Часом здається: що кращий і прогресивніший закон/стратегію/концепцію ми нарешті просуваємо, то менше шансів, аби він запрацював по-справжньому. Коли 2013 року після довгих і непростих дискусій ухвалили Стратегію державної політики щодо наркотиків до 2020 року, що вперше запропонувала збалансовані рішення, зокрема декриміналізацію цієї сфери — метод, що добре спрацював у багатьох країнах, — привід радіти справді був. Минуло чотири роки.
«Спочатку наче щось почало змінюватися. Але нині ті сигнали, котрі надходять нашим активістам із регіонів, говорять про те, що ставлення до наркоспоживачів як до криміналізованої спільноти яким був, таким і залишився. Знаєте, що найбільше турбує таких людей? Навіть не доступ до лікування, а декриміналізація», — каже лідер об’єднання людей із наркозалежністю «Волна», експерт Альянсу громадського здоров’я Антон Басенко. Про проблему він знає достеменно: Антон не лише зміг виборсатися з 11-річного піке, коли вживав важкі наркотики, а й стати активним учасником руху щодо гуманізації цієї сфери.
Радикальний захід
«Декриміналізація — це ключова міра, її впровадило багато країн. Криміналізація, яка мала б зменшити виробництво й обіг наркотиків, зазнала фіаско в Україні так само, як і у всьому світі. Вона не лише неефективна, а й шкідлива, веде до насилля з боку поліції, спричиняє епідемію гепатиту, особливо в Східній Європі. Люди, що вживають наркотики, не мають змоги берегтися, бо ховаються від поліції, бояться арешту», — каже член Глобальної комісії з наркополітики Мішель Казачкін на зустрічі з цієї проблеми, організованій Фондом «Відродження».
Річ зокрема про пацієнтів замісної терапії —тих наркозалежних, котрі офіційно стоять на обліку в кабінетах ЗПТ, під наглядом лікаря отримуючи ці препарати. «Правоохоронці безпідставно відстежують сайти замісної підтримувальної терапії. Так само, не маючи жодних законних підстав, просто забирають цих людей, відбирають легально видані ліки (якщо пацієнт стабільний, то має змогу взяти потрібний препарат ЗПТ на 10 днів, аби не ходити по нього щодня), телефони тощо», — каже учасник цієї програми Антон.
Ця проблема насамперед стосується провінційних містечок. У великих обласних центрах у поліції все-таки з’явилися нові люди, а ось у маленьких залишається стара гвардія, що пройшла переатестацію й використовує звичні для себе методи.
Не допомагає навіть те, що пацієнт замісної терапії має при собі відповідні документи, зокрема карту учасника ЗПТ. Препарати все одно відбирають. «Кажуть: нічого не знаємо, про накази не чули, це наркотик і крапка. Забрати препарат після того, як його віддали на експертизу, вже неможливо. А людина ж має 10 днів якось протриматися», — розповідає Антон. Якщо поліція видала принаймні довідку про вилучення, людина може взяти препарати знову. Якщо ні — нестерпна ломка або повернення до нелегальних наркотиків. «Це особливо прикро, бо саме зараз держава вперше в історії закупила препарати для замісної терапії. Їх спрямували до регіонів, й ось уявіть: пацієнт іде з препаратом, купленим за державний кошт, а правоохоронець просто відбирає ці таблетки. Це вже навіть не стигма щодо наркозалежних, а нецільове використання державних коштів».
Фактично вперлася в глухий кут і програма запобігання поширенню інфекцій через упровадження практики обміну шприців. Наказом МОЗ №188 визначено таблиці граничних розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів. Але у ній такі мізерні дозування, що коли шприц передадуть на експертизу, то цього досить, щоб відкрити кримінальне провадження. Саме після цього наказу, а ще коли у країні кілька років тому пройшло кілька показових акцій тиску правоохоронців на людей, які понесли свої шприци на обмін, кількість тих, хто наважувався нести ці шприци, знизилася катастрофічно: з 24 до 7%. Для правоохоронців це можливість просто взяти людину на гачок, відкрити справу чи вимагати кошти. Тобто можете уявити, де тепер ці шприци залишаються», — веде далі Антон.
«Законна» дискримінація
Водночас світло в кінці тунелю проблискує завдяки зусиллям міжнародних та неурядових організацій. Зокрема, за словами Антона, добре спрацювали навчальні відеоролики, що їх випустило Управління ООН з наркотиків та злочинності спільно з НУО тоді, коли реформували поліцію. «І вже буває, що на гарячу лінію телефонують слідчі із запитанням: до мене привели хлопця, каже, що пацієнт ЗПТ, кому мені зателефонувати й що з ним робити? Такі дзвінки надходять саме після серії тренінгів для поліцейських».
«Наркотики знищили багато життів, але погана наркополітика — ще більше», — сказав Кофі Аннан. Наше чинне законодавство не спрямоване на покарання дилерів та організаторів нелегального наркобізнесу, вкотре наголошують експерти. Більше того, аби жонглювати рішеннями щодо долі наркозалежної людини, правоохоронцям навіть не потрібно заморочуватися пошуком лазівок у законодавстві. Все відбувається законно: зокрема, відповідальність за зберігання незначних доз наркотиків міститься і в статті Кримінального кодексу, і в Кодексі про адміністративні правопорушення. «Тож слідчий має змогу в одному і тому самому випадку застосувати адміністративний кодекс, що заперечує кримінальне переслідування, або обмежується штрафом чи громадськими роботами, або Кримінальний кодекс. Усе залежить від кредитоспроможності батьків чи родичів наркозалежного. Це нормально? Ми криміналізуємо цю сферу», — каже директор Євразійського інституту наркополітики Володимир Тимошенко.
Хто чіпатиме курку, що несе золоті яйця?
За дослідженням Євразійського інституту наркополітики, левова частка всіх зафіксованих поліцією злочинів у сфері незаконного обігу наркотиків — їх виробництво та зберігання для власного використання, а не з метою збуту. Отже, майже 70% уваги правоохоронців спрямовано безпосередньо на наркозалежних, але не на тих, хто заробляє на цьому гроші. Про те, чому не чіпають наркодилерів, знають багато, але говорять мало. Хто ж чіпатиме курку, що несе золоті яйця?
«Ми хочемо прибрати ті норми законодавства, котрі уможливлюють безпідставні й неправові дії стосовно вразливої групи людей. Зокрема, запропонували зміни до КК та Кодексу про адміністративні правопорушення, які унеможливлюють трактування правоохоронцями таких випадків на власний розсуд. Ми наголошуємо, що акценти треба перенести з кримінального переслідування наркозалежних у соціальну, медичну площини», — каже Володимир Тимошенко.
Однією з перших країн, що впровадила декриміналізацію 16 років тому, стала Португалія. «Тоді ми зіткнулися з тим самим страхом, що й ваше суспільство нині. Португалія була раєм для наркотуризму. Діти починали пробувати наркотики в дуже ранньому віці», — каже доктор Жоао Гулао, національний координатор з наркополітики в Португалії.
Декриміналізацію, яку змогли впровадити в Португалії, нині визнано однією з найкращих у цій сфері. «Державні кошти, які раніше витрачали на кримінальне переслідування, пішли на розвиток програм замісної терапії та центрів реабілітації. Як наслідок, показники розповсюдженості вживання наркотиків (включно з одноразовим вживанням) у Португалії знизилися і знижуються далі у всіх вікових групах, а кількість наркозалежних, які добровільно обрали лікування, зросла в кілька разів. У нас відбувалася справжня революція. Ця тема була топовою і в політичних дискусіях, і в суспільстві».
ГОСТРО
Цифри свідчать, що нині зусилля правоохоронців спрямовані здебільшого проти тих, хто споживає наркотики, а не проти тих, хто їх продає та поширює. Так, у загальній структурі усіх наркозлочинів в Україні зростає частка кримінальних справ, відкритих за статтею 309 Кримінального кодексу (пов’язаних з незаконним виробництвом, виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту). Наприклад, у 2015 році за цією статтею засуджено 8119 осіб, у 2016-му — 6997, у першому півріччі 2017 року — 4506 осіб. А за злочини, передбачені статтею 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання з метою збуту чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) засуджено у 2015 році 1564 особи, 2016-му — 649, у першому півріччі 2017-го — 255 осіб.
Насамкінець. Звичайно, декриміналізація — не магічне слово. Вона працюватиме, якщо відповідальність візьмуть усі — влада, громадськість, зрештою, кожен. Треба тільки пам’ятати: ми боремося проти проблеми, але не проти людей.