«Зумій своїм життям до себе дорівнятись», — на мультимедійному екрані Перебродівської сільської школи читаю слова Мавки: діти вивчають «Лісову пісню». Тут, у далекій поліській глибинці, під самісіньким білоруським кордоном, частенько зустрінеш і Мавку, й Перелесника, і Того, що греблю рве.
Ще донедавна забутий край модернізується просто-таки на очах: далеко не кожна міська школа має такі технології, як тут. І не в кожному місті побачите таку, як у цій громаді, нову спортивну залу, не скрізь так оперативно отримаєте будь-яку послугу — часто навіть не виходячи із власної хати. Не вірите? Тоді вирушайте разом із нами в подорож до Миляцької об’єднаної громади — піонера в децентралізації не лише на Рівненщині, а й в Україні.
Голова цієї унікальної громади — Федір Хлебович, якого особисто знаю незабаром три десятиліття. А він не змінюється: ініціативний, діловий, на льоту хапає новинки. Тож не дивно, що саме він став головним децентралізатором у рідному краї, швидко розкусивши урядовий пряник: виграють ті, хто буде першим. Він знав, як складно буде йти цим шляхом, адже далеко не все на ньому було прописано законодавчо.
Про все це відверто говорив землякам. Ті вагалися: навіщо нам, мовляв, поперед батька в пекло?
Невтомний Хлебович
Найбільше люди боялися, що їм доведеться щоразу їхати в Милячі по довідки, які досі отримували в сільрадах. Учителі тільки й говорили про скорочення. «Довідки отримуватимете, не виходячи з хати, скорочень не буде. Які скорочення педагогів з такою, як у нас, мабуть, найвищою в Європі, народжуваністю?» — вдарив по сумнівах залізним аргументом Хлебович.
До слова, 12—15 дітей у сім’ї для цього поліського закутка зовсім не дивина. Але вершать тут найвищу, як на мене, державну політику: плекають генофонд.
Упевнено перемігши на виборах голови 25 жовтня 2015 року, Хлебович слова дотримав. Бо саме в цій громаді з’явився перший в Україні сільський центр надання адміністративних послуг: 1,2 мільйона гривень, які коштувало переобладнання під нього приміщення колишньої сільської ради, залучили через ЄС — ПРООН. Тут кожному видадуть потрібну довідку. І нікуди їхати не треба — достатньо замовити у старости, який має комп’ютеризоване робоче місце і печатку. Це перша об’єднана громада, яка на початку 2016-го провела вибори старост, тож Хлебович має надійних помічників у кожному її куточку. Це шановані люди, слово яких тверде й авторитетне. До речі, відеоконференції зі старостами звідси, із ЦНАПу, — вже звичне явище: немає потреби витрачати пальне і дорогоцінний час.
Тепер на порядку денному — електронне врядування, яке втілюють через програму «Розумне місто». Усім жителям, які мають інтернет (а таких тут понад 70%) доступна інформація про те, що і за скільки купують для громади, яка заробітна плата в голови та його заступників. Тендери, зрозуміло, проходять через систему ProZorro. Одне слово, громада цілодобово онлайн контролює владу. Ще мить — і вона зможе так само, в режимі реального часу, дивитися сесії: ну чим, скажіть, не Європа?
— До речі, вони в нас такі, що Верховна Рада інколи вихідна, — каже Хлебович. — Триває здорова конкуренція за розподіл коштів для розвитку: кожен депутат, природно, хоче залучити якнайбільше на своє село, тож і шукає відповідних аргументів.
Торік Миляцька ОТГ, яка з початку 2016-го вийшла на прямі відносини з держбюджетом, мала 24,5 мільйона гривень доходів. З них майже 16 мільйонів — освітня субвенція, 3,8 — медична, 2,6 мільйона — базова дотація, 2,2 — власні надходження. Додайте до цього субвенцію на розвиток інфраструктури держфонду регіонального розвитку обсягом 9,5 мільйона і перерозподілену за рішенням уряду дотацію, яку не використали Донеччина і Луганщина. І знайдіть відповідь на запитання: вигідно об’єднуватися у велику громаду, чи ні? До слова, перерозподілену субвенцію отримали торік у грудні, але встигли використати до нового року: закупили сучасні твердопаливні котли в кожну із шести шкіл громади. Відпрацювавши опалювальний сезон, уже відчули економію.
«Краще рідної немає!»
Крім зарплати, торік учителі отримували ще й максимальних 20% надбавки за престижність праці, премії та допомогу на оздоровлення. І все це з бюджету громади. За престижність виплачують і тепер, хоч уряд істотно збільшив зарплати вчителям. До слова, кожен навчально-виховний комплекс школа — дитячий садок має статус комунального підприємства об’єднаної громади та є розпорядником тих фінансів, які «ходять за дитиною».
Приміром, дитсадок у Милячах — справді палац дитинства: батьки сплачують лише 40% вартості харчування (це приблизно 200 гривень на місяць), решту додає бюджет громади. Температура в садочку — плюс 23, завдяки допомозі держави торік відкрили ще одну групу для дітей 4—5 років. Тож і не дивно, що дітвора задоволено читає відомий вірш про журавля, який, облітавши «сто морів, сто земель», відповідає: кращої від рідної землі немає!
У Жадені кипить будівництво спортивної зали, та якої! У вигляді компактного ангара — такі бачила в польських об’єднаних громадах. Підігріватимуть арену лише тоді, коли тут будуть спортсмени — економія. А в тому, що будуть, сумніватися не доводиться: з нетерпінням чекають діти та батьки Великодня, коли отримають цей коштовний подарунок.
А в Перебродах зводять дитсадок кошторисною вартістю 17 мільйонів. Тут, зрозуміло, за рік не встигнуть: розрахували сили та ресурси на три. Але такої живої поліської глибинки не доводилося бачити вже давно. Тут-таки, в Перебродах, торік збудували дорогу, яка має статус комунальної. Шкода, що інша, лісова, що веде до віддаленої Будимлі, зі статусом державної: тож спрямувати сюди кошти не можуть. 8 кілометрів щодня пішки не здолаєш, автобус же розіб’ється вщент за кілька поїздок. Ось і навчаються старшокласники (в Будимлі лише неповна середня школа), як тут кажуть, на екстернаті. Питання до уряду? Ще й яке! І дорога така в державі, звісно, не одна.
А в Луговому та Білому вперше за всі роки існування з’явилося вуличне освітлення.
— Задіяли, наскільки могли, кожен куточок. А тепер залучаємо експертів, щоб зробити стратегічне планування розвитку громади на п’ять років і рухатися далі зокрема з допомогою грантів та міжнародних ресурсів, — каже Федір Хлебович.
Ось що означає не зневажати душі своєї цвіту: того поліського цвіту, якого, особливо в попередні роки, було по всьому світу. Тепер земляки здебільшого вдома: на території громади пролягає бурштиноносна зона. Уявіть, який ресурс для розвитку мала б ця громада, якби його тут видобували легально! Заходить бурштин і на заповідний масив міжнародного значення Переброди — Ольмани, тож копають і в заповіднику. Потужні помпи, квадроцикли, інша прохідна техніка — все це побачиш на вулицях. Але місцева влада не має жодних важелів впливу на земляків, більшість із яких не замислюється над тим, що тут буде завтра. І зневажає цвіт особливої поліської душі: гостинної й напрочуд широкої.
В офіційному Києві про це знають. Неподалік начебто стоїть Нацгвардія, а тут копають серед білого дня. Кажуть, лише поліський бурштин міг би повернути зовнішній борг України, але найвищим його покровителям це не вигідно. Тож аргументів у місцевої влади, вважайте, не залишається. Шкода!
Щонеділі Федір Хлебович іде до церкви в рідному Удрицьку: молиться, щоб Бог дав розуму його землякам не зневажати землю, на якій жити онукам, нашим правителям — рішучості й політичної волі врегулювати бурштинове питання. А ще співає в церковному хорі: дуже вже гарний має голос. Здається, то лунає голос його малої батьківщини — Рівненського Полісся. Прислухайтесь і почуйте…
КОМЕНТАРІ
Маршрут успіху
Тетяна ГРЕЩУК,
виконавчий директор Рівненського відділення
Асоціації міст України:
— Рівненщина пройшла третину передбаченого перспективним планом об’єднання шляху: тут 20 об’єднаних територіальних громад, 18 із них мають прямі відносини з держбюджетом. Замість 365 сільських рад має з’явитися 61 спроможна громада, принаймні, з цим погодився Кабмін. Якщо торік 5 громад отримали 25 мільйонів інфраструктурної субвенції, то нині для 18 громад передбачено майже 70 мільйонів. Але є умова: середньостроковий перспективний план розвитку громади, той, над яким активно працюють у Милячах.
Асоціація започаткувала маршрути успіху, щоб наочно показати, як живуть першопрохідці. Перший маршрут проліг до Миляцької громади, і ця поліська глибинка просто-таки вразила й тих, хто вже об’єднався, і тих, хто ще вагається.
«Змінимо країну знизу»
Олександр ДЕХТЯРЧУК, 
народний депутат України від Рівненщини:
— Так звані підйомні для об’єднаних громад будуть: хочемо перевести ці кошти зі спеціального в загальний фонд держбюджету. Це позиція Мінрегіону теж. Є грантові ресурси, міжнародна технічна допомога, які можна і треба залучати: маючи проектних менеджерів у громадах, цього гріх не робити. Дороги теж слід передавати громадам, але з частиною коштів на їх утримання — такий собі пряник. До кінця року, гадаю, перейдемо Рубікон — буде об’єднано понад 50%. Бо життя в громаді, яка сама вирішує свою долю, все одно краще, ніж у великому колгоспі з назвою район. Тому ми неодмінно змінимо країну на краще знизу.
ДОВІДКА «УК»
Миляцька об’єднана територіальна громада утворилася 25 жовтня 2015 року, об’єднавши 9 сіл: Милячі, Біле, Лугове, Удрицьк, Жадень, Хочин, Смородськ, Переброди, Будимлю. Її територія — майже 500 квадратних кілометрів, тут 7200 жителів. Громада займає приблизно чверть території Дубровицького району, її питома вага за кількістю населення — 15%. Головні донори бюджету — 5 лісництв, 2 сільгосппідприємства, магазини та кафе споживчої кооперації.