Український письменник-сатирик, талановитий гуморист, який започаткував особливий літературний жанр «усмішки». Почувши ці слова, більшість із нас одразу зрозуміє, про кого йдеться. Звісно ж, це Павло Губенко, відомий широкому загалові за псевдонімом Остап Вишня. Знайомство із творчістю письменника кілька поколінь українців розпочинали ще у школі, із задоволенням читаючи коротенькі оповідання про веселі пригоди на полюванні або риболовлі, проте здебільшого не здогадуючись, що в біографії видатного гумориста були і трагічні сторінки: як і багатьох інших діячів доби «Розстріляного відродження», його не оминули жорна сталінських репресій.
Багатотомна архівна кримінальна справа, датована 1933 роком, одним з фігурантів якої був Остап Вишня, зберігається в Центральному державному архіві громадських об’єднань та україніки. У її матеріалах зазначено, що вперше Павла Губенка було заарештовано ще 1921 року у справі центрального комітету Української партії соціалістів-революціонерів. Тоді його засудили до трьох років концтабору, але за клопотанням письменника і громадсько-політичного діяча Василя Еллана-Блакитного звільнили.
Однак 26 грудня 1933 року до квартири № 22 у харківському будинку «Слово» на вулиці Червоних Письменників, 5, в якій мешкав Остап Вишня з родиною, прийшли співробітники дпу УСРР. Відповідно до виданого напередодні ордера, вони провели трус, під час якого знайшли (орфографію та пунктуацію оригіналу збережено):
«1. Блок-нотів з ріжними замітками 9 (дев’ять);
2. Зошитів з ріжними літературними замітками — 3 (три);
3. Листів на адресу Остапа Вишні — 8 (вісім);
4. Старих газет: «Руль», «За свободу», «Н. Слово», «Укр. Голос» — 12 (дванадцять);
5. Заміток з ріжними адресами 12 (дванадцять);
6. Два (2) мисливських ружья;
7. Один (1) винчестер;
8. Один револьвер старий;
9. Ріжні мисливські припаси».
Усі знайдені речі вилучили, а «громадянина Губенка Павла Михайловича (він же Остап Вишня)» заарештували за звинуваченням у належності до української контрреволюційної організації, яка прагнула повалити радянську владу збройним шляхом. У постанові про обрання запобіжного заходу зазначено, що арешт здійснювали на підставі особистого розпорядження голови дпу УСРР Всеволода Балицького.
За цією самою справою проходили й інші українські громадські, наукові й літературні діячі, зокрема письменники Олесь Досвітній, Сергій Пилипенко, Степан Наварський, Володимир Гжицький.
Павлові Губенку пригадали роботу «в Міністерстві шляхів при уряді Гетьмана та УНР», співпрацю з «есерівськими» друкованими органами «Народна Воля» і «Трудова Громада», а також інкримінували «підривну роботу в селах» та «шкідницьку і контрреволюційну діяльність на культурному фронті». Проте головним пунктом для слідства стало не це: відповідно до обвинувального висновку, «контрреволюційна диверсійно-повстанська і шпигунська Українська Військова Організація (УВО)», «бажаючи помститися за розгром українського націоналізму», як основний метод боротьби обрала «індивідуальний терор проти керівників партії і Радянської влади». Остапу Вишні, Олесеві Досвітньому та іншим «членам УВО» ставили за провину те, що вони планували вбити секретаря цк кп(б)У Павла Постишева.
23 лютого 1934 року колегія одпу за «злочини, передбачені статтями 54-8 і 54-11 КК УСРР» Остапа Вишню засудила до «вищої міри соціального захисту» — розстрілу. Проте 3 березня 1934-го цей вирок замінили ув’язненням у виправно-трудовому таборі терміном на десять років.
25 вересня 1943 року особлива нарада при народному комісарі внутрішніх справ СРСР постановила змінити вирок від 3 березня 1934 року і знизити Павлові Губенку термін покарання до фактично відбутого та звільнити його з-під варти. Після майже десяти років ув’язнення 8 жовтня 1943 року митець вийшов на волю.
Остап Вишня повернувся до творчості, проте тавро судимості залишалося і не давало спокійно жити. 9 червня 1955 року письменник написав заяву військовому прокурору Київського військового округу генерал-майору юстиції Іванові Бударгіну із проханням переглянути його справу і реабілітувати. 28 жовтня 1955 року Остапу Вишні було оголошено висновок військового трибуналу Київського військового округу від 25 жовтня 1955 року, яким справу щодо нього припинено.
Далі подаємо витяги з документів архівної кримінальної справи 44228 стосовно Остапа Вишні, які зберігаються в Центральному державному архіві громадських об’єднань України.
Витяг із заяви Остапа Вишні військовому прокурору Київського військового округу генерал-майору юстиції І. Бударгіну з проханням про перегляд справи і реабілітацію. 9 червня 1955 р.:
«<…> З 1921 року по день арешту [я] проживав у Харкові і працював у редакції газети «Вісті ВУЦВК», перебуваючи водночас у складі оргкомітету радянських письменників України.
26 грудня 1933 року я був заарештований органами ОДПУ УСРР за обвинуваченням у належності до контрреволюційного угруповання і в організації замаху на колишнього секретаря ЦК КП/б/У П. Постишева.
Слідство у моїй справі вів слідчий ОДПУ Бордон.
На другий день після арешту Бордон викликав мене і заявив, що мій арешт не є непорозумінням, що він, арешт, санкціонований відповідними органами, щоб я, одним словом, не «брикався».
Він показав мені товсту теку і заявив: «У цій теці все ваше життя. Нам усе відомо».
Я, посміхнувшись, відповів, що я дуже радий, що все моє життя відоме органам ДПУ, і якщо в цій теці записано правду про мене, мені немає про що турбуватися.
Бордон висунув мені обвинувачення у належності до контрреволюційного угруповання та в організації замаху на П.П. Постишева.
Це безглузде обвинувачення викликало з мого боку категоричний протест.
Заперечував я всі висунуті мені обвинувачення до застосування щодо мене заходів фізичного впливу <…>.
Унаслідок психічного і фізичного впливу мені довелося обмовити себе, узявши на себе тяжку провину організатора терористичного акту проти колишнього секретаря ЦК партії України Постишева.
Так було сфабриковано проти мене обвинувачення.
<...> Я відбув 10 років ув’язнення.
И після ув’язнення я працюю в літературі, мої книги видаються, мої твори передруковує прогресивна преса за кордоном нашої країни.
Не змінили моїх поглядів та переконань, не похитнули моєї вірності народу ніякі не заслужені мною репресії.
Важко мені ходити з тавром судимості.
Прошу Вас переглянути мою справу і реабілітувати мене.
П. Губенко /Остап Вишня/».
Витяг з листа головного управління з охорони військових та державних таємниць в пресі при Раді Міністрів УРСР до прокуратури Київського військового округу про факт вилучення з книготорговельної мережі і бібліотек творів українських письменників у 1938 році. 25 серпня 1955 р.:
«Повідомляємо, що П. Губенко (Остап Вишня), О. Досвітній, М. Хвильовий і М. Яловий були внесені до наказу Головліту УРСР № 288 от 25.09.1938 року на вилучення всіх їхніх творів з книготорговельної мережі та бібліотек громадського користування. Будь-яких слідів, які вказували б на причину вилучення творів цих авторів, у справах Державного управління з охорони військових та державних таємниць в пресі при Раді Міністрів УРСР немає <…>. Стосовно ж післявоєнних творів П. Губенка (Остапа Вишні), то жоден з них у документи цензури на вилучення не вносився».
Витяг зі свідчень Максима Рильського, наданих під час додаткової перевірки справи стосовно Остапа Вишні. 12 вересня 1955 р.:
«Павла Михайловича Губенка (Остапа Вишню) знаю добре і давно — з 20-х рр., коли розпочалась його літературна діяльність. Під час моїх приїздів до Харкова (я жив у Києві) завжди зустрічався з ним, бував у нього. Їздили разом на полювання, особливо коли Вишня, який завжди дуже піклувався про підвищення матеріального рівня товаришів-письменників, безпосередньо керував будівництвом письменницького будинку творчості у с. Лука поблизу Лохвиці. Ми там разом жили. Я захоплювався дотепністю Вишні, що проявлялася і в його творчості (здебільшого фейлетонах), і в розмовах. Впадало у вічі, що Павло Михайлович Губенко добре знає життя, особливо сільське. Ніяких контрреволюційних висловлювань його не пам’ятаю. Точніше, їх не було.
Коли під час війни Вишня-Губенко повернувся з десятирічного заслання і з’явився у Москві (причини заслання я не знаю), то він прийшов до мене в готель «Новомосковская». Під час одного з найближчих побачень Вишня прочитав мені своє оповідання «Зенітка», яке мені дуже сподобалося. <…>. Відтоді Вишня працює в літературі невпинно і діяльно. Через деякий час він був прийнятий у члени Спілки радянських письменників (до арешту Вишні Спілки ще не було, був оргкомітет, до якого він і входив).
Твердо вважаю Павла Михайловича Губенка (Остапа Вишню) … чесним, талановитим письменником».
Леся КИРПИЧ, головний спеціаліст відділу використання інформації та комунікацій
Центрального державного архіву громадських об’єднань та україніки