На важкий час для українців випали знаменні роковини Тараса Шевченка. Однак ювілейні заходи засвідчили не єлейну та задля годиться форму вшанування Великого Кобзаря, а щиросердну любов до нього і прагнення жити за його заповітом.
Днями мені випало побувати на такому святі у київській спеціалізованій школі №47. До знаного своїми культурологічними традиціями навчального закладу завітали лауреати Шевченківської премії народний художник України Леонід Андрієвський і співачка Ніна Матвієнко, відомий пропагандист Шевченкіани доктор педагогічних наук Галина Сагач, лауреати міжнародних конкурсів та популярні виконавці творів Великого Кобзаря Леся Амбросова, Микола Лисенко та Олег Малик і багато інших митців.
Відкриваючи велелюдне зібрання Шевченкового кола «Батько Тарас — дітям», директор школи Світлана Нетецька доповіла про зроблене цим колективом до славного ювілею. Йому передували конкурси стіннівок «Уклін та шана Кобзарю», літературно-мистецьких робіт «Дитячий Кобзар», інтернет-вікторини «Чи знаємо ми Шевченка?», шкільні радіопередачі «Слухайте голос безсмертного Тараса».
Мені, журналістові, цікаво було заглибитися у зміст шкільної газети «Ерудит», присвяченої ювілею. Бо цими днями, певен, навіть не кожна регіональна газета спромоглася на слова, які подає «Ерудит»: «Не відомо, чи усвідомлював Шевченко свою пророчу місію? Місію воскресителя народного духу, національної пам’яті, національної мови, українського Слова. Слова, що здатне зрушити з місця, об’єднати у боротьбі з несправедливістю, «порвати кайдани». Їх написала одинадцятикласниця Катя Большакова.
Ще більший захват викликає збірник літературно-мистецьких учнівських творів «Рапсодія дитинства». Оформлений зі смаком, на що спроможне нині не кожне видавництво, він містить понад п’ять десятків найрізноманітніших робіт — прозових, поетичних та образотворчих: своєрідний звіт Кобзарю щодо вірності його заповітам.
Як, скажімо, можна не помітити щирого слова семикласниці Дарини Волошко з її «Листа до Тараса»: «Щораз, приїжджаючи в Канів до Тебе, Тарасе, намагаюся звірити наші з Тобою думки і прагнення, радість і смуток, віру й надію. Щораз краще Тебе розумію, а значить, ліпше розумію й себе. Вивищуюсь духом, гартуючи волю і гордість. І вкотре пересвідчуюся, що наші вкраїнські серця б’ються-таки в єдиному ритмі».
А ось хлюпнуло і поетичне осмислення величі Т. Шевченка у його розумінні другокласницею Веронікою Головченко:
Кобзаря подарував
Нашому народу,
Щоби люди не цурались
Козацького роду.
Не менше вражають і малюнки Аліни Магаляс, учениці 7-Б класу: в кожному вгадуються відомі мотиви Т. Шевченка на теми українського села чи то Кос-Аралу.
А потім був концерт. І присутні на ньому не шкодували щиросердних емоцій. Дітки читали поезії Шевченка і власні, йому присвячені. Вони винесли на суд глядачів не лише роботи поетичної студії «Кобзарик», а й сценки «Екотеатру» з життя малого Тараса, а також із творів поета «Кавказ», «Розрита могила» та інших.
Запам’ятався і виступ на святі вихованців Київського військового ліцею імені Івана Богуна, зокрема Ігоря Ковтуненка із Севастополя, який оприлюднив свою роботу «Шевченко і Крим».
Певен, замало слів, щоб описати всі принади святкового дійства у школі №47. Бо це треба було бачити. І діток-ангелочків, які вийшли на сцену із «Псалмів Давидових», і малого Тарасика з монологами, коли йому «тринадцятий минало». У залі обмінювалися думками: ці дітки в майбутньому ще й не так заявлять про себе. Бо в них живе пломінь серця Великого Кобзаря, пломінь, який передають їм талановиті педагоги неординарної школи.