Матеріал з натуральної деревини, який являє собою тонкі її листи, що потім наклеюють на ДСП, МДФ, називають шпон (у перекладі з німецької тріска). І ось таку тріску з бука, дуба, береста, ясена, черешні, горіха, клена, вільхи та інших твердих екологічно чистих порід деревини завтовшки від 0,31 до 2,5 міліметра і навіть більше почали виготовляти у 1999 році на підприємстві з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Укршпон», що в Голосіївському районі Києва.
Конкурентну на світовому ринку продукцію ПІІ ТОВ «Укршпон» належно вже оцінили вітчизняні виробники меблів, дверей та покриття для підлоги, а також постійні партнери підприємства з Болгарії, Польщі, Литви, Бельгії, Німеччини, Греції, Іспанії та Італії. Не випадково столичне товариство справедливо вважають нині одним із провідних виробників шпону в країнах СНД.
.jpg)
Кругляк із Карпат
Ніколи не думав, що про виробництво українського коштовного шпону можна розповідати годинами. Ще й цікаво та із захопленням. Генеральний директор ПІІ ТОВ «Укршпон» Франтішек Пазтор виявився саме таким оповідачем: за роки роботи в компанії він настільки глибоко занурився в цей бізнес, що з успіхом може, наприклад, читати лекції у вишах, де готують фахівців для підприємств деревообробної промисловості (до речі, це він і робить, беручи на підприємстві на виробничу практику студентів Національного університету біоресурсів і природокористування та Київського вищого професійного училища деревообробки).
Для мене, скажімо, було відкриттям, що кожен регіон України особливий та унікальний. Його ґрунти, кліматичні умови мають дуже великий вплив на флору. Та що там регіон! Якість лісів, виявляється, може залежати навіть від особливостей конкретного населеного пункту.
На підприємстві «Укршпон» ці особливості враховують, коли закуповують кругляк: струганий шпон тут виготовляють лише зі здорової, найкращої деревини.
— Сировину закуповуємо у держлісгоспах від Ужгорода до Харкова, — каже Франтішек Пазтор. — Наші працівники об’їхали майже всю Україну і мають інформацію, де росте найкращий ліс. Дуже якісна сировина надходить до нас, наприклад, із Карпатського регіону, де лісгоспи добросовісно доглядають за лісовими масивами. Щоправда, не скрізь продавці воліють торгувати кругляком з нами прозоро, як у Європі. За кордоном усі виробники деревини відкрито виставляють свою продукцію, з якої можна вибрати найкращу. Ми ж нерідко купуємо, як кажуть, кота в мішку, бо на аукціони з продажу необробленої деревини виставляють кругляк — колоди фансировини, ще навіть не заготовлені (отже, невідомої якості) невеликими лотами — по 20 кубометрів. Їх якість можна побачити в самих лісгоспах. А там доводиться вибирати з того, що виросло.
Тому часто лише 5% із зрізаної в лісі сировини (планова розробка лісу) відповідає вимогам так званої фансировини. Все решта годиться хіба що на дошки. Але у ПІІ ТОВ «Укршпон» навчилися використовувати й такий кругляк, пустивши його, як тут кажуть, «на натуральний»: суперсучасне обладнання підприємства дало змогу виготовляти навіть сучковий шпон. Він у Європі дуже популярний, бо говорить про природне походження деревини, стає не лише модним, а й добре цінується і вирізняється неповторністю малюнка від штучного покриття.
Під виглядом дров
— На сьогодні, — веде далі розповідь пан Франтішек, — на підприємстві працює три лінії з виробництва струганого шпону. Обладнання на них продуктивне, сучасне, німецького та італійського походження. Воно дає змогу стругати за годину 0,8—2 кубометри кругляку, виготовиш з нього 700—1500 квадратних метрів шпону. За рік це понад 15 мільйонів квадратних метрів високоякісної продукції, 95% якої йде на експорт.
Серед інших подібних підприємств в Україні займаємо на шпонковому ринку до 25%.
Запитаєте, чому майже весь наш шпон іде на експорт? А в Україні його не можуть переробити меблевики, виробники дверей та виробники шпонових МДФ і ДСП, яких залишилося дуже мало. Тому нашу продукцію охоче закуповують іноземці. Шведська компанія ІКЕА, яка сповідує філософію натуральних меблів з дерева і має власні меблеві виробництва у Польщі, Словаччині, країнах Балтії, потребує щороку, наприклад, 40—45 мільйонів квадратних метрів шпону. Ми, працюючи в безперервному виробничому циклі, як металурги — у чотири зміни (із суботою та неділею), спроможні видати, повторюся, лише 15 мільйонів квадратних метрів на рік.
Генеральний директор на хвильку замовк, і я зрозумів, що далі він говоритиме про наболіле. А болить у пана Франтішека серце за деревину, яку намагаються вивезти з України за кордон.
— На щастя, в нас діє мораторій на експорт деревини, — керівник підприємства суворішає. — Цей мораторій — гарантія того, що українські деревообробні підприємства працюватимуть і країна стане привабливою для інвесторів.
Наведу один лише приклад: 25 років тому шпоновими лідерами у Європі були Іспанія та Німеччина. Нині Україна потіснила їх з першого місця і найближчим часом навряд чи поступиться їм. Бо у нас потужно запрацював не один (як у 1990-х) завод з виробництва струганого шпону, а цілих 10! Вони мають змогу стовідсотково переробляти вітчизняну сировину, яку раніше експортували. Якщо мораторій не експорт деревини скасують, майже 30% працівників деревообробних підприємств втратять роботу. Відмовляться від планів щодо України й потенційні інвестори.
До речі, подібна картина вже спостерігалася в Європі: у 1980-ті роки шпон випускала Іспанія. Лише у Валенсії працювало 40 заводів, які закуповували сировину в африканських країнах. Щойно чорний континент став на ноги, він ввів мораторій на експорт необробленої деревини і перестав постачати ліс Іспанії, заявивши, що користуватися африканською сировиною відтепер іноземці можуть в Африці, побудувавши тут заводи. І у Валенсії залишилося тільки 2 заводи.
— Розумію, що в Україні, яка до введення мораторію на експорт деревини постачала у Європу майже 4 мільйони кубометрів, є охочі заробити на продажу сировини за кордон. Але ми, виробничники, повинні поставити їм серйозний заслін. Бо під виглядом дров, статтю яких найчастіше використовують під час вивезення цінних порід кругляку за кордон, можна за короткий термін вирубати всі наші ліси. Сусідня Румунія ще в 1990-х заборонила вивозити власний кругляк, а з 1 січня 2017 року — взагалі проводити будь-які вирубки в лісах. Бо там побачили, до яких сумних наслідків це може призвести.
В Україні ж діє ціла схема відкатів: у ціну одного кубометра закладають так званий відсоток на маркетингові послуги, який пізніше надходить на рахунки офшорних компаній. Послуги за кубометр хвойної деревини становлять 5—10 доларів, а цінних порід — 20—50.
— Торік в Україні (за даними асоціації «Меблідеревпром») всі держлісгоспи заготовили 1,2 мільйона кубометрів дров. У той же час Державна фіскальна служба стверджує, що Україна експортувала 1,6 мільйона кубометрів деревини, — приєднується до розмови виконавчий директор ПІІ ТОВ «Укршпон» Сергій Галаган. — Хто і де нарубав різницю 0,4 мільйона кубометрів «дров»? І куди вони потрапили? Можливо, на маленьке підприємство з виробництва продукції з деревини, створене відомими європейськими деревообробниками на кордоні з Україною з румунського боку? До нього навіть проклали залізничну колію, яка за шириною не відрізняється від нашої. Щоб не перевзуваючи українські вагони, вивозити кругляк до Румунії?
Мізерна пайка
Франтішек Пазтор та Сергій Галаган вказували також на інші проблеми, які, на їхню думку, перешкоджають нормальній роботі вітчизняного деревообробного бізнесу. І стало навіть дивно: одному з найкращих виробників шпону в Україні (цей напрям діяльності лісового сектору економіки має великі перспективи) штучно не дають розвиватися. Підприємству, наприклад, безпідставно зменшують ліміт електроенергії.
— Коли з нами по сусідству працювало підприємство «Аверс», ми отримували разом 5,5 мегавата, — Франтішек Пазтор знизує плечима. — Тепер «Аверс» стоїть, і в Київенерго вирішили, мабуть, що нам для роботи вистачить 0,5 мегавата. Три роки намагаємося довести столичному енергетичному монополістові, що наші верстати на такій пайці жити не можуть, але там до наших аргументів ніхто не дослухається.
У Словаччині, звідки я родом, працівники енергопостачальних компаній наввипередки пропонують тобі свої послуги, щоб ти працював саме з ними. Київенерго ж на річне замовлення енергопостачання, з огляду на план розвитку нашого підприємства, дало відповідь, що 2017-го планує ще зменшити пікове навантаження, дозволене до споживання «Укршпон».
Проблемним для виробника шпону залишається й питання повернення ПДВ, яке не відбувається планово, а лише після наполегливих та постійних письмових звернень. Партнери пана Франтішека з-за кордону не можуть зрозуміти, чому таке трапляється, і висловлюють співчуття генеральному директорові.
А співчувати не потрібно. Держава повинна з повагою ставитися до виробника, який виготовляє понад 70 різновидів шпонової продукції, впроваджує у виробництво природоохоронні, енергоощадні та екологічно безпечні технології, що дають економічну вигоду не лише йому, а й місцевій громаді. Торік, наприклад, до міського бюджету 280 працівників ПІІ ТОВ «Укршпон» (до речі, середня зарплата робітника 2016-го тут становила понад 14 тисяч гривень) забезпечили надходження лише податку на прибуток, орендної плати за землю та ПДФО понад 20 мільйонів гривень. А ще бюджет місцевої громади отримав чималі обсяги єдиного соціального внеску. Небагато таких підприємств нині не лише в Києві, а й у всій Україні.