У багатьох містах України пройшли презентації унікального видання «Місто, з якого почалася війна». Нещодавно про книжку розповідали її автори у Виноградівській міській бібліотеці на Закарпатті.
Директорка Виноградівської міської централізованої бібліотечної системи Каталін Вашкеба зазначила, що книжку, яка вийшла друком 2020 року на 252 сторінках, підготовлено на основі свідчень жителів окупованого 2014-го Слов’янська. Це не просто місто, з якого почалася війна на сході України: події в ньому стали своєрідною моделлю для захоплення інших міст України. Його сумний досвід згодом пережило багато інших населених пунктів країни після повномасштабного вторгнення рф.
Презентували книжку правозахисники, співавтори, документалісти Надія Нестеренко та Андрій Москаленко, які представляли Східноукраїнський центр громадських ініціатив і Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян, а також колишня полонена волонтерка з Донецька Ірина Довгань.
Модераторка заходу фахівець Східноукраїнського центру громадських ініціатив Аліна Серга зазначила, що книжка висвітлює порушення прав людини у Слов’янську, а також відновлення миру на сході України в 2014—2018 роках. Долю персонажів перемолола воєнна м’ясорубка: багато з них потрапили в полон, їх піддавали фізичному, сексуальному та гендерному насильству, до збройних формувань залучали навіть дітей. Трагізм подій підсилювався тим, що людей ігнорувало керівництво міста, депутати, правоохоронні органи, священнослужителі. У світлі цього вражає героїзм простих українців.
«Разом з партнерами ми почали документувати воєнні злочини з 2015 року. Тоді стало зрозуміло, що правоохоронна система не те що не встигає розслідувати злочини, а навіть фіксувати їх. Здоров’я свідків, котрих ми опитували, так швидко погіршувалося, що багатьох уже немає серед живих, — розповідала Надія Нестеренко. — На початках зібрану інформацію ми використовували для юридичних справ. Потім вирішили підготувати книжку для широкого загалу. У ній небагато юридичних термінів, тож її цікаво читати всім».
Загалом у виданні використано 78 задокументованих свідчень потерпілих і свідків порушень прав людини у Слов’янську. Воно охоплює всі аспекти життя містян під окупацією, коли так зване народне ополчення на чолі з громадянином російської федерації ігорем гіркіним контролювало місто. Із квітня, коли Слов’янськ захопили, до його визволення в липні в місті, за офіційними даними, загинули 124 цивільні особи, майже 80 було поранено, з яких 19 стали інвалідами.
У книжці є епізоди, як на мінах підривалися цивільні люди. Зокрема, як чоловік, ідучи ґрунтовою дорогою, не помітив розтяжку і йому відірвало обидві ноги. Більш ніж пів року тривало розмінування Слов’янська.
«Місцева влада довго не втручалася в розгортання проросійських рухів, вдаючи, що не помічає їх. Більшість правоохоронців на той час пішли у відпустки або склали зброю, про що повідомили очільника незаконних збройних формувань громадянина росії гіркіна. Адмінбудівлю відділення поліції було захоплено без жодного опору. Заколотники захопили склади зі зброєю. Як, до речі, і в Лисичанську», — додала Надія Нестеренко.
«Мало хто знає, — зазначив у розповіді Андрій Москаленко, що у Слов’янську 2014 року мали місце факти торгівлі людьми. Українських полонених змушували будувати фортифікаційні споруди в місцях ведення бойових дій, використовували їх як живий щит. 2022 року було таке: росіяни забирали цивільних, вивозили їх у білорусь, і що далі з ними відбулося, ми не знаємо, бо багато людей просто зникало».
«Навколо мене на Донбасі навесні і влітку 2014-го було небагато проросійськи налаштованих людей. Усі жили звичним життям і мріяли про краще майбутнє. На цьому й зіграла ворожа пропаганда, яка через телебачення поширювала щось на кшталт: «Ось прийде росія, і ви заживете краще!»
Люди вірили, а мені це було дивно, бо не переймалася тим, що хтось із росії може зробити моє життя кращим, — поділилася думками Ірина Довгань, яка пережила російський полон. — Коли 12 травня 2014-го проводили референдум, то багато літніх людей ішли голосувати не за росію, а щоб їх не змушували розмовляти українською мовою.
Проте все це дуже погано закінчилося. Зі знайомими, котрі виїхали, ми аналізували долі багатьох, хто залишився в лнр. Ніхто з них не почав жити краще. А для кожного з нас важливо не настільки наше життя, як майбутнє дітей і онуків.
Я вже тоді взялася допомагати українським військовим, які визволяли місто Ясинувата за 100 км від Слов’янська. Вони жили на голій землі в лісосмузі. Мене заарештували, бо у планшеті були фотографії з українськими військовими на тлі прапора, а в смс-повідомленнях — грошові перекази на покупки для ЗСУ.
Удруге жахіття війни довелося пережити на Київщині, куди сім’я переїхала після мого звільнення з полону. Це були знову страшні часи. На щастя, до нашого села вони не дійшли».
Роздуми із приводу почутого висловили виноградівці, які прийшли на презентацію в бібліотеку. Усі вони отримали в подарунок книжку з автографами.
Наталія КОБАЛЬ
для «Урядового кур’єра»