Відомо, що враження від фільму Мирослава Слабошпицького розділилися антагоністично: від проголошення твору геніальним до повного неприйняття «цієї чорнухи». Так, видання The Hollywood Reporter вважає, що «Плем’я» — «глибокий, незвичайний і дуже оригінальний фільм». The Times додає куті меду словами «захоплюючий і безкомпромісний фільм, визначне кінематографічне досягнення».
Балувані Канни дали три відзнаки
Звісно, про смаки сперечаються, спираючись на цифри. На момент виходу 11 вересня на екрани України «Плем’я» закупила 21 країна світу, в тому числі такі кінематографічні, як США, Японія та Франція, що вже безпрецедентно для національного кінопродукту. Фільм помітили на 43 кінофестивалях світу. Нашій кіно?спільноті довелося 52 роки чекати, поки балувані Канни відзначать українську стрічку аж трьома нагородами. Зокрема Гран-прі «Тижня критики 2014». Згадую, як Юрій Герасимович Іллєнко пишався саме цією нагородою за фільм «Лебедине озеро. Зона».
Оглядач Filmcomment підсумовує: «Найдивовижніший, найвинахідливіший і найтривожніший фільм серед усіх, які я бачив цього року в Каннах». Там критики щорічно не лише визначають мистецькі тренди, які задаватимуть тон у кіноестетиці, а й артикулюють широкий спектр суспільно-психологічної проблематики.
Та навряд чи українські провінційні кінотеатри побачать фестивальний фільм. Бо що таке Канни та The Times для українських прокатників? У них зацементувалася думка про неприбутковість вітчизняного кіно. І це твердження мусять спростовувати кожен наш режисер із продюсером, які спромоглися довести свій фільм до екрана.
Системі протистоїть одинак
На мою думку, фільм Слабошпицького не намагається догодити ані фестивальній публіці, ані академікам «Оскара», ані масовому глядачу. Режисер зняв стрічку про те, що болить у нього як громадянина, і наситив її талантом і майстерністю, здобутими у створенні короткометражок, що теж були відзначені на престижних фестах.
Його новий фільм про Глухих і Німих до Системи. Такими побудували стосунки з Державою цинічні та розумні чиновники. Вони відтворюють Систему за допомогою добре проплачених, освічених і вольових рекрутів, які вбудовують новачків у «харчовий» ланцюг девіантного виживання. Кількісна перевага, злочинна сила диктують право на саме таку норму поведінки і мораль.
За художню модель режисер і сценарист Слабошпицький узяв життя інтернату для глухонімих. У фільмі спілкуються емоційною мовою жестів, час від часу чуємо побутові шуми. Автори зазначають, що коханню і ненависті не потрібен переклад.
У «Племені» не означено, в якій пострадянській країні існує цей освітній заклад. І хоч мова жестів у нас різниться від європейської або американської, підтекст фільму зчитується будь-де і будь-ким, хто має сформовану думку щодо тоталітаризму.
У фільмі кохання аж до насильства. І ненависть аж до вбивства. Системі в фільмі протистоїть одинак. Новий юнак в інтернаті перейнявся обстоюванням свого права на дівчину, до якої, крім сексуального потягу, пробудилася ніжність. Чи можна його назвати героєм?.. Якої моральної оцінки заслуговує його грубе збиткування над беззахисним «сонячним юнаком», з яким однолітки спілкуються плювками в їжу і стусанами — право сильного в дії?
Головний персонаж бунтує проти системи методами, які засвоїв саме в ній: неочікуваним насиллям і грабунком. Він мститься гвинтикам системи, вбиває її «шісток» і намагається захистити своє розуміння справедливості. На зміну персонажам, що гинуть на порозі дорослості, виростають нові, які успішно переймають злочинні методи для обстоювання свого місця під сонцем. А школа пропонує підліткам, які рано подорослішали, виготовляти дерев’яні молотки. Виготовленим власноруч молотком юнак вбиває вчителя-водія, який керував сутенерами. У підсумку гинуть шість персонажів — «шістки» системи, низова ланка. Можна не сумніватися, що плем’я поповнять нові поплічники. А ще серед «героїв» є Спонсор, який користується послугами повій-старшокласниць і готує їх до вивезення в Італію.
А де ж відповідальні службовці? Вони за вікном міліції, за огородженою чергою до посольства. Держава десь поруч.
Насамкінець. Дія стрічки здебільшого відбувається в похмурі дні. Фільм знято фронтальними планами. Вони, як і непрофесійні актори, створюють враження документалістики. Кастинг акторів відбувався в межах СНД. У ролях – Григорій Фесенко, Яна Новікова, Роза Бабій, Олександр Дзядевич, Ярослав Білецький. У білоруски Яни через відверті сцени сталися суттєві непорозуміння з її хлопцем, теж глухонімим і, до речі, чемпіоном в якомусь виді спорту. Він знайшов спосіб проявити свою силу.
Фільм знято за майже півтора мільйона доларів. Напевно, він окупився ще до виходу в прокат.
Фінальні титри після 130 хвилин дії розставили крапки над «і». Вони стали для мене чинником соціального аналізу того, що лишилося поза сюжетом, підсумковим висновком про відтворення системи. Титри сповіщають, що кінокомпанія «Гармата Фільм продакшн» зняла «Плем’я» за підтримки Державного агентства з питань кіно, Фонду Хуберта Балса Роттердамського МФК і Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». Крапка.