забули слово «краснопис». Не чекаємо написаних від руки листів. Навіть щоденники, яким у всі часи повідували свої таємниці романтичні школярки, нині стали віртуальними і «висять» в Інтернеті. А студенти факультету початкового навчання Чернігівського національного педуніверситету, які далеко не всі приходять зі школи з естетичним почерком, сідають за прописи і вчаться каліграфії. Нехай і кульковими ручками, але розбірливо й красиво: працює рука — працює душа.
ДОСЬЄ «УК»
Іван КИРЕЙ. Народився 1920 року, помер 1993-го. Мав хист художника. У 1940 році закінчив відділення живопису Одеського художнього училища. Під час Великої Вітчизняної війни захищав Севастополь. Моряк-підводник дивом врятувався з човна, який тонув.
1955 року вперше надруковано прописи Івана Федоровича для першокласників українською мовою. 1957-го він почав працювати в Чернігівському педагогічному інституті як уже визнаний фахівець із каліграфії.
У 1958 році підручники Івана Кирея «Прописи» для учнів 1—3 класів, каліграфічні тексти до Букваря і спеціальні тексти, виконані каліграфічним шрифтом, Міністерство освіти УРСР подало на Всесвітню виставку «П’ять континентів навчаються писати».