ВИСТАВКА
Відбувся діалог між наївним та професійним
У чому полягає відмінність між професійним майстром і художником, для якого творчість лише хобі? Чому в одного художника кавун - це просто красива ягода, а в іншого - зашифрована ідея, і її розгадують століттями? Чому картини одних митців продають на аукціонах за мільйони, а твори інших, не менш талановитих, нікому не відомі? Про це спробували розповісти відвідувачам організатори виставки "Народне актуальне".
Архаїка і сучасність порозумілися
Проект був задуманий як діалог наївного (народного) та сучасного (професійного) українського мистецтва. За словами куратора проекту Лідії Лихач, таке поєднання в одній композиції вже стало традицією у світовій музейній практиці. Одним з головних завдань таких виставок є розширення аудиторії - з одного боку шанувальники народних видів мистецтва ознайомлюються з сучасними експериментами, з другого - відновлюється інтерес до народного мистецтва.
- Іноді якась частина аудиторії не сприймає сучасне мистецтво, - розповідає Лідія Лихач. - І, навпаки, далеко не всі, особливо професійні художники, сприймають народні картини як мистецтво. Коли ми створювали цей проект, навіть не уявляли, що з цього вийде, адже намагалися поєднати різні речі - архаїку, наївне українське малярство і сучасне, професійне мистецтво. Вийшло надзвичайно цікаво. Цей досвід створює зовсім іншу якість мистецького простору навіть в одній виставковій експозиції. Реакція відвідувачів була дуже позитивною.
Перша виставка була присвячена портрету. Організатори представили твори сучасних відомих українських художників, які обертаються в світовому мистецькому просторі, - Олександра Бабака, Андрія Гуменюка, Ірини Каленик, Юрія Пікуля. Іншим крилом проекту стали роботи майстрів селянського простору, тих, хто не закінчував академій, майже не виїжджав зі свого села, але наполеглива праця зробила їх значимими в історії українського малярства. Це - Катерина Білокур, Панас Ярмоленко, Григорій Ксьонз.
Темою другої виставки куратори проекту Лідія Лихач і Павло Гудімов обрали пейзаж - картини Ганни Готвянської, Якова Ющенка, Панаса Ярмоленка, праці полтавських кустарів 20-30-х років.
Душа просить
Завершують проект професійні та народні натюрморти. Натюрморт, тобто зображення композиції з різних предметів побуту, квітів, фруктів, досить довго існував лише як частина творів іншого жанру. Його джерела знаходимо ще у Середньовіччі - на іконах та у книжкових мініатюрах Святого Письма. Згодом, коли мистецтво набуває світськості, натюрморти стають більш реалістичними і, нарешті, у XVІІ ст. жанр досягає свого розквіту.
Саме оздоблення столу, на думку організаторів виставки, є певним культурним та соціальним маркером певного часу та місця. У роботах непрофесійних майстрів, частіше за все, стіл багатий на атрибути щасливого життя. Не випадково більшість натюрмортів народних художників зображають кавун - символ достатку, мрію про щасливе, заможне життя. Деякі картини народних художників, на професійний погляд, не зовсім правильні з огляду композиції та інших ознак класичного мистецтва. Але вони вражають радісним настроєм, яскравими фарбами, прагненням охопити весь навколишній світ у його простоті і ясності.
Саме такі картини в Олексія Довгуна "По господарству", Сергія Куценка "Повернення", "Натюрморт з пляшкою" невідомого художника, яскраві кавуни Нифонта Терещенка.
Професійні художники йдуть іншим шляхом - вони розширюють рамки композиційного рішення та поглиблюють потенціал жанру. Так, Павло Маков у своїй роботі "Скатертина" зміщує кут зору й змушує глядача подивитись на нього згори. Микита Кравцов будує класичну, майже академічно вивірену композицію "Букета", але ставить квіти у пластиковий пакет замість вази, адже "пластик", "штучність" - ключові слова сьогодення.
На полотні Олени Полященко - кіндерсюрприз, чи то з фольги, чи то зі ртуті - ніби дзеркало, в якому проглядає обличчя справжнього героя твору. Картина Андрія Сагайдаковського "Суп, ложка, хліб" у чомусь перекликається своїм суворим мінімалізмом із відомим "Оселедцем" Кузьми Петрова-Водкіна і водночас спонукає глядача до філософського осмислення життя.
- Розумієте, у кожного художника своя мета. Один прагне зобразити життя таким, яке воно є, чи яким він хоче його бачити. Інший вкладає у свій твір певну філософську ідею. Іноді глядачеві, щоб її зрозуміти, потрібно постояти перед нею і подумати. Але картина, що є справжнім витвором мистецтва, народна вона чи професійна, завжди має свою енергетику. Таку енергетику мають усі твори експозиції, - говорить Лідія Лихач. - Проте часто трапляється так, що художники рівноцінні, а картини одного відомі в усьому світі, продають за мільйони, а інший так і залишається невідомим. Що це? Іноді - удача, успіх, популяризація. Потрібен час, аби художника визнали. Подекуди - художнику просто не пощастило. Лише один приклад: Георгій Нарбут - знаменитий графік. А такий самий талановитий художник Адольф Страсов майже нікому не відомий. Він працював у 30-ті роки ХХ ст., і йому завадило ім'я -Адольф. А багато народних художників малюють просто для себе, тому що не можуть не малювати. Багато таких творців серед жінок-селянок. Удень вони роблять свою рутинну роботу, а ввечері малюють. Ганна Готвянська, звичайна селянка, авторка чудових пейзажів. На мою думку, не менш талановита, ніж Марія Приймаченко, але вона мало кому відома. Ми запитували у жінок-малярок: чому ви це робите? Відповідь одна: душа просить.
Твори багатьох із них ніколи не демонструвалися на виставках, деякі натюрморти і пейзажі побачили світ вперше, подарувавши глядачам радість спілкування зі справжньою творчістю, щедрістю людської душі, яка прагне поділитися найкращим, що у неї є.