ЦІКАВЕ ЖИТТЯ
Борис Ревенко двічі обійшов навколо світу, а створена ним кіностудія «Волинь» завойовує відзнаки на численних конкурсах
Валерій МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
Людмила ВРУБЛЕВСЬКА
для «Урядового кур’єра»
У дитинстві маленький Борис Ревенко мріяв про фотоапарат і велосипед. Другий мав прислужитися, щоб… поїхати на ньому в Африку — знімати мавпочок. Звичайно, мама — проста селянська жінка — дозволити синові такої розкоші не могла. Який там велосипед або фотоапарат, коли в сім’ї й на хліб насущний не завжди є?! Проте свою заповітну мрію Борис таки здійснив.
Спочатку була «Антарктида»
Після смерті матері, коли йому було 13 років, хлопця забрала до себе на Рівненщину рідна тітка. Рівень доходів у новій сім’ї був набагато вищим, тож мрія Бориса щодо фотоапарата здійснилася. Магія перших світлин і вирішила його подальшу долю…
— Звичайно, вже тоді я розумів, що на велосипеді до Африки не дістатися… А після прочитання книги Володимира Арсеньєва «Дерсу Узала» зрозумів: не обов’язково їхати в Африку, аби сфотографувати її дива! Адже набагато ближче знаходилася своя «Африка» — Приморський край!.. — із усмішкою згадує нині режисер. — Повна торба небезпеки, можливість мандрів по незвіданих стежках, ліани, дикий виноград!.. А ще — ведмеді та тигри!..
У ці краї і вирушив після строкової служби в армії Борис Павлович. До того ж, у ті часи навіть у найвіддаленіший кінець СРСР звільненому в запас воїну за квиток платити не треба було…
Тоді у Примор’ї було дуже багато українців. У Владивостоці, до речі, й нині проходить щорічний фестиваль української культури «Покуть», та щоп’ять років відбувається свій «Сорочинський ярмарок». Земляки й полегшили перші кроки юного мандрівника по далекій землі… Після року роботи на заводі в місті Арсеньєв у 1961 році юний Борис Ревенко потрапив на китобійну флотилію. На довгих 13 літ вона фактично стала для нього і домівкою, й місцем роботи.
— Протягом тринадцяти експедицій двічі проплив навколо світу, брав участь у переробці приблизно ста тисяч китів, — згадує нині режисер.
Але ні тяжка праця китобоя, ні вахтові чи авральні роботи, ні шторми не змусили вже битого морського вовка полишити улюблену справу. Відданий фотографії кіномитець не припиняв знімати під час рейсів. І навіть створив кіноклуб для китобоїв. Той носив красномовну назву — «Антарктида»...
Унікальне фото — китобої на добутому киті... Фото Бориса РЕВЕНКА
Аматорство на професійних засадах
До Луцька китобій повернувся 1974 року і відтоді цілком віддається улюбленій справі. Доля виявилася до нього прихильною: випала можливість працювати методистом у Будинку народної творчості. Бориса Ревенка, який вже мав за плечима дворічне навчання на режисерських курсах, на цю посаду взяли з розпростертими обіймами.
— Тоді ми на замовлення обкому та міськкому компартії знімали різні кінофільми, які з величезним інтересом переглядали в трудових колективах. Бо ж побачити себе на екрані — цікаво кожному! Оскільки ми творили кіно в маленькій кімнатці Будинку народної творчості, влада прийняла рішення про передачу нам приміщення… колишньої котельні. Була вона хоч і в підвальному приміщенні, але в центрі міста, — згадує Борис Павлович. — Після десятків машин вивезеного сміття та ремонтних робіт наш колектив переїхав у просторе приміщення.
І донині тут функціонує самодіяльна кіностудія «Волинь». Тільки до назви давно додалося слово «народна» та понад три сотні нагород і відзнак. Кіностудія вже чотири десятки літ, мов магніт, притягує до себе талановитих людей. Тих, які не тільки креативно мислять, а й спроможні реалізовувати свої ідеї. Сотні створених ними фільмів розповідають про Волинь і її уродженців, виховують у глядачів порядність і патріотизм.
Серед найвідоміших вихованців Бориса Павловича — режисер Олесь Санін, який номінувався на «Оскар» за фільм «Козак Мамай», один із найвідоміших українських операторів Сергій Михальчук, а також десятки тих, хто творив і творить нині українське телебачення.
Серед жанрового і тематичного різноманіття кіностудія «Волинь» незмінно приділяє увагу екологічній тематиці. Ця традиція була започаткована знятим три десятки літ тому фільмом «В обійсті чорного самітника». Своєю режисурою і новизною тематики той буквально заворожив глядачів на десятках фестивалів. У тому числі й тих, що проходили під егідою УНІКИ — Міжнародного союзу непрофесійного кіно, який, як відомо, входить в офіційну раду ЮНЕСКО.
Самодіяльні митці з Волині створили хвилюючу розповідь про надзвичайно рідкісного птаха — чорного лелеку, щоб на весь світ заявити про стрімке скорочення на планеті біорозмаїття…
Музей зібрав кінораритети
У 1991 році, коли зупинилася промисловість і зникла кіноплівка, у Бориса Павловича виникла ідея створити в кіностудії музей, аби зберегти безцінні кадри та історію кінематографа.
Більшість волинян, які бувають у центрі Луцька, нині навіть не здогадуються, що поряд із головною площею міста є унікальна збірня, а кіностудія «Волинь» перетворилася на великий діючий музей кіно та фотографії. Тут зберігаються десятки тисяч експонатів: тисячі кілометрів плівок, платівки, професійні фото, а також і відеокамери, проектори, монтажні столи тощо. Найдавніші експонати в музеї датовані 30-ми роками ХХ століття. Є навіть німецька портативна камера, якою оператори знімали військові дії. Представлена тут і фотокамера відомої української сенаторки Олени Левчанівської, яку передала в музей її донька Ірина. А сотні і сотні зразків іншої фото- і кінотехніки фактично ілюструють розвиток технічної бази цього виду мистецтва.
Спочатку працівники кіностудії залучали до збирання експонатів населення. Борис Павлович навіть безкоштовно переписував сімейні зйомки з плівки на цифру взамін на ті самі плівки або старе обладнання. 3200 фільмів, наприклад, передали з фільмотеки міського управління освіти. Незважаючи на те, що в тій фільмотеці є унікальні хроніки боїв на Волині, усі вони підлягали… утилізації. На щастя, Борис Ревенко вчасно втрутився.
Сьогодні люди постійно несуть сюди все пов’язане з історією фото- та відеоіндустрії. Навіть під час нашої розмови до студії завітав молодий чоловік, який приніс стару відеокамеру.
Борис Ревенко вважає, що його життя вдалося на славу. Адже він робив тільки те, до чого лежала душа. Головний життєвий секрет, на його переконання, полягає в тому, щоб щиро поважати кожну людину, з якою спілкуєшся. І попри будь-які життєві незгоди, ніколи не зраджувати улюбленій справі та завжди залишатися оптимістом.
ДОСЬЄ «УК»
Борис РЕВЕНКО. Народився 1937 р. у с. Хиженці на Черкащині. Створив і впродовж чотирьох десятиліть очолює народну самодіяльну кіностудію «Волинь». Голова Волинської обласної організації Національної спілки кінематографістів України, заслужений працівник культури України, неодноразовий лауреат міжнародних і загальнонаціональних творчих конкурсів.