Представники терористичної організації ДНР змусили провідні газети області призупинити свій випуск або виходити без політичних новин.
«Примушування до співпраці» під дулом автомата
Ще місяць тому після візиту бойовиків у Будинок преси призупинила вихід газета із холдингу Ріната Ахметова «Вечерний Донецк». Після «наїзду» автоматників у редакцію там і досі не можуть відшукати статутні документи і відновлювати роботу не планують. Незалежна газета «Донбасс», керівника якої теж возили на бесіду, хоч і відновила випуск раз на тиждень (було три), теж не публікує політичних новин: слів «український уряд» чи «самопроголошена ДНР» тепер нема.
Це саме стосується і «Еженедельного обозрения» (дочірнє видання «Донбасса»), яке відзначалося гостротою ще за попередньої влади, публікуючи матеріали про тотальну корупцію донецьких висуванців.
Не виходить і тижневик «Донецкие новости», який словом і ділом підтримував найбагатшого олігарха країни чимало років.
Призупинила випуск і єдина обласна українськомовна газета «Донеччина», редактор якої зауважує, що під час німецької окупації 1941—1943 років у Донецькій області виходило більше газет українською, ніж за правління ДНР. Втім, саме українською в області виходять не більше десяти із майже тисячі двохсот друкованих ЗМІ, зареєстрованих на території регіону. Решта 1190 видаються російською, що свідчить про абсолютне задоволення мовних потреб жителів області, де росіяни за всіма переписами не є більшістю. Та про мовне питання не йдеться.
Представники ДНР вимагають від ЗМІ повної до них лояльності та прихильності. Способи «примушення до миру» та співпраці застосовують цілком дієві: бесіди з редакторами під дулом автоматів, підпали та погроми редакцій. Так, у випадку з газетою «Горняк» (місто Торез) погрози і потім підпал не подіяли: редактор видання Анатолій Постнов продовжував об’єктивно інформувати жителів міста, не припинив критикувати як місцеву владу, так і самопроголошену ДНР. І тоді в редакцію полетіли коктейлі Молотова, і «Горняк» згорів.
Не пощастило і їхнім сусідам — регіональну газету «ПроГород», яка висвітлює життя Тореза, Сніжного і Шахтарська, пограбували серед білого дня бойовики. Всю техніку «борці за народ» вивезли, і відтепер у шахтарському Торезі місцевих газет для народу не стало!
Але навіть певний компроміс між ЗМІ і так званою ДНР не убезпечує журналістів. Так, за словами головного редактора «Дружковского рабочего» Бориса Южика, редакція призначила співробітника, щоб той висвітлював корисні для міста справи прихильників ДНР. Кажуть, і кабінет для останніх редакція виділила. І раптом Бориса Южика бойовики вивезли невідомо куди, і три дні вся журналістська спільнота за нього непокоїлася. На щастя, цього разу обійшлося.
Без поінформованості людей мир неможливий
Між тим у Міністерстві інформації самопроголошеної ДНР працювати зі ЗМІ вирішили системно: дали 10 днів на перереєстрацію всіх ЗМІ, що виходять в області, і тих, які тут мають власних кореспондентів і мережу розповсюдження. Представник їхнього уряду Олена Нікітіна заявила, що перереєстрації підлягають усі ЗМІ, мовляв, «ми хочемо знати, чим вони дихають, яку ведуть редакційну політику». При цьому вона відмежувалася від терміна «цензура» і не уточнила, чим загрожує ЗМІ відмова від процедури перереєстрації.
Між тим більшість редакцій газет, які виходять у Донецьку, Макіївці, Єнакієвому, Артемівську, на заклик новоявленого міністерства інформації не відгукнулися, оскільки перереєстрація ЗМІ — не що інше, як співпраця з терористичною організацією. Варто зазначити, що жодне з донецьких видань не розмістило повідомлень щодо примушення їх до перереєстрації. Надолужувати брак цієї інформації довелося обласній державній телерадіокомпанії, що вже третій місяць перебуває в руках бойовиків, які погрозами змусили частину колективу працювати на самопроголошену ДНР. З телеефіру за рахунок держбюджету постійно паплюжать усе українське, закликають до боротьби з «київською хунтою», карателями тощо. Регулярно запрошують поповнювати лави ополченців, шукають військових спеціалістів на легкі та середні танки, медперсонал тощо. Вся інформація, як і в старшого брата за кордоном — провідних російських телеканалів, маніпуляційна, відверто брехлива.
Але біда для більшості жителів області в тому, що населення великої території України позбавили можливості дивитися українські канали, навіть Перший національний. Натомість у Донецьку є таке меню кабельних мереж з російським ТВ, якому жителі сусідньої держави можуть позаздрити.
— У нашому Київському районі кабельна мережа ТРК «Горизонт» транслює відразу 35 російських каналів, а київських лише 5 чи 6, — розповідає жителька вулиці Політбійців Наталія К.
Тут треба зазначити, що заборона Національної ради на деякі телеканали сусідньої держави в Донецьку тривала лише тиждень, бо тутешній нардеп України Микола Левченко і секретар міськради Донецька Сергій Богачов закликали провайдерів ігнорувати рішення Києва. Так місцева влада вкотре посприяла інформаційній агресії проти України і нічого не зробила, щоб жителі Донецька мали об’єктивну інформацію про події в рідній країні, яка називається Україна.
Чи можна в таких умовах відновити мир на Донбасі — питання риторичне. Адже для цього потрібно відновити державне чи просто об’єктивне інформування населення. Відвернути від терору буде важко, але ще складніше просто донести в край правдиве слово. Чесна інформація тут завжди була в дефіциті, за це розплачувалися життям — згадаймо журналіста Ігоря Александрова зі Слов’янська, який загинув від найманих убивць у період керівництва ОДА Віктора Януковича, а прокуратурою — Віктора Пшонки. Той жахливий урок 2001-го навчив багатьох тутешніх журналістів триматися подалі від гарячих тем…
Зламати цю традицію і започаткувати новий шлях в умовах штучно створеного інформаційного голоду — ось чи не найважливіше завдання сьогодні.
Ігор ЗОЦ
для «Урядового кур’єра»