У 90-х, як і в 40-х роках минулого століття крилатий вислів українського класика піддали ревізії. Та наступати на граблі історії наче наша ментальна риса. Можна було б сприймати це з гумором, якби не так часто — в малому й великому — по-махозістськи стаємо на них, вибиваючи з голови мудрість та досвід попередніх поколінь. Зіткнулася з цим у бібліотеці. Готуючи журналістський матеріал, шукала книжку класика іспанської літератури, яка торік отримала найвищу національну премію і свого часу номінувалася на Нобелівську.
Спочатку була радість: нарешті ми на висоті! Така книжка є у районній бібліотеці, та ще й у відділі дитячої літератури — рідкісні переклади її творів! Не повірите, я так загордилася своїм містом, що почала розхвалювати його високий культурний рівень усім, хто був на той час «під рукою», компенсуючи, вочевидь, таким чином собі і ближньому тотальний брак позитиву в нашому житті та інформаційному просторі. Одне слово, «Остапа понесло», та, на жаль, передчасно.
Потрібні мені книжки, як з’ясувалося на місці, числяться лише в каталозі — колись такі були. Здавалося, з часом, коли вони стають раритетами, їхня цінність зростає. Однак у наших бібліотеках з книжками часто поводяться, як з бідними пенсіонерами чи політично ненадійними. Ці, яких шукала, потрапили під гриф політично ненадійних. Оскільки видавалися в Московському видавництві ДЕТГИЗ, то як російськомовна література (а туди, під один гребінець, потрапила й зарубіжна — більшість якої в російськомовному перекладі) була піддана анафемі. Так пояснила мені знайома директор однієї великої міської бібліотеки. Тепер не зашкодило б, каже, чимало з них видати українською, але пішли у 1990-х іншим популістським шляхом: дали вказівку вилучити ці книжки як «співучасників»... русифікації підростаючого покоління. Цю ситуацію краще від класика не потрактуєш: хто бачить калюжу, а хто відбите в ній небо. Побачили в книжці лише калюжу.
А наше підростаюче покоління тим часом не вилізає, на жаль, не з бібліотеки, а з телевізії, з екранів якої двомовно пре насильство, агресія і беззмістовність. Герої мультиків інтернаціонально агресивні, не усміхаються, а насміхаються... Немає цікавої програми для дітей та сімейного перегляду: тих же подорожей у Країну цікавої книжки. Адже нових видань надходить щороку в публічні бібліотеки, особливо сільські, районні, де доступ до культурних цінностей не вирізняється широкою палітрою, обмаль. Хоч колись були сотні, школа і бібліотека вчила дітей бережливо ставитися до книжки — «морської глибини» знань: склеювали, «лікували» їх. Це було виховним моментом. Чому б не згадати доброї справи?
Та повернімося у лабіринти наших книгозбірень. Жителька відомого в Галичині древнього монастирського села Унів із сумом розповідала, як у 1940—1950-х — на початках становлення радянської влади — на долівці церкви, котру перетворили на склад, палили бібліотеку лаври з цінними релігійними стародруками та дореволюційною літературою. Теж... заважала тим, хто не вміє нічого робити, тільки нищити, виховувати «справжніх атеїстів». Утім, таким хотілося бути ревнішими від самого вождя світового пролетаріату.
У тому ж селі в 1990-х теж зникла новостворена світська бібліотека: оптимізовували бібліотечну мережу, бездумно «втілюючи цінну вказівку зверху» та ревізуючи «шкідливу» літературу. Деякі з книг нібито передбачалося зберегти в укрупнених бібліотеках, спецфондах і відділах. Та не всі, хто вміє триматися на воді, можуть пірнути «в книги морську глибину» і не всі цього хочуть, тому на якомусь дні опинилися книжки. Сучасні «поклонники» теж не проти бути тепер ревнішими від самого Папи Римського.
Пояснення бібліотекаря, що у напівпорожньому приміщенні дитячої книгозбірні немає місця «старим книжкам», — злякало. Згодом трохи заспокоїла розповідь львівського видавця. Вдалося, каже, нещодавно знайти в Україні — в сусідній області — старий, із 40—50-х років минулого століття, каталог видань провідного союзного видавництва, де свого часу працював талановитий галичанин. Це старе видання стало документальним підтвердженням його редакторської діяльності. Спасибі, що на зламі епох там працювали фахівці, котрі вміли і не лінувалися пірнати у професійні і книжкові глибини до дна.