Творчість справжніх художників завжди пов’язана із пророцтвом. Чверть століття тому композиторка із Кремінної почала писати симфонію. Потім була друга редакція твору. Але й сьогодні Олена Гончарук каже, що музична композиція залишається «відкритою». Вона передчуває, що драма її рідного краю ще не дійшла до фінального акорду.

 

Свій варіант перевтілення

«Моя мама — професійний музикант-хормейстер. А я…

Коли жили у Красному Лучі, вчилася в центральній музичній школі: піаніно було вдома, музику чула щодня, з раннього дитинства грала, підбирала мелодії. Хоч більше любила пригоди, лазити по деревах, битися із хлопцями.

А потім батька-шахтаря направили на роботу у Кремінну, ми мали переїжджати в незнайоме місто. І тоді я написала свою першу музичну п’єсу «Прощання з батьківщиною» і подарувала вчителям. П’єса починалася з тріольного акомпанементу, потім — маленька сумна мелодія. Мені було близько 11 років, тож здивувала дорослих. Перший твір запам’ятався.

У гімназії я склала гімн для клубу інтернаціональної дружби. І сама придумала й слова до мелодії. Цю першу мою пісню надрукували в газеті, я навіть отримала гонорар», — згадує власні перші кроки в музиці Олена Гончарук.

Потім було навчання в Луганському музичному училищі. І хоч мала направлення й подавала великі надії, спроба вступити до Київської консерваторії була безуспішною, невідомій тоді дівчині із сільської глибинки відмовили.

Робота у Кремінській дитячій музичній школі. Участь у конкурсах і багато гран-прі. Талановитого концертмейстера з Луганщини незабаром помітили у музичних колах. І запросили вчитися у Донецьку консерваторію.

Ті роки Олені Гончарук запам’яталися написанням гімну рідної Кремінщини. Переміг серед багатьох інших у конкурсі її з поетесою Світланою Бавикою варіант.

«Мене надихнули ось ці рядки: «То будьмо вдячними і гордими за кожен день, що прожили, хай серце стане кращим орденом за вірність батьківській землі», — розповідає Олена Гончарук.

Цей гімн і затепер звучить чи не на кожному серйозному районному заході.

До викладацької діяльності (ніколи за ці роки Олена Гончарук не покидала своїх учнів із музичної школи) додавалися концерти, гастролі. За минулі роки довелося побувати навіть на музичному конкурсі в Мадриді.

У 2009-му Олену Гончарук прийняли до Національної спілки композиторів України.

«У наші дні, наповнені невизначеністю і суєтою, подвійно приємно зануритися у світ мистецтва, особливо якщо воно виросло на рідній землі. Саме таким незвичайним днем було 10 грудня 2014 року, коли в залі нашого музичного училища відбулася творча зустріч з композитором Оленою Гончарук. З перших хвилин цієї знакової зустрічі мисткиня заволоділа увагою та серцями публіки і вже не відпускала слухачів», — так розповідали про авторський концерт композитора студенти 4 курсу відділу «Теорія музики» Сєверодонецького музичного училища М. Байдіна, Ю. Артамонова, В.Бойко.

Напередодні рідні зробили Олені Гончарук незвичайний (знали, чим порадувати творчу особистість!) подарунок — зірку з неба. Тепер у сузір'ї Тільця (а вона тілець за гороскопом) виблискує небесне тіло з назвою Elena Goncharuk.

У передчуття вірити не хочеться

У межах святкування 75-річчя Луганської області в Сєверодонецьку було організовано концерт Луганського симфонічного оркестру.

«Звучала й моя симфонія. Уперше в 2003 році її виконав Донецький симфонічний оркестр, — згадує Олена Гончарук. — Але писала я її два роки, і почала роботу над нею ще у 1990-ті. Тоді щось таке витало в повітрі над Донбасом. І виявилося (хоч 2009-го я зробила нову редакцію твору) музика віщувала деякі нинішні події», — каже Олена Гончарук.

Це її слова: «Концепція симфонії драматична». А хіба інакше скажеш про гаряче літо 2014 року, тисячі людей, які поспіхом покидали рідну домівку і ще не усвідомлювали, що попереду довгі роки поневірянь по чужих кутках орендованих квартир, про несподівану війну, можливість якої не могла навіть припустити свідомість.

«А закінчується симфонія відкрито, музика ніби розчиняється в нікуди. Звучить тамтам. Що це означає? Невідомість, що там, у далечині. Як у композиторів кажуть, відкритість форми», — розповідає мисткиня про свою музику. А здається, що йдеться про війну, кінця якої все ще не видно.

Їй не хочеться бути провидицею. Але у світобудови свої завдання для митців, які відчувають час серцем.

Луганщина й раніше не надто була багата композиторами. Нині з передвоєнного десятка членів Національної спілки композиторів України в українській частині області живе і творить тільки Олена Гончарук. Решта стали вимушеними переселенцями. Чи не ображає її те, що змушена працювати на дві ставки в якійсь маленькій музичній школі невеликого районного центру?

«Не боюся жити в цьому бідному місті. Хоч би де жила, навіть у Торонто або Нью-Йорку, Києві, займалася б тим же самим: писала б музику, — відповідає Олена. — Просто людям було б простіше спілкуватися зі мною».

Теорія п’яти рукостискань для пісні

Психологи стверджують, що кожна людина опосередковано знайома з будь-яким іншим жителем планети через ланцюжок спільних знайомих, який в середньому складається із п’яти людей. Слова пісні «Колискова для солдата» прийшли до композиторки з Кремінної через солістку Київської опери.

«Твори самодіяльного поета Олександра Бригаса із Закарпаття я побачила випадково — розповіла про них Ксенія Бахрітдінова, солістка Київської опери. Сподобалися вірші тим, що там немає жорсткості. «Замовкніть, шалені гармати, хай ваш вогонь не горить, дайте можливість солдату в тиші заснути на мить», — цитує Олена Гончарук. — І коли я послала свою пісню Олександрові Бригасу, він відповів, що «просто в захваті». Сам зробив кліп: пісня звучить на тлі кадрів про бойові дії на сході України — і розмістив на YouTube. І тепер нашу пісню виконують на багатьох заходах, які пов’язані з військовими».

На сьогодні кількість музичних творів Олени Гончарук перевищує тисячу. Ноти друкують у «Музичному журналі України». Є авторські збірки. Є власний канал на YouTube. Створено вже майже 100 романсів, вокальний цикл на вірші різних поетів, фортепіанний квінтет, духовий квартет, сонату, збірки «Чарівний світ України», «Мої музичні друзі», «Дитячий світ» та інші. Написано музику до вистави Луганського обласного академічного музично-драматичного театру, прем’єра якого відбулася у Сєверодонецьку після переміщення творчого колективу з тимчасово окупованої території. Багато з творів публікуються і, звичайно ж, звучать у концертних залах України, Німеччини та США.

«Тепер я почала писати багато музики для дітей. У ній є все, і радість теж. Але переважна кількість п’єс — твори для роздумів», — зізнається Олена.

У неї зараз сім учнів-піаністів. Вона веде сольфеджіо і музичну літературу, тож половина (а це вісім десятків хлопчиків і дівчаток) Кремінської музичної школи — теж її учні. Вони освоюють нотну грамоту за допомогою творів свого наставника. І навіть користуються тим, що викладачка — людина творча, тож замовляють музичні п’єси. Одна з останніх таких, написана на прохання другокласника Леоніда Чернобая, — «Новий автомобіль» для віолончелі та фортепіано.

Сама Олена Гончарук серед особливо дорогих її серцю творів називає пісню на вірш Ліни Костенко «Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану». «У мене особливе ставлення до цієї поетеси. Упевнена, що на цей вірш ще ніхто не написав пісню. І дуже хотіла б, щоб Ліна Василівна дізналася про це», — зізнається у своїй мрії композиторка з Луганщини.

Невже це так нездійсненно?

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»