У Тернопільському обласному художньому музеї відкрили виставку полотен заслуженого художника України Степана Нечая. Нинішнього листопада йому виповнилося б 80 років, але вже 18 осеней його немає серед нас. Зате є вагомий творчий доробок, світла пам’ять про нього. «Погляд крізь роки» — саме так назвали  виставковий проєкт, який можуть оглянути і тернополяни, і гості обласного центру. 

«Заздрості не було, а брала гордість за нього»

Шкодую, але чомусь ніколи мені не випадало спілкуватися зі Степаном Нечаєм, тривалий час не бачив його полотен. Ім’я цього художника для себе відкрив, хоч як дивно, із кримінальної новини. Майже десять років тому в одному з тодішніх районних центрів у краєзнавчому музеї грабіжники поцупили дев’ять картин, серед них і авторства Степана Нечая. 

Деякі з робіт талановитого майстра пензля побачив через кілька років після цієї звістки на виставці, яку організували в Тернополі. Дізнався, що він був учасником мистецьких експозицій не лише в рідному місті, а й у Львові, Москві, Пензі, болгарському місті Слівені. Його твори зберігають у музеях Тернопільщини, інших областей України, у приватних колекціях у Канаді, США, Греції, Польщі, Японії, Ізраїлю та інших країн. І ось тепер з’явилася можливість поринути у широкий світ творчого надбання художника, відчути  високу температуру емоцій його картин. 

Твори Степана Нечая для ювілейної експозиції «Погляд крізь роки» виставили не лише з фондів закладу, зверталися й до колег. Їх надали зі своїх збірок Тернопільський та Кременецький краєзнавчі та Почаївський історико-художній музеї. Є полотна і з приватних колекцій, зокрема його дружини заслуженої художниці України Світлани Нечай-Сороки. Тепер Світлана Аркадіївна мешкає у Вінниці. На відкриття вернісажу приїхала не лише вона. Із Києва прибула донька Кіра, син Владислав теж оглядав разом з тернополянами батькові роботи. 

Степан Нечай народився у невеликому місті Зборів на Тернопіллі у воєнний час. Закінчивши тут школу, подався здобувати професійну освіту аж в Одесу в художнє училище. Потім було навчання у Київському художньому інституті на факультеті живопису. Тут і зустрів кохання свого життя Світлану. Як згадує пані Світлана, тоді вона була першокурсницею, а Степан, щойно повернувшись із військової служби, став студентом другого курсу.

Здобувши вищу освіту у столиці, за направленням Степан працював на Тернопільському художньо-виробничому комбінаті Художнього фонду України. З роками очолював тут художню раду, здобув заслужений авторитет. Його думка, творча оцінка були важливі для молодих художників. Розповідали, якщо Нечай похвалив, то справді ця робота варта уваги.

Спогадами про видатного живописця на відкритті виставки поділилися народний художник України Богдан Ткачик і заслужений художник України Володимир Чорнобай. 

«Це талановитий майстер, художник високого польоту та великого масштабу», — так охарактеризував Богдан Ткачик. А дружина Світлана Нечай-Сорока додала: «Це була надзвичайна й цікава людина. Він був брилою, могутнім у творчості й житті». Опісля я запитав пані Світлану, чи не заздрила чоловіковому талантові, славі, адже й сама мисткиня. «Заздрості не було, а брало радше захоплення, гордість за нього,  — почув у відповідь. Зізнається, якби не Степан, то хтозна, чи й стала б художницею: — Адже він творив і жив із такою вірою, завзяттям, натхненням, що не можна  було не взяти з нього приклад». 

Працював у всіх жанрах живопису

Степан Нечай був залюбленим у живопис. Це зауважували всі і в час його життя, і нині у спогадах на виставці. «Його талант розвивався рівно та поступово. Усі роботи позначено високим професійним рівнем», — підкреслила мистецтвознавець Наталія Собкович. 

Художник працював у всіх жанрах живопису. Він успішно писав пейзажі, натюрморти, портрети, сюжетні картини. Творчість Степана Нечая належить до найкращих зразків реалістичного живопису кінця ХХ століття. Його картини, за словами заступниці директора художнього музею Ольги Ваврик, вирізняються композиційною довершеністю, емоційністю, динамікою кольору, вільним імпресіоністським письмом.

І справді, люди, тварини, природа з полотен Степана Нечая постають мов живі. І це видно вже з першої картини «Теплий ранок». Вона масштабна за темою і за розміром велика  — заввишки два й завширшки три метри. На цьому полотні навіть болото з-під пензля великого майстра, як справедливо зауважив заступник голови облдержадміністрації Віктор Устенко, зачаровує.

На виставці представили понад 30 робіт видатного живописця. Найстаріша — «Народний просвітитель. Григорій Сковорода» датована 1972 роком. Портрет співачки світової слави Соломії Крушельницької Степан Нечай написав 2000-го. З його полотен постають люди праці, як-от «Жнива колгоспні», «Здача хліба», українська героїка — «Зборівська битва», «Під Берестечком». Ліризмом, барвистістю, красою приваблюють пейзажі «Весняний подих», «Літній день», натюрморти «Яблука з маминого саду», «Троянди». 

Чимало й тематичних чи сюжетних картин. Зауважив, що особливо притягує полотно «З дитинства». Багато хто й сама Світлана Нечай-Сорока бажають біля нього сфотографуватися. На картині зображено хлопчика на тлі обпалених війною дерев, біля яких мирно пасуться кози. Пані Світлана каже, що цей твір народився з дитячих споминів Степана Нечая. Художник вивів образ дев’ятирічного хлопчика. Адже саме стільки років у час творення цього полотна мав син Владислав, який позував батькові. 

Художник умів емоційно передати різні грані життя, тому його картини глибоко западають у душу, тривожать її, наповнюють світлом, щирістю, непідкупністю. Але творчість Степана Нечая має ще одну яскраву прикметну рису. І досі, як зазначив директор обласного художнього музею Григорій Шергей, Нечай залишається єдиним художником на Тернопільщині, який освоїв мистецтво створювати діорами. Дві — «Зборівська битва» та «Молотківська трагедія» можна оглянути в музеях міста Зборів та села Молотків. Працював митець і над третьою діорамою «Битва під Збаражем», але не встиг, залишив тільки її ескізи. Для виставки «Погляд крізь роки» її організатори подбали про відеоінсталяцію діорами «Зборівська битва». Створювати цю масштабну картину з бутафорським планом у музеї «Зборівська битва» впродовж 1993—1995 років Степанові Нечаю допомагала дружина Світлана і тесть заслужений художник України Аркадій Сорока. Позували авторові актори Тернопільського драмтеатру. Як каже пані Світлана, їх Нечай малював з натури і фотографував. 

Творчість Степана Нечая не втрачає актуальності й нині. Має рацію Наталія Собкович, кажучи, що виставковий проєкт  «Погляд крізь роки» тернополяни мали б запропонувати іншим музеям країни.