ПРЕМ’ЄРА
У «Запорожці за Дунаєм» Федір Стригун зайняв весь акторський склад тернопільського драмтеатру
За останні 50—60 років у Тернопільському академічному українському драмтеатрі ім. Тараса Шевченка втретє вдалися до постановки «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. Передовсім це гідний подарунок до 200-річчя із дня народження автора першої української опери, яке відзначатимемо найближчого лютого. Та й, зрештою, цілком погоджуюся з народним артистом України, лауреатом Шевченківської премії Федором Стригуном, що ця «улюблена пісня всього народу» просто не може не звучати.
Іван Карась (заслужений артист України Олександр Папуша): «Ось послухайте, що вчинилось, страх мене бере й тепер». Фото Михайла УРБАНСЬКОГО
Федір Стригун показав тернопільському глядачеві своє режисерське бачення, розуміння і трактування «Запорожця за Дунаєм». Численні аншлаги на прем’єрі та після неї засвідчують: люди знудьгувалися за чистотою й світлістю почуттів, дотепним народним гумором, чудовою музикою, що так люба кожному чи не з дитинства, за творами української класики.
Нині, в час низькопробних, а почасти й вульгарних телешоу, розмаїтих театральних шукань, багато хто зі «звьозд» різного штибу та «глашатаїв» сучасної культури намагається подавати українську класику як шароварщину, щось архаїчне. І добре, що є ще такі, як Федір Стригун, хто, кажучи його словами, «заквашених» на рідному, на тих культурних, мистецьких, пісенних набутках, що дорогі українцям.
Інша річ, що зі століть у теперішнє літературні, музичні, художні перлини потрібно не просто повертати, а адаптувати до нових технологій, сучасних акторських прочитань твору та втілення образу.
За формою та стилістикою «Запорожець за Дунаєм», на думку режисера-постановника, надто сучасний «своїми умовностями, які інколи навіть наївні, але такі нам зрозумілі».
Головного героя — Івана Карася на тернопільській сцені грають заслужений артист України Олександр Папуша та Микола Блаженко. Кожен актор додає образу щось власне, особисте, творче, від чого глядач не програє, а навпаки, ширше, колоритніше сприймає знаменитий персонаж. Зрештою, хто сказав, яким має бути Карась? Стригун бачить його ледь не відомим кіногероєм минулого століття Штірліцом, «зашифрованим». Бо й справді, кому колись бувалому козакові, якого старшина закинула разом з рідними й багатьма краянами аж за Дунай, розповісти про великий біль-тугу за рідною землею, про бажання повернутися додому з тодішніх турецьких теренів? Він має план цього повернення, але щоб успішно втілити задум, Карась одягає на себе личину прикидька, великого хитруна. Йому не дуже приємно чути від односельців характеристику на кшталт «перевелося козацтво, людям косовиця — дурний веселиться». Але впевнений, що колись почує на свою адресу й «Спасибі!»
Доки його дружина Одарка дочекається прекрасної хвилини «до рідного вернутись поля», треба буде знести всі вигадки, сварки, перипетії чоловіка, який «занедужав» на хитрість. Заслужена артистка України Наталія Лемішка зуміла багатогранно, правдиво, змістовно, емоційно передати і в грі, й у пісні всі, так би мовити, картини Одарчиної жіночої долі. Свого часу пані Наталія грала в «Запорожці за
Дунаєм» на сцені Тернопільського драмтеатру ім. Т. Шевченка, щоправда, роль Оксани — названої доньки Івана Карася. Але, як зізналася, їй завжди «смакувала» роль Одарки, тож тривалий час чекала тієї миті, коли подасть вибагливому тернопільському глядачеві власне бачення головної героїні славнозвісної опери. Спочатку цьогорічного червня запропонувала її у концертному варіанті на закритті філармонійного сезону. Тепер ось дочекалася й театральної постановки.
Одарка у Наталії Лемішки і сварлива, і лагідна, і хвилюється-переймається долею дітей, але завжди яскрава, колоритна. Актриса зуміла вдало й правдиво передати всю палітру народного характеру.
Заслуженому артистові України Борису Репці та актрисі Людмилі Осташ випало щастя зіграти ролі двох головних молодих персонажів — Андрія та Оксани. Мабуть, найвлучнішу й найкращу оцінку творчій роботі цих артистів дав сам режисер-постановник: «У мене сльози бризнули, як вони заспівали — так чисто, світло, гарно, налаштувавши душу на любов».
Артисти театру зазначають, що у творенні нової вистави їм дуже легко працювалося з режисером-постановником Федором Стригуном. Прикметно, що у «Запорожці за Дунаєм» Федір Миколайович зайняв весь акторський склад театру. Такого масштабного дійства на тернопільській сцені вже роками не було.