Ніколи не погоджувався з тезою, наче Луганщина кишить сепаратистами, хоча події весни 2014 року показали, що до спротиву московській навалі вона виявилась не готовою. Тому не без трепету душевного заходив до кабінету командира 111 бригади Територіальної оборони області полковника СУХАНОВА. Боявся, В’ячеслав Вікторович скаже, що справи кепські, що ніхто з місцевих не поспішає записуватися до лав оборонців власних домівок і родин. Однак він одразу побоювання розвіяв: справи, принаймні, не гірші, ніж в інших областях центру і навіть заходу.
— Територіальна оборона пройшла довгий шлях становлення. У тому вигляді, якою є сьогодні, вона з’явилася з липня 2021 року після прийняття Закону «Про основи національного спротиву». Відповідно до нього, формування підрозділів почалося торік у грудні, закінчилося в середині січня року нинішнього. Зокрема в Луганській області ми маємо управління бригади територіальної оборони, яке, згідно з законом, виконуватиме повноваження штабу Зони територіальної оборони. Також маємо чотири батальйони, які будуть виконувати повноваження штабів районної територіальної оборони. Відмінність від попередньої ситуації істотна. Якщо раніше штаб розгортали у разі якихось надзвичайних ситуацій, то тепер він діє постійно.
— Уже є перші контрактники?
— Так, з 1 січня ми розпочали формування, і вже призвано певну кількість людей. Укомплектованість становить 70 відсотків штатної чисельності мирного часу.
— Що мають робити ці підрозділи і в разі яких подій або загроз?
— Завдання цих підрозділів на даний час — бути організаційним ядром. Принцип полягає в тому, щоб опрацювати необхідну кількість документів стосовно завдань територіальної оборони. Ми саме цим зараз і займаємося. Це перше. Друге: підготовка військовозобов’язаних і резервістів з питань територіальної оборони, того особового складу, яким будуть укомплектовані в подальшому підрозділи ТрО, коли виникне необхідність розгортатися до повного штату. Третє — це організація взаємодії з питань ТрО. І відповідна робота щодо укладання контрактів стосовно підготовки взагалі населення Луганської області до основних засад військової професії.
— Ваше утворення має назву «бригада». Це означає, що відповідним буде й кількісний її склад чи взагалі нічого не означає?
— Така буде й кількість. Тобто в управлінні буде понад 250 осіб, у кожному батальйоні — понад 500. На воєнний час.
— А озброєння?
— Поки що в нас стрілецька зброя і деякі види групової зброї є. Але все це удосконалюється.
— Групова — це міномети?
— Міномети. Тобто артилерійський підрозділ у нас є, гранатометні підрозділи, але значна більшість — стрілецькі.
— Розкажіть про місцеві особливості служби в бригаді. З якими труднощами вам доводиться стикатись? Люди охоче йдуть до вас на службу чи ухиляються, як можуть?
— І не те, й не те. Виходить золота середина. Тобто сказати, що є особливий наплив охочих, я не скажу. Але коли ми сформувалися, почала надходити велика кількість дзвінків від місцевого населення, яке цікавиться укладанням контрактів із резервом. От коли ми підпорядковувались військовим комісаріатам, кількість звернень була дуже низька. Нині ситуація докорінно змінилась, і ми цілком можемо забезпечити комплектування особового складу резервістами. Люди бажають виконувати військові завдання безпосередньо на території своєї області. Якщо ми розгорнемося до штату воєнного часу, резервісти стануть військовослужбовцями й отримуватимуть платню відповідно до посади.
Якщо ж ми проводимо підготовку на зборах, то, за законом, виникає різниця між резервістом і військовозобов’язаним. Військовозобов’язаний отримує добові під час проходження зборів плюс середню зарплатню за місцем роботи (потім Міністерство оборони компенсує підприємству ці витрати). До грошового забезпечення резервіста трішки інший підхід. Він отримує під час зборів добові й доплату залежно від військового звання.
Крім того, по закінченні кожного року, якщо було проведено підготовку в повному обсязі, як було заплановано, він отримує додаткову грошову нагороду. За минулий рік резервіст у званні майора отримав за десятиденні збори і стрілецькі дні близько трьох з половиною тисяч гривень.
— З тих, хто до вас звертається, багато брали участь у воєнних діях?
— Відсотків сімдесят. Але треба розуміти: ми приймаємо на дійсну військову службу перш за все осіб, які вже служили, а по-друге, відповідно до свого штатного розпису. До мене звертається багато осіб, які мають звання солдат, сержант. А в мене ці посади вже зайняті. Тому я пропоную службу в резерві з подальшим зарахуванням на військову службу за контрактом. А от офіцерів замало, і це, можливо, така специфіка Луганської області.
Є градація, визначена Законом України «Про основи національного спротиву». Перше: в резерв Сил територіальної оборони призначаються військовозобов’язані, ще раз кажу. Військовозобов’язаним є громадянин України віком до 60 років. Після настання цього віку громадян, хоч чоловіків, хоч жінок, вилучають з військового обліку, вони стають військовозобов’язаними у відставці. Але Законом «Про національний спротив» передбачені так звані добровольчі підрозділи, які можуть існувати при окремих громадах, за їхній рахунок проводити підготовку. Ми також будемо надавати допомогу. Ось там вік не обмежений. Єдине — там є деякі вимоги, наприклад, відсутність судимості, належний стан здоров’я і таке інше.
Є третій варіант: рух опору, який визначений тим самим законом. Цим питанням займаються Сили спеціальних операцій.
— Конкретне питання. Ви й самі, мабуть, чули від різних людей: «Якщо почнеться війна, візьму автомат і піду битися з ворогом». Але навряд чи у кожного з них є зброя. То куди в такому разі приходити по автомат?
— Ми над цим питанням працюємо. Буде в нас узгодження з головою військово-цивільної адміністрації — будуть територіальні громади створювати добровольчі підрозділи. Так, питання забезпечення добровольчих підрозділів автоматами ще не визначено, тому туди попередньо люди мають приходити зі своєю зброєю. Але все можна вирішити, правильно?
— Сподіваюся.
— Це перше. Друге. Вашу підготовку я можу здійснювати безпосередньо в себе, в підрозділах територіальної оборони — як невеличкий виняток. Виняток полягає в тому, що практичні стрільби добровольців я можу проводити, якщо громада заплатить. А це вже питання фінансово-економічної діяльності, боєприпаси коштують чимало. Дайте трошечки більше часу, будемо складати програму, за якою кошти на підготовку
добровольців надавали б територіальним громадам. І на ці кошти була б компенсація за витрачені боєприпаси. Тоді, можливо, але це поки що не факт — ми б допускали до стрільб тих, хто не має стосунку до наших підрозділів. А так тут поки що визначено: що ви маєте, те маєте.
А якщо виникне ситуація, як у 2014 році... Тоді на вік ніхто не звертав уваги. Ситуації трапляються дуже різкі, катастрофічні, й мені як командиру підрозділу не прикро буде озброїти людину, яку я добре знаю. На законодавчому рівні поки що це чітко не визначено. Тому я радив би у вашому віці приєднатись до добровольчого підрозділу або звернутись до руху опору.
— У нас в області вже є добровольчі формування?
— Поки що нема. Ви ж розумієте, ми самі тільки місяць як почали розгортання. Але роботу в цьому напрямі вже проводимо.
— Коли ми ще тільки домовлялися про інтерв’ю, ви казали, що зацікавленні в спілкуванні з пресою. Що ви мали на увазі?
— Мені потрібно, щоб населення Луганської області розуміло: якщо воно не буде захищати свій дім, ситуація може стати складнішою. Є Збройні сили, у яких свої завдання, є інші складові. А от територіальна оборона — сама її назва говорить про себе. У її завданнях написано першим пунктом: не допустити небажаного розвитку подій. Забезпечити всі умови, аби тут не відбулись якісь… конфлікти. І якщо населення стоятиме одне за одного, будь-який ворог, знаючи, що тут його не чекають, сто разів подумає, чи варто починати напад.
Йому ж треба не просто захопити місцевість, а й утримувати її. А якщо населення не бажає цього, то утримання — набагато складніший процес, ніж захоплення території. Моя мрія — так побудувати територіальну оборону в Луганській області, щоб у ворога не було бажання сюди потикатись. От лідери так званих ДНР, ЛНР скільки разів заявляли: «Я хочу зайти…» А тебе тут чекають?! Якщо він зрозуміє, що його не чекають, він і казати такого не буде.
Михайло БУБЛИК,
Сєверодонецьк,
Укрінформ
зі скороченнями)