Чи звертали ви увагу, що за останні майже 30 років на владний Олімп вискакувало багато (це засвідчує життя) політиків сумнівної якості, що казково багатіли? Клялись у патріотизмі, любові до народу. Але (увага!) їхня позиція щодо тих, чиї плечі їх внесли до влади, змінювалася залежно від того, на якому щаблі сходження до можливості багатіти перебували. Виходить, говорили одне, а дбали зовсім про інше: піклувалися і піклуються тільки про власний інтерес.
Явище це в політиці не нове. Але ті, які видавалися левиками, а ставали песиками, шкідництвом займалися не лише тоді, коли були на видноті. Продовжують це робити і в тіні, куди їх посунули спритніші колеги.
Так-от, нещодавно один з тих, хто видавав себе за борця за державу і народ, знову подав голос. Ішлося про обґрунтованість захмарних посадових окладів високопосадовців. Тема ця вже не один рік на слуху. Одні вважають, що зарплати керівників у сто і більше разів мають перевищувати винагороду рядових працівників. Мовляв, так позбудемося корупції (а вона, клята, зростає пропорційно до підвищення окладів і бонусів обраних). Інші дотримуються думки, що така диспропорція — явище аморальне і до добра не доведе.
На думку екс-боротьбиста за світле майбутнє держави і трудового народу, захмарні винагороди топ-менеджерам — вимога капіталізму, який будуємо (раніше під гаслом боротьби проти нерівності виводив людей на демонстрації. Нажившись на обдурюванні людей, діє за принципом: ми з тобою, як риба з водою — я на лід, а ти під спід. Тож і виходить, хто вже звик чужим жити, той не здужає робити).
Чи ж справді капіталізм передбачає нерівність у зарплаті, яку впроваджують у нас? Звернімось до світового авторитетного американця (а в нас Америка стала головним орієнтиром) Генрі Форда. У книжці «Моє життя та робота» він зазначає, що кожен бізнес, у якому працює більше як одна людина, є своєрідним партнерством, начальник — партнер працівника і навпаки. Стати надміру гоноровим можна тільки за рахунок іншого (чи не це спостерігаємо в наших компаніях і чи може за таких умов одна мета об’єднувати начальника-мільйонера і робітника, якому ледве вистачає на хліб? І річ не лише в грошах. Як правило, такий начальник постійно заявляє про свій патріотизм і турботу про державу. Чи вірять такому маси? Звісно, ні. До чого це спричиняє? Суспільне невдоволення і зневіра в моральних цінностях).
Форд зазначає, що саме керівництво ніколи не зможе зробити заробітну плату високою. Її заробляють працівники. Успішний капіталіст Генрі Форд пише: «Заробітна плата — своєрідний розподіл прибутку, що фіксують заздалегідь, але, як це часто буває, наприкінці року виявляється, що можна доплатити ще. Тоді треба платити. Коли ми разом задіяні в бізнесі, усі повинні мати певну частку від прибутку — у вигляді високої заробітної плати або додаткової компенсації».
Успішний капіталіст так не лише писав, а й робив. Тому й став успішним. Прибуток він вкладав у розвиток виробництва і стимулювання (а треба читати як згуртування) колективу. Наші топ-менеджери, зокрема й державних компаній, прибуток одноосібно проїдають. Чи може бути успішною економіка з таким підходом? І не лише економіка.
Звернімося ще до одного відомого американця Збігнєва Бжезинського. У книжці «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної могутності» він розповів про те, що його тривожить у сучасному світі. В інтерв’ю після її презентації зазначив, що Америка знехтувала внутрішньодержавним розвитком, допустивши соціальну нерівність (чого ж із цього уроку не зробили висновку на зорі незалежності наші політики, які тепер підтримують захмарні зарплати високопосадовців? Висновок один: дбають про себе, а не про державу).
Американський політик констатує: якщо 1990 року заробітна плата директорів підприємств у 70 разів перевищувала зарплату середнього американця, то тепер — у 325 разів. Цим порушено справедливість у суспільстві. А вона, справедливість, підкреслює політик, — фундаментальна основа стабільної держави.
Тож щоб не допустити суспільного вибуху і деградації суспільства, політикам, які взялися будувати капіталізм, слід не лише декларувати власний патріотизм і використовувати момент для особистого збагачення, а й питати тих, хто капіталізм побудував і запроваджує все найкраще, а не те, що шкодить суспільству.
Микола ПЕТРУШЕНКО
для «Урядового кур’єра»