На Луганщині в 2019 році ніхто не захотів скористатися державною програмою «Доступне житло», тож під новий рік доведеться повернути до держбюджету близько 20 мільйонів гривень. Проте першого ж дня прийому документів у межах нової іпотеки під 3% річних для переселенців і ветеранів АТО/ООС, яку запровадив Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, із 3 грудня, відповідно до постанови Кабінету Міністрів, в області зареєструвалося аж 70 осіб.

Купити голі стіни

«Державна програма «Доступне житло» передбачає надання державної підтримки в розмірі 50% вартості квартири для внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО/ООС. Ця програма працює тільки на будівництво нового житла або на придбання квартир у новобудові. На жаль, на купівлю квартир на вторинному ринку вона не поширюється. А в нашій області на підконтрольній українській владі території просто немає нового житла, його не будують у тих масштабах та обсягах, які мають бути», — пояснює ситуацію директор Луганського регіонального управління Держмолодьжитла Інеса Кірєєва.

За її словами, щоб скористатися «Доступним житлом», потрібно мати 50% його вартості, а в багатьох таких грошей немає. На підконтрольній території області можна купити нову квартиру лише в МЖК «Мрія». Але там двокімнатна оселя в середньому коштує близько 800 тисяч гривень. І це будуть голі стіни, комунікації й автономне опалення. Усе інше, зокрема сантехніку, доведеться купувати самому, як і робити ремонт. Але за 400 тисяч гривень у Сєверодонецьку й Лисичанську чи Рубіжному на вторинному ринку можна купити квартиру такої самої площі, але з ремонтом.

Програма «Доступне житло» стала працювати в області у 2017 році. Тоді Луганщині передбачили 3,5 мільйона гривень. МЖК «Мрія» саме тоді вводило в експлуатацію новий будинок.

«Ми встигли забезпечити житлом дев’ять сімей — люди купили собі квартири. Решта просто побоялася — програма тоді тільки починала працювати. І нам довелося повернути в бюджет майже мільйон, якщо точно, 921 тисячу гривень, — згадує Інеса Кірєєва. — У 2018 році нам надали з бюджету 5 мільйонів гривень. У Сєверодонецьку на той момент зводили два будинки. Але вільних квартир у місті залишалося тільки сім. Наші заявники купили все. Однак залишилося 2,2 мільйона гривень, які знову довелося повернути в бюджет. Тепер будівельники принесли документи, що вони планували спорудити будинок на 24 квартири, і хотіли в листопаді цього року почати його будувати. Ми викликали всіх, хто в нас зареєстрований за цією програмою (а таких було 81). Але погодилися купувати житло на цих умовах тільки вісім сімей. Решта відмовилася. Серед мотивів відмови — здебільшого брак грошей на особистий внесок. Нині в нас у наявності 20 мільйонів гривень, але нових квартир в області немає».

А через те що тільки вісім осіб бажають придбати нове житло, у забудовника немає власних коштів, щоб почати будівництво, тож його не буде. Треба зазначити, що із забудовниками на Луганщині проблема. Представники інших областей не ризикують їхати працювати на територію поблизу лінії розмежування. Залишається один-єдиний місцевий забудовник — МЖК «Мрія». Та й він тепер про роботу хіба що мріє.

У пошуках порятунку

«Єдиний варіант для врегулювання ситуації — у квітні 2018 року в Сєверодонецьку було ухвалено міську програму «Сприяння будівництву доступного житла». Вона передбачала компенсацію 25% особистого внеску для певних категорій населення: педагогів, медиків, держслужбовців, комунальників, учасників АТО», — вважає Інеса Кірєєва.

Сєверодонецька міська програма передбачає, що особистий внесок людини ділиться навпіл. Наприклад, якщо заявник мав внести 400 тисяч гривень, то в межах програми ця сума для нього знижується до 200 тисяч. А ще 50% надає держава.

«За таких умов можна купити квартиру. І це дало б поштовх будівництву, — пояснює Інеса Кірєєва. — Але програму ухвалено, але вона не працює, її не фінансують».

Директор регіонального управління Держмолодьжитла стверджує, що не раз зверталися торік і цього року до міської влади, щоб вона профінансувала програму.

«Ми просили всього 2,2 мільйона гривень. Якби місто надало гроші, то в цьому році розпочали б споруджувати новий будинок. І нам не довелося б повертати до бюджету 20 мільйонів гривень», — підкреслює Інеса Кірєєва.

Щоправда, й такі гроші немаленькі.

«Гроші на фінансування цієї програми не надавали із двох причин: тому, що сума чимала, і тому, що не було людей, які бажали б брати участь у співфінансуванні. Ціна за квадратний метр, яку пропонують по лінії Держмолодьжитла, зависока для Сєверодонецька», — коментує ситуацію перший заступник міського голови Олег Кузьмінов.

За його словами, місто бере участь у кількох програмах міжнародних донорів з побудови житла. Там фінансування ведуть на грантових умовах, зокрема 100-відсоткове інвестування. Уже є приклад: місто виграло конкурс по лінії Фонду соціальних інвестицій, який фінансує німецький банк. Сєверодонецьку було надано 450 тисяч євро на реконструкцію першого поверху будівлі колишнього гуртожитку. Тепер там буде 20 відомчих квартир.

«Тому, що ми вже маємо досвід не лише участі, а й перемог у таких грантових програмах, то поглиблюємо співпрацю з міжнародними донорами», — наголошує Олег Кузьмінов.

За його словами, загалом у Сєверодонецьку в пріоритеті будівництво житла, бо тут найбільша кількість в області вимушено переміщених осіб: близько 18 тисяч людей, хто постійно проживає на підконтрольній території. Міська рада вже кілька років як надала земельні ділянки під багатоквартирні будинки для ВПО, будівництво яких сприяло б зниженню орендної плати. На жаль, жодного квадратного метра житла для ВПО держава не побудувала.

Зрозуміло, що успішна співпраця з міжнародними донорами впливатиме на прийняття рішень за іншими програмами. Якщо є змога залучити інвестиції, — це у пріоритеті. Співпраця з міжнародними організаціями — це вигідно й ефективно для міста і містян.

Тож головна надія на міжнародних донорів?

«Головних надій дві: на міжнародних донорів і на збільшення дохідної частини міського бюджету», — підкреслює Олег Кузьмінов.

Зверталися представники «Держмолодьжитла» й до обласної влади Луганщини.

«Може, вони захочуть ухвалити обласну програму, аналогічну сєверодонецькій, щодо компенсації цих 25% особистого внеску людини. Якщо це вийде, то допоможе врятувати бюджетні гроші», — вважає Інеса Кірєєва.

Щоправда, щоб ухвалити обласну програму, часу вже замало.

«Я об’їхала всі об’єднані територіальні громади. У них уже є власні фінанси. Запропонувала варіанти, як задіяти державну підтримку, державні гроші: треба лише почати в себе на території будувати житло для громадян власної громади. Ми надали зразки, шаблони програм, які можна коригувати з урахуванням місцевої специфіки. Наприклад, побудувати невеликий двоквартирний будинок для медиків або педагогів. Багато таких прикладів у Польщі. Чому б не зробити так і в нас? Але ніхто не захотів», — розповідає Інеса Кірєєва.

Агов, отримувачі кредитів!

За словами Інеси Кірєєвої, нині в області діють сім пільгових державних і регіональних програм, за якими можна купити житло. Три з них фінансують з обласного бюджету.

«Раніше наше управління було лідером у всій Україні, бо у нас було видано найбільше кредитів. Та й найперший кредит в Україні по лінії Держмолодьжитла було видано саме у нас, в Лисичанську, в 1997 році, — згадує Інеса Кірєєва. — Пік роботи припав на 2007-й. А тепер у нас повернення не дуже хороші. Спецфонд не набивається, бо 570 осіб, які в нашому кредитному портфелі, — люди, квартири яких у Луганську. Більшість луганців не платить за кредитами. Не знаю, на що вони розраховують і чого чекають. Усі ці квартири — в іпотеці, тобто продати вони їх не мають права до повного розрахунку за кредитом. Щоправда, й забрати їх ми не можемо, бо вони на тій території».

Програма іпотеки під 3% для внутрішньо переміщених осіб і учасників АТО/ООС, яку днями ухвалив уряд, спричинила ажіотаж в області.

«Це дуже вигідні умови, бо виплата за середнім кредитом щомісяця становить близько 2 тисяч гривень. Це менше, ніж середня орендна плата в області. І за ці кредити житло можна купувати на вторинному ринку», — погоджується Інеса Кірєєва.

Вона наголошує, що гроші надано тільки на грудень. Тож треба встигнути оформити всі необхідні документи. Для офісу Держмолодьжитла зараз гаряча пора.

«Ось що вже помітили: власники квартир на вторинному ринку побоюються продавати їх за безготівковим розрахунком у гривнях, — розповідає Інеса Кірєєва. — Та й попит може підвищити вартість житла. Тож боюся, щоб ми знайшли стільки житла, скільки побажають купити».

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»