Рік тому в муках помирала моя свекруха: злоякісна пухлина «доїдала» її на очах у сім’ї, а ми, особливо останні кілька тижнів, ніяк не могли полегшити її страждання. Трамадол уже не діяв, онкологи визнавали, що потрібен морфін, але… Ось якби вона мучилася в своєму селі, а не в квартирі дітей у місті, — тоді їй виписали б рятівну ін’єкцію, за яку фельдшер змушений відзвітувати порожньою ампулою. Видавати ці ампули, які в певному сенсі рятівні для людей в останні дні їхнього життя, не за місцем реєстрації людини, виявляється, суворо заборонено. За це навіть встановлено кримінальну відповідальність.
У такий спосіб держава дбає про здоров’я нації, намагаючись узяти під контроль рух наркотичних засобів.
Моя подруга, редактор рівненської міської газети «7 днів», відійшла у вічність у Національному інституті раку. І боялася, аби її не відправили додому: в Поліни не було сім’ї, доглядати за нею не було кому. А там… там принаймні полегшували її страждання ін’єкціями наркотичних препаратів.
А що робити людям, які після довгих поневірянь по лікарнях під опікою найближчих людей доживають на цьому світі останні дні? Лікарі від них уже відмовляються, до поодиноких поки що хоспісів усіх не влаштуєш…
Днями під час візиту до Рівненського обласного онкологічного диспансеру проблемою паліативної допомоги перейнявся віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко:
— Ми повинні полегшити людям доступ до знеболювальних препаратів, щоб в останні місяці свого життя українці почувалися повноцінними членами суспільства: могли піти в магазин, кіно, відвідати родичів чи знайомих. Це буде гуманний підхід, який існує в європейських країнах. Проблема настільки серйозна, що не бачити її просто неможливо. Вже підготовлена окрема постанова Кабміну з цього питання.
Ідеться зокрема про таблетовану форму морфіну, який МОЗ днями внесло до Державного реєстру лікарських засобів, та спрощення процедури отримання знеболювальних препаратів за відповідними показами.
Дав би Бог: адже на рятівну (якщо це не звучить як святотатство) пігулку чекають сотні тисяч українців, земне життя яких не з їхньої вини завершується в муках. Убивча статистика: щороку в Україні від раку помирає 90 тисяч людей і 10 українців — щогодини! За прогнозами фахівців, до 2020 року кількість людей, які вперше захворіли на рак, в Україні перевищить 200 тисяч — незважаючи на те, що населення в державі невпинно зменшується.
Моїй свекрусі було 87… Подрузі — 51. А скільком дітям матері змушені купувати знеболювальні на чорному ринку, який процвітає? І де ж тоді наша паліативна допомога, ховається за модною назвою?
Сотні тисяч українців благають: дайте нам нарешті «рятівну» пігулку…