Те, що відбулося о четвертій годині ранку 30 листопада на Майдані Незалежності, потім наступного дня на Банковій, інакше ніж злочином не назвеш. Телевізійні кадри перекреслюють будь-які недолугі спроби представників київського міліцейського главку знайти виправдання садистам у бойовому спецспорядженні, які спершу калічили дітей, а наступного дня розбивали голови і апаратуру журналістам. Водночас ці події переконливо засвідчують, що не можна всіх людей у погонах стригти під один гребінець. На підтвердження процитую повідомлення у Facebook одного з активних учасників Євромайдану: «Коли їх (студентів) почали гнати як худобу від стели, дехто потрапив у пастку, створену металевими щитами. І УВАГА! Міліція — не «Беркут». Міліціонери допомагали їм пролізти через той паркан, розтягуючи його. Вони самі були шоковані тим, що відбувалося на їх очах. Вибравшись із того пекла, хлопці та дівчата кричали їм: «Дякуємо!»
Думаю, колеги у сьогоднішньому номері «УК» ширше розглянуть події, що відбувалися на головному майдані столиці та біля Адміністрації Президента. Я ж зупинюся лише на одному векторі подій останніх днів. А саме на тому, наскільки захищені або, навпаки, незахищені ті, чия гарантія на свободу слова і професійну діяльність закріплена законом. Мова саме про журналістів, перешкоджання роботі яких прирівнюється до перешкоджання діяльності працівникам правоохоронних органів. Це на словах. А насправді?
Три дні тому в Маріїнському парку в Києві було побито журналіста «Громадського телебачення» Дмитра Гнапа та оператора Якова Любчича. За цим фактом міліція відкрила кримінальне провадження. Як повідомила прес-служба ГУ МВС у Києві, «Інформацію про інцидент внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 2 статті 296 Кримінального кодексу України (хуліганство, вчинене групою осіб)». Чому провадження відкрито лише за статтею «хуліганство» і до неї не доплюсовано статтю за перешкоджання професійній діяльності? Мабуть, тому, що друга вже тягне на суспільно небезпечний злочин. Та й не хотілося, напевне, зайвий раз «світити» для широкого загалу, що в Україні професія журналіста стала небезпечною для життя. А щодо розслідування, то ні для кого не секрет, чим закінчувалися більшість з них.
Як відомо, почуття безкарності породжує вседозволеність. І це сповна продемонстрували бійці міліцейського спецпідрозділу першого грудня в Києві на вулиці Банковій. За даними, оприлюдненими «Телекритикою» під час акцій за європейський вибір, уже постраждало 40 журналістів, які виконували свою роботу — висвітлювали події. Ось лише найхарактерніші приклади, про які розповіли працівники мас-медіа через Інтернет: розбиті голови у фотографа Reuters Гліба Гаранича, польського журналіста Павела Пеньонжека, Сергія Чузавкова з Associated Press, Дениса Данька з телепрограми «Гроші», Олега Хаврука з Comments.ua, Юрія Бутусова — редактора Цензор.нет та багатьох інших. Чимало журналістів через різні травми, нанесені бійцями міліцейського спецпідрозділу, потрапило в лікарню. Та найбільше насторожує те, що журналістів били, знаючи, що ці люди виконують свою професійну роботу. Про це, зокрема, розповідають Олександр Перевозник — фотожурналіст «ЛІГАБізнесІнформ», Дмитро Ларін з «Української правди» та інші. А фотограф Анатолій Степанов, якому кийком розбили голову й зламали руку, стверджує, що коли він назвався журналістом, то це ще більше розлютило беркутівців.
Зрозуміло, що професія журналіста несе із собою певні ризики. Чимало наших колег постраждали або загинули в гарячих точках планети. Але ж це на війні, під час збройних конфліктів, де ніхто не гарантований від сліпої кулі чи осколка, розправи екстремістів, терористів чи бандитів. До якої з цих категорій накажете зарахувати бійців міліцейських спецпідрозділів? І чим виправдати таку жорстокість щодо своїх громадян? Журналісти у них що — кидали фотоапаратами, камерами чи диктофонами? Чому через дії провокаторів повинні страждати ті, хто всього-на-всього виконує свою професійну роботу з інформування суспільства про події, що відбуваються в країні?! Не знаю, чи проходять працівники спецпідрозділів тест на психологічну стійкість, але однозначно можна стверджувати, що ті з них, хто по-звірячому знущався над дітьми, що стояли на Майдані Незалежності, журналістами на Банковій, — справжні садисти. І місце таким не в органах МВС, а у психлікарні або за гратами.
Сподіватимемося, що так воно і буде. З урахуванням того, що, як повідомила прес-служба глави держави, учасники міжвідомчої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів вимагатимуть від правоохоронних органів знайти і покарати винних у перешкоджанні професійній діяльності представників мас-медіа. Інакше всі розмови про демократизацію суспільства, захист прав і свобод громадян так і залишаться пустопорожньою балаканиною.