10 серпня в Україну вперше за 311 років зі Стокгольма доправили латинський варіант Конституції Пилипа Орлика — визначну історичну пам’ятку української та європейської думки ХVІІІ століття, яка заклала підвалини українського конституціоналізму, одну з перших конституцій світу. Три її копії, які передала Швеція, за словами представниці Верховної Ради в Конституційному Суді України Ольги Совгирі, «вже експонують в Україні: у парламенті та Офісі Президента; третю копію буде передано до Конституційного Суду після його реформування».

А доправлений оригінал експонуватимуть у Національному заповіднику «Софія Київська». Українці зможуть побачити його на власні очі на виставці «Раритети країни», присвяченій 30 річниці української Незалежності з 16 серпня по 14 листопада.

Дипломат і розвідник, який довго стримував Петра І

Пилип Орлик (1672—1742) — гетьман України (1710—1742), наступний після Івана Мазепи, його найближчий соратник. Серед українських гетьманів він виокремлюється тим, що був першим великим українським політиком, змушеним діяти за межами країни — в еміграції. Відтоді така практика не дивина: пам’ятаємо, що уряд України в екзилі склав повноваження, хоч і символічні, аж 1992 року, коли було обрано першого українського Президента Леоніда Кравчука.

Пилип Орлик був нащадком литовсько-білоруського шляхетського роду. Початкову освіту здобув у єзуїтському колегіумі у Вільно (нині Вільнюс), згодом навчався в Києво-Могилянській академії, був учнем Стефана Яворського. То була ще «стара», не зросійщена Могилянка, якою вона стала за митрополита Самуїла (Миславського) і правління Катерини ІІ. Тож західна освіта і виховання істотно вплинули на формування світогляду Пилипа Орлика, а єзуїтський вишкіл до кінця життя спонукав до критичного мислення і пошуків виходу з найскладніших обставин.

Він починав службу військовим канцеляристом, згодом став генеральним писарем Війська Запорозького. Гетьман Мазепа одразу помітив і оцінив його непересічні здібності, інтелект і гострий розум, тож невдовзі Орлика направили на дипломатичну службу до Москви. Саме Пилипові Орлику вдалося тривалий час не лише вправно приховувати факт переговорів між Мазепою і шведським королем Карлом ХІІ про військовий і політичний альянс, а й переконати царя Петра І та його оточення, що доноси, які на Мазепу безперестанно писали Іскра й Кочубей, застерігаючи російського царя про зраду, неправдиві й наклепницькі. І Петро вірив до останнього. До слова, з московським царем вони були однолітками.

То було піднесення, відкривалися перспективи. Але й після поразки під Полтавою 1709 року Орлик не зрікся гетьмана Мазепи, до кінця зберігши вірність йому.

5 квітня 1710 року на козацькій раді, скликаній у Бендерах, його обрали гетьманом. Це було справедливо. Позбавлений будь-яких засобів до існування (спеціальна комісія, яку призначив король Швеції, визнала спадкоємцем усього майна Мазепи його племінника Андрія Войнаровського), Пилипові Орлику вдалося створити український уряд у вигнанні. Було призначено генерального писаря, генерального суддю, генерального осавула тощо.

Підтримав нового гетьмана і кошовий отаман Кость Гордієнко — теж політичний вигнанець. Усім їм, ризикни вони повернутися в Україну, загрожувала б смерть. Але не одразу, а через тортури і допити в катівнях Петра І. Примітно, що за рік до того, як одні українці у вигнанні ухвалювали першу Конституцію, переймаючись долею України, інші славили Петра. 1709-го Феофан Прокопович, вітаючи московського царя у святій Софії Київській, називав його «Отцом Отєчєства».

Пилип Орлик був українським державником, який ніколи не забував про справжню ціну Москви. Йому цього, як і вірності Мазепі, теж не пробачили. Недарма ж у російських столицях — старій і новій — робили все, щоб його ім’я забули на Батьківщині. І до певної міри це вдалося. Аж 250 років, майже до кінця ХХ століття, про гетьмана Орлика публічно не згадували навіть історики.

А що, це справді була Конституція Орлика? Так. Була

Коли Пилипа Орлика обирали гетьманом, стався цей надзвичайно важливий політичний акт, який не втратив ваги й у наші дні. На козацькій раді між новообраним гетьманом, козацькою старшиною і козаками, які не захотіли служити Московії, було укладено угоду «Договори і постановлення прав і вольностей Війська Запорозького». Цей козацький суспільний договір відомий нині як Конституція Пилипа Орлика. Документ складався з чотирьох частин: вступу-преамбули, 16 статей, присяги гетьмана і хартії-підтвердження Карлом ХІІ гетьманства Орлика і свого протекторату. Текст було написано двома мовами: староукраїнською і латинською. Більшу частину договору склав сам Пилип Орлик і остаточного його відредагував.

В обговоренні і підготовці договору брали участь українці світського і релігійного станів. Зокрема Андрій Войнаровський, Кость Гордієнко, Дмитро Горленко, Федір Мирович, Іван Максимович та інші. Радилися навіть із тими, хто залишився в Україні, туди посилали гінців, а текст Конституції шифрували.

Чим важливий цей документ? По-перше, тим, що це була саме Конституція всієї України, а не лише Запорозького Війська, про що свідчить чимало статей, у яких окреслено засади непідлеглості Української держави Московії та Речі Посполитої.

По-друге, визначено кордони, що відповідали кордонам часів Богдана Хмельницького.

По-третє, запроваджено своєрідний козацький парламент, у якому мали засідати представники від кожного адміністративно-територіального округу та військового полку. Цей парламент — Генеральна (старшинська) рада — мав збиратися на засідання тричі на рік і вирішувати певні питання, які раніше перебували у віданні гетьмана. Тобто Україна фактично ставала гетьмансько-парламентською республікою.

Основною релігією затверджувалося православ’я з підпорядкуванням Константинопольському, а не Московському патріарху.

Документ проголошував причини переходу Війська Запорозького під протекторат Шведського королівства. Його було скріплено присягою Пилипа Орлика, його підписом і державною печаткою Війська Запорозького. Згодом його затвердив «протектор України» — король Швеції Карл ХІІ.

Швеція безальтернативно наближалася до поразки у Північній війні, однак вибору в Орлика не було. Але те, що Українську державу було де-юре інституціоналізовано окремішньо від Москви, визначено як частину європейського Заходу, а в документі закладено початкові демократичні засади, — то й була величезна перемога Пилипа Орлика. І саме за це йому завжди будуть вдячні нащадки.

Тоді, на початку ХVІІІ століття, через вкрай несприятливу міжнародну політичну ситуацію договір не набрав остаточної чинності. Проте протягом кількох років його положення були частково чинними на території Правобережної України, під час воєнних походів Пилипа Орлика 1711 і 1713 років.

Вигнання і пам’ять. Що було потім

Після того як шведський король Карл ХІІ повернувся 1714 року до Швеції, Пилип Орлик змушений був їхати за ним. Жив у Стокгольмі, Ганновері, Речі Посполитій, Туреччині. Усюди вів активну дипломатичну роботу — приймав іноземних дипломатів, жваво листувався з європейськими володарями, прагнучи долучити їх до української справи. Але тодішні європейські очільники так і не наважилися вступати у протистояння з новітньою російською імперією. Скільки ще разів повторився в нашій історії цей трагічний сюжет?

Його син Григорій Орлик був спочатку посланцем гетьмана, а згодом вступив на дипломатичну службу до короля Франції. Він до останнього зберігав пам’ять про батька і створений ним документ, до усвідомлення значущості якого ми лише наближаємося.

У французьких зауваженнях до тексту Конституції Григор Орлик зауважував: «Батько також писав мені про те, що якби козацький народ зберіг пам’ять про давніх своїх князів, він мав би більше права на спадщину Східної імперії (Візантії), ніж теперішня російська імператриця Єлизавета».

Російські таємні служби полювали на гетьмана, намагаючись або вбити його, або вивезти до Московії (з 1721 року — Російська імперія).

Помер Пилип Орлик у Яссах (сучасна Румунія) 24 травня 1742 року самотнім далеко і від рідних, і від Батьківщини. Та зроблене ним назавжди залишиться в історії України, за долю якої він боровся все життя.

Світлана ШЕВЦОВА,
Укрінформ

Де зберігається Конституція

Документ зберігся у кількох варіантах: основний та скорочений тексти латинською мовою, а також два тексти староукраїнською.

Рукописи скороченого варіанта (16 статей договору) і преамбули основного варіанта латиною зберігаються у Національному архіві Швеції. Загорнутий у сувій документ знайшли у глиняному горщику. Існує думка, що його переписав син Пилипа Орлика Григорій для вручення дипломатам європейських держав, але через певні обставини документ змушені були закопати.

Оригінальний рукопис договору, написаний старокнижною українською мовою, а також його пізніша копія (приблизно кінець ХVІІІ — початок ХІХ століття) зберігаються у Російському державному архіві давніх актів у Москві. В Україні є копії обох цих документів.

Українськомовний текст документа містить оригінальний текст Конституції Пилипа Орлика, складений староукраїнською мовою, а також оригінальний підтверджувальний диплом Карла ХІІ на обрання Орлика гетьманом. На документах стоять власноручні підписи Карла ХІІ й самого Пилипа Орлика.

Є печатка Війська Запорозького на рожевому воску з червоною стрічкою, а королівська печатка на дипломі не збереглася.

У російські архіви перша українська Конституція начебто потрапила через Платона Зубова, останнього фаворита Катерини ІІ.