ДАТА
24 жовтня виповнилося 100 років від дня народження великого артиста
У кожному суспільстві найбільше цінується те, чого йому бракує. За радянських часів це була Правда, що робило жанр сатири рідкісним і небезпечним, а самих сатириків — загальнонародними кумирами. Повною мірою це стосувалося як легендарних Тарапуньки і Штепселя, яких знав весь Радянський Союз, так і ленінградця Аркадія Райкіна. От лише його принципове ігнорування Києва донині пояснюють тим, що саме тут на репліку артиста — «Скажи, хто я?» — із переповненої зали пролунав викрик із грубим визначенням національності великого сатирика. Мовляв, він після цього заявив, що ноги його більше не буде в Києві, і дотримав свого слова.
Яблуко від яблуні... Фото з сайту blogs.privet.ru
«Персона нон грата»
Артист ніколи не приховував причин свого особливого ставлення до української столиці, заявляючи, що «не поїду до Києва, де я зіткнувся із скаженим розгулом антисемітизму». От лише виявився він аж ніяк не на побутовому рівні, як нас переконують.
Погодьтеся, що мудрий Райкін, який навіть за умов тотальної цензури умів сказати людям правду, через дурний вибрик якогось антисеміта (навіть якщо цей випадок справді був) не став би винуватити всіх киян. Тим більше, що серед них ніколи не бракувало його одноплемінників.
Про справжні причини, що спонукали Райкіна стати «персоною нон грата», не так давно розповів один із близьких знайомих митця — колишній заступник директора Укрконцерту Леонід Гройсман. За його словами, київські гастролі райкінського Театру мініатюр збіглися з черговою антисіоністською кампанією, яка на периферії зазвичай набувала ще потворніших форм, ніж у центрі.
Отож уявіть ситуацію, коли приїжджим столичним артистам пропонують виступити на святковому концерті до ювілею комсомолу, а потім, не придумавши хоч якогось виправдання і заздалегідь не попередивши, викреслюють із програми. Як наслідок, трупа Райкіна, понад годину прочекавши на вулиці обіцяного транспорту, як обпльована повернулась у рідні пенати. Це образа для будь-якого митця, не кажучи вже про зірку, яка тріумфально репрезентувала мистецтво СРСР не лише в столицях соціалістичних країн «народної демократії», а навіть у далекій Великобританії. Тим більше, що всі розуміли: зміни до програми урядового концерту вносились аж ніяк не рядовими клерками.
Райкін умів навести лад в комуналці. Фото з сайту blogs.privet.ru
«За моє жито…»
Звиклий до «непростих» стосунків із «партноменклатурою», Райкін махнув би рукою навіть на цю образу. Тим більше, що він звик дорожити оцінкою глядачів, а не «власть імущих».
Та ходіння митця по колах пекла на цьому не закінчились. Наступного дня відмінили виступ Райкіна на українському телебаченні, заздалегідь проанансований у тижневій програмі. Мовляв, саме в цей час піде в ефір терміновий офіціоз, а насправді транслювали… концерт учнів хореографічного училища. Отож не залишилося жодного сумніву, що йдеться не про прикрі випадковості, а свідому політику замовчування «єврея».
…Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Аркадія Райкіна, став його візит до дантиста. У знервованого артиста розболілися зуби, і коли його вже оглядав лікар, до кабінету забігла дама в білому халаті:
— Як вам подобається цей Райкін!? Він вимагав за свій виступ на телебаченні стільки, що йому не змогли заплатити!
Саме після цього артист заявив, що не гастролюватиме в Києві доти, доки в апараті ЦК КПУ не з’явиться хоч один інструктор-єврей. Заява, можливо, дещо емоційна, однак цілком виправдана для людини, що опинилась у ролі персонажа відомого українського прислів’я: «За моє жито мене і побито».
П'є один, а голова болить у всіх. Фото з сайту nnm.ru
Вже у 1980-х роках видатний сатирик, який любив українську публіку за щирість, безпосередність і тонке розуміння гумору, запропонував компроміс, який давав змогу кожній зі сторін конфлікту зберегти лице. Мовляв, якщо йому і розбитій інсультом дружині виділять путівки до санаторію в Кончі-Заспі, а на час гастролей закріплять за ним легковий автомобіль, то Театр мініатюр виступить у Києві. Та судячи з того, що кияни не дочекались приїзду великого артиста, його вимоги розцінили як занадто «зіркові». Зате міф, придуманий для прикриття неблаговидних дій українського керівництва, донині ганьбить без вини винуватих українців у антисемітизмі.
«Є в нас студент-грузин. Звуть його Авас...». Фото з сайту liveinternet.ru